Отже, не дивлячись на те, що залишилися ті ж географічні умови, які були в Греції і в минулі століття, не дивлячись на те, що центр цивілізації до цих пір залишається, як і раніше, на материку Європи, сучасні нам греки, унаслідок придбаних ними нових антропологічних особливостей в період довгого рабства, мабуть, не обіцяють зробитися великим народом, яким вони поза сумнівом були в давнину.
Наведені приклади показують, що вже в антропологічних особливостях раси криються ті основи, які визначають розвиток особи надалі.
На не меншу увагу заслуговує інший чинник, що впливає на розвиток особи. Це – чинник біологічний, пов'язаний з умовами зачаття і розвитку людського організму.
Тут ми не можемо не відзначити важливого значення в розвитку особи тих елементів, які відомі під назвою звиродніння і які кореняться в умовах несприятливого зачаття і розвитку плоду. Від яких би причин не залежали ці умови – від несприятливої психо- або неврапатичної спадковості, фізичних недоліків, хвороб матері під час зачаття і вагітності, наслідком їх, як ми знаємо, є дегенеративні особливості потомства, які врешті-решт зводяться до розкладання особи і до її занепаду.
Цілком зрозуміло, що розвиток особи як вищого прояву психіки знаходиться залежно від фізичних умов. Це положення не може збуджувати і тіні сумніву, якщо ми візьмемо до уваги тісне співвідношення між фізичним і психічним, між «тілом і душею», як прийнято виражатися.
В усякому разі, не можна не взяти до уваги той факт, що лише гармонійний розвиток тіла і духу забезпечує правильне вдосконалення особи. Якщо фізичний розвиток від природи слабо, якщо людина з раннього віку піддається фізичним знегодам і цілому ряду загальних інфекційних хвороб, особливо із затяжною течією, якщо в той же час у нього розвиваються такі загальні хворобливі поразки, що кореняться в недостатньому і неправильному живленні організму, як анемія, золотуха, рахітизм та інші, то вже повний розквіт особистості буде в тій чи іншій мірі затриманий.
На розвиток особистості роблять істотний вплив несприятливі економічні умови, що наводять послідовно до фізичного ослабання організму, підривають в корені живлення організму і що порушують правильний розвиток мозку, а отже, і особистості.
Далі, важливим чинником, що наводить до розвитку особистості, є суспільна діяльність. Де немає суспільної діяльності, там і немає повного розвитку особистості. Без суспільної діяльності особистість зупиняється на певному рівні свого розвитку; вона є пасивним членом суспільства, позбавленим тій самодіяльності, яка служить заставою нормального розвитку суспільного життя і міцного розвитку державності.
Народи, в яких суспільна діяльність відсутня або слабо розвинена, готують в своєму середовищі менш розвинених і більш пасивних осіб в порівнянні з іншими народами, що врешті-решт відбивається на всіх галузях культури.
До цього треба додати, що природним наслідком відсутності правильно організованої суспільної діяльності у формі самоврядності є неробство і бездіяльність, яка знаходить в цьому випадку особливо сприятливі умови переважно в забезпеченіших класах суспільства. Тим часом неробство, чим би вона не була обумовлена, наводить природним чином до пониження розумової працездатності, до непоправної втрати розумового матеріалу за час бездіяльності, до недостатнього удосконалення нервово-психічних механізмів, що доводиться між іншим також і психометричними дослідженнями. Також неробство наводить до етичного і фізичного звиродніння, особливо якщо до неї приєднуються її природні супутники – алкоголізм, наркоманія, розпусні діяння і інші надмірності. Поступово відбувається деградація особистості.
На не меншу увагу в сенсі розвитку особи заслуговують виховання і навчання.
Як для правильного розвитку тіла необхідне правильне фізичне харчування, так для розумового розвитку, що приводить до розвитку особистості, необхідне живлення духовне. Ясно, що для цілісного розвитку особи правильне виховання і навчання складають істотну основу.
Особливо слід підкреслити ту обставину, що основи майбутньої особистості формуються ще в дошкільному віці, і, отже, правильне і раціональне виховання повинне починатися з перших днів життя людини. Інакше можуть статися істотні зміни в характері особистості, його світогляді (завдяки тим або іншим умовам), що в майбутньому може негативно позначитися як на самій людині, так і на людях, що оточують його.
Також важливу роль у формуванні особистості грає правильний напрям розумового розвитку. Оскільки неуцтво і недолік освіти веде до недорозвиненості особистості.
Під вихованням розуміється цілеспрямований розвиток кожної зростаючої людини як неповторній людській індивідуальності, забезпечення зростання і вдосконалення етичних і творчих сил цієї людини.
