5) якості, пов'язані з манерою поведінки, зовнішнім виглядом, фізичними даними (акуратність, чарівність) Найважливішими якостями подружжя для досліджуваних виявились: доброта, чесність, працелюбність, здатність поважати й розуміти інших. Менш важливими, але також вельми привабливими рисами особистості чоловіка й жінки виступили розум, любов до дітей. Всі інші якості згадувалися в поодиноких випадках.
Отримані вище дані стосовно уявлень старшокласників про якості ідеальних чоловіка й жінки значною мірою були доповнені даними, що розкривали уявлення досліджуваних про мужність і жіночність (питання про мужність і жіночність виключало можливість "безстатевого" опису людини, до якого, як це показують і інші дослідження [5], учні звикли у стінах нашої школи). Майже всі школярі (95,5%) відзначили, що мужність і жіночність - важливі характеристики подружньої пари. Що ж стосується конкретно якостей, які старшокласники пов’язували з цими поняттями, то всю їхню розмаїтість можна представити такими групами:
1) якості, які традиційно пов'язують з уявленнями про мужність (сила, сміливість, хоробрість. .) І жіночність (ласкавість, ніжність, скромність. .);
2) якості, що відображають ставлення до людей (доброта, чесність, справедливість. .);
3) якості, що відображають ставлення чоловіка до жінки (повага до жінки, вміння підтримати її, захистити. .);
4) якості, що характеризують чоловіка як сім'янина й батька (вміння захистити сім’ю, відповідальність за порядок і спокій у домі, уміння забезпечити сім'ю), і жінку як дружину й матір (любов до чоловіка, вміння заспокоїти, "підтримувати домашнє вогнище", любов до дітей. .);
5) інтелектуальні якості (розум, ерудиція);
6) ділові якості (працелюбність, організаторські здібності);
7) якості, пов'язані з манерою поведінки, зовнішнім виглядом (ввічливість, чарівність, уміння одягатися і т.д.). Характеризуючи мужність, дівчата найчастіше називали такі якості, як сила, доброта, повага до жінки; для юнаків вагомішою виявилась така якість, як уміння захистити сім'ю. Жіночність у дівчат найчастіше пов'язувалася з ласкавістю, ніжністю, добротою; у юнаків - з умінням "підтримувати домашнє вогнище", любов'ю до дітей.
Ці дані показують, що учні мають досить розгорнуте уявлення про мужність - жіночність. Очевидним є й той факт, що юнаки й дівчата дещо по-різному розуміють ці поняття: для юнаків вагомішими виявляