Зміст
Вступ
1. Визначення понять "сім’я" та "шлюб". Соціальні наслідки розлучень
2. Психотренінг, як ефективний спосіб виведення розлучених жінок із депресії
Висновок
Список використаних джерел
Розрізняють поняття сім'ї в соціологічному та юридичному розумінні.
В соціологічному розумінні сім'я - це об'єднання осіб, що ґрунтується на шлюбі чи спорідненості, пов'язане особистими чи майновими відносинами, взаємною підтримкою та вихованням дітей.
В юридичному розумінні сім'ю складають особи, що проживають сумісно, пов'язані спільним побутом і які мають взаємні права та обов'язки (стаття 3 СК України).
Сім'я є первинним та основним осередком суспільства.
Виникають у ситуаціях, коли один з пари зустрів іншого (іншу) або втратив почуття до партнера.
Завжди важко "починати життя спочатку", а за даних обставин важливо контролювати свої дії, не допустити імпульсивних учинків, які потім можуть призвести до неочікуваних небажаних наслідків.
У разі смерті коханого допомога полягає в сприянні відреагування на втрату, оскільки відсутність реакції обов'язково проявиться в майбутньому (наприклад, за умов втрати іншої близької чи рідної людини) з набагато більшою силою і деструктивними наслідками.
В соціологічному розумінні сім'я - це об'єднання осіб, що ґрунтується на шлюбі чи спорідненості, пов'язане особистими чи майновими відносинами, взаємною підтримкою та вихованням дітей.
В літературі існує більш розгорнуте визначення шлюбу як вільного, рівноправного (як правило довічний) союз чоловіка та жінки, укладений з дотриманням умов та порядку, встановлених в законі, націлений на створення сім'ї та породжуючий в них особисті немайнові та майнові подружні права та обов'язки [2, c.45].
З цих визначень можна виділити наступні ознаки шлюбу:
1. Це союз (а не договір) чоловіка та жінки, що ґрунтується на моногамному зв'язку та захищається державою.
2. Це вільний союз. Вільним є як взяття шлюбу так і його припинення.
3. Це рівноправний союз: чоловік та жінка, що беруть шлюб, мають рівні права та обов'язки.
4. Це такий союз, який укладається з дотриманням визначених правил, встановлених державою.
5. Шлюб націлений на створення сім'ї (в іншому випадку він може визнаватися недійсним).
6. Шлюб укладається на невизначений строк (при укладенні шлюбу припускається, що він буде довічним), хоча можливо припинення шлюбу у разі неможливості зберегти його надалі.
Однак в житті зустрічаються ситуації, коли чоловік та жінка довгий час проживають разом, фактично створюють сім'ю, але не реєструють свій союз (такі відносини дуже часто неправильно називають громадянським шлюбом, хоча насправді громадянським є саме зареєстрований шлюб).
Виникають у ситуаціях, коли один з пари зустрів іншого (іншу) або втратив почуття до партнера. Завжди важко "починати життя спочатку", а за даних обставин важливо контролювати свої дії, не допустити імпульсивних учинків, які потім можуть призвести до неочікуваних небажаних наслідків. У разі смерті коханого допомога полягає в сприянні відреагування на втрату, оскільки відсутність реакції обов'язково проявиться в майбутньому (наприклад, за умов втрати іншої близької чи рідної людини) з набагато більшою силою і деструктивними наслідками. Важливо також визнати своє право на щасливе життя без коханої людини, яка покинула, зрадила чи померла.
Всі вищезазначені проблеми, пов'язані з "кризою злиття", можна віднести до трьох блоків:
1. Проблеми, які унеможливлюють саму спробу "злитися" з іншою людиною.2. Проблеми, які виникають у процесі спроби "злитися".3. Проблеми, які виникають як наслідок реалізації такої спроби. Звичайно, список причин "кризи злиття" можна продовжити. Слід також зазначити, що ці проблеми рідко зустрічаються в "чистому вигляді", частіше - співіснують, породжують одна одну і т.д. З одного боку, зазначені проблеми пов'язані з особистісними рисами та особливостями юнаків і дівчат, з другого боку - вони пов'язані з неадекватними і нереалістичними уявленнями про потенційного чи наявного партнера, любов і близькі стосунки взагалі. Тому корекційна і терапевтична робота зі людьми, які переживають "кризу злиття", повинна проявлятися саме в цих двох руслах: - корекція особистісних рис: - корекція паттернів - уявлень про партнера і стосунки з ним [4, с.75].