Соціальна обумовленість розвитку особистості носить конкретно-історичний характер. Але соціально-історичне формування особи не є пасивним віддзеркаленням суспільних стосунків. Виступаючи і суб'єктом, і результатом суспільних стосунків, особистість формується через її активні суспільні дії, свідомо перетворюючи і довкілля, і саму себе в процесі цілеспрямованої діяльності. Саме в процесі цілеспрямований організовуваній діяльності формується в людині найважливіша, така, що визначає його як розвинену особу потреба в благу іншого.
Цілеспрямоване формування особи людини передбачає її проектування, але не на основі загального для всіх людей шаблону, а відповідно до індивідуального для кожної людини проекту, що враховує його конкретні фізіологічні і психологічні особливості.
Дійсну основу особистості складає те особлива будова діяльностей суб'єкта, яка виникає на певному етапі розвитку його людських зв'язків зі світом.
Формування особистості передбачає розвиток процесу і, відповідно, розвитку дій суб'єкта. Дії, усе більш збагачуючись, як би переростають той круг діяльностей, які вони реалізують, і вступають в протиріччя з породжувачами їх мотивами. В результаті відбувається зрушення мотивів на цілі, зміну їх ієрархії і народження нових мотивів – нового вигляду діяльності; колишні цілі психологічно дискредитуються, а дії, що відповідають ним, або зовсім перестають існувати, або перетворюються на безособові операції.
Звичайно, формування особистості є процесом безперервний, такий, що складається з ряду стадій, що послідовно змінялися, якісні особливості яких залежать від конкретних умов і обставин. Тому, просліджуючи послідовну його течію, ми помічаємо лише окремі зрушення. Але якщо поглянути на нього як би з деякого видалення, то перехід, що знаменує собою справжнє народження особи, виступає як подія, що змінює хід всього подальшого психічного розвитку.
Існують багато явищ, які відзначають цей перехід. Перш за все, це перебудова сфери стосунків до інших людей, до суспільства. Якщо на попередніх стадіях суспільство відкривається в спілкуваннях, що розширюються, з тими, що оточують і тому переважно в своїх персоніфікованих формах, то тепер це положення обертається: довколишні люди усе більш починають виступати через об'єктивні суспільні стосунки. Перехід, про який йде мова, і починає собою зміни, що визначають головне в розвитку особистості, в її долі.
Процес розвитку особистості завжди залишається глибоко індивідуальним, неповторним. Він протікає абсолютно по-різному залежно від конкретно-історичних умов, від приналежності індивіда до того або іншого соціального середовища.
Реальним базисом особистості людини є сукупність його суспільних за своєю природою стосунків до світу, але стосунків, які реалізуються, а вони реалізуються його діяльністю, точніше, сукупністю його багатообразних діяльностей.
Особа як суспільний індивід завжди виконує певну сукупність суспільних функцій. Кожна з цих функцій здійснюється шляхом своєрідної суспільної поведінки, будується у вигляді відомих процедур поведінки і мотивацій, що обумовлюють їх. Ці процедури, мотиви і суспільні функції особи в цілому детерміновані нормами моралі, права і іншими явищами суспільного розвитку. Будь-яка діяльність людини здійснюється в системі об'єктно-суб'єктних стосунків, тобто соціальних зв'язків і взаємозв'язків, які утворюють людину як суспільна істота – особа, суб'єкта і об'єкту історичного процесу.
З багаточисельних, у тому числі не до кінця ще дозволених, питань розвитку особи ми зупинимося на одній, важливій і з філософської, і з конкретно-наукової точки зору проблемі, а саме проблемі рушійної сили розвитку людини. В процесі розвитку сліпі сили потягу організму перетворюються на усвідомлені потреби, інстинктивне пристосування до природи і соціального середовища стає усе більш свідомим і планомірним, включаючим не лише пристосування до дійсності, але і перетворення її.
Відомо, що розвиток є постійна боротьба, що знаходяться в кожен даний момент в певній тимчасовій єдності. Однією із сторін розвитку особи є наростання і збагачення системи її можливостей і потреб (вимог до життя). В той же час пред'являє ряд вимог до людини і надає йому певні можливості дійсність, що оточує його. Боротьба і єдність тут полягає в тому, що життя створює змінні умови (суспільні вимоги і можливості), які стикаються з потребами, що є у людини, і його внутрішніми можливостями і спонукали його до освоєння нового і переробки самого себе, внаслідок чого у нього виникають нові потреби і нові внутрішні можливості. Особа, змінюючись, розвивається, міняється і характер її відношення до дійсності. Залежно від умов розвитку формування особи наводить до різних результатів.
Умови різних суспільних структур визначають і розрізняють особистості.
Оскільки людина відображає і виражає суспільні стосунки, він не самостійний в своїй поведінці і діяльності. Будучи об'єктом, людина в той же час є суб'єктом пізнання і практики. Міра самостійності, звичайно, у різних людей різна. Вона, перш за все, залежить від історії їх розвитку, від політико-економічних і суспільно-педагогічних умов, а також від рівня, який досяг чоловік в процесі розвитку. Самостійність – одна з найважливіших передумов правильного формування особистості.