Принципи тренінгу змістовно пов'язані із чинниками змін індивідуально-психологічних та групових феноменів, утілення яких належить до принципових умов ефективного застосування методу. Тренінг спрямований на привласнення людиною специфічних знань, навичок, умінь, корекцію установок, розвиток особистісних якостей через інтеріоризацію особливостей оточуючого середовища, об'єктів та характеру взаємодії з ним. У результаті тренінгу індивід (чи група індивідів) досягає нового рівня усвідомлення оточуючого середовища (соціального і фізичного), себе в ньому, й опановує засобами його перетворення для досягнення цілей власної професійної діяльності.
Усе це зумовлює потребу створення під час тренінгу специфічного середовища, що враховує вимоги соціальної реальності, індивідуально-психологічні особливості його учасників і створює ефекти системної детермінації психологічних властивостей та утворень, які мають зазнати відповідних позитивних змін.
Новостворене середовище тренінгу, суперечливе в кількох аспектах, формується з урахуванням низки істотних протиріч.
По-перше, середовище тренінгу досить специфічне і є врешті-решт лише частиною більш широкого соціального оточення, у якому відбувається життєдіяльність суб'єкта професійної діяльності. Це потребує обґрунтованого прогнозу можливостей переносу змін, котрі спричинює тренінг, у реальний і потенційний професійний контекст. Домагання спроектованих змін, котрі відбулися у професійних та особистісних характеристиках учасників, можливе, якщо об'єктивні параметри їх життєдіяльності допускають імовірність таких психологічних трансформацій. Якщо потенціал змін, які відбулися у просторі-часі тренінгу, виявляється недостатнім для подолання опору середовища, то психологічні передумови розвитку професіонала залишаються нереалізованими. Але у цьому разі не можна говорити людині про неефективність тренінгу, а лише про наявність об'єктивних обмежень психокультурного розвитку людини [2, с.169]. Тому при розробці тренінгової програми треба враховувати:
а) досить широкий спектр зовнішніх обставин (зокрема, таких, як ситуація в країні, організації, ставлення керівництва до цілей тренінгу тощо);
б) той факт, що створення середовища тренінгу повинне передбачати присутність у ньому як специфічних, так і універсальних елементів психологічної взаємодії.
Так, доречно зважати на індивідуальні особливості життєвого і професійного досвіду людей, які проходять тренінг, чиї суб'єктивні оцінки імовірності і значущості складових професійної діяльності можуть істотно відрізнятися. До загальних необхідних властивостей усіх засобів адекватного наповнення середовища професійного тренінгу відноситься ізоморфізм, який передбачає адекватне відображення в рольових і ситуаційних іграх, психогімнастичних вправах, ситуаціях для аналізу, дискусіях структури оригіналу (реальних і прогнозованих професійних ситуацій), а також у наданні учасникам можливості брати участь у різних видах роботи, вибраних з їх ініціативи. Водночас кожен суб'єкт тренінгового процесу не повинен забувати, що тренінгова ситуація - штучна, а не реальна, що це швидше гра, ніж серйозне випробування, тому ціна помилки в ній не фатальна, а відносна й особисто не принизлива.
По-друге, ще однією суперечністю, від розв'язання якої залежить ефективність тренінгу, є та, що відображає розмежування між поставленими цілями і готовністю учасників змінитися. Зміни неможливі без зусиль, значних психологічних та енергетичних витрат, що само собою може викликати напругу й активізувати психологічний захист. Ось чому середовище тренінгу, з одного боку, має бути достатньо психологічно безпечним для учасників, а з іншого - зберігати достатній рівень - новизни і проблемності. При цьому важливо забезпечити психологічну безпеку, яка б гарантувала повагу до особистості кожного, значущості займаної ним позиції, врахування його людського потенціалу. Багато що в даному контексті залежить від релевантності структурних вправ завданням тренінгу, їх валідності, надійності та оптимальної складності. До того ж треба також дбати про оптимальне співвідношення „натурної" і „знаково-символічної” матеріалізації фрагментів середовища тренінгу [1, с.39].
По-третє, реалізація організаційних принципів створення тренінгового середовища безпосередньо пов'язана з кваліфікацією ведучого, котра утворює передумови для повного дотримання вимог похідних принципів, що визначають поведінку і діяльність учасників групи. Серед них, безперечно, важливе значення мають принципи достатності матеріально-технічного забезпечення, належного підбору учасників тренінгу, відповідності місця проведення та тривалості тренінгу його завданням. Зокрема, принцип належного комплектування тренінгової групи визначає якісну та кількісну характеристики групи. Якісні параметри характеризують її з огляду на стать, вік, деякі психічні властивості особистості (які можуть оцінюватися за допомогою попередньої психодіагностики учасників тренінгу), професійна приналежність, рівень посадової ієрархії; кількісні - оптимальний склад групи для відтворення реальних професійних ситуацій, їх обговорення та рефлексії (орієнтовно 12-15 осіб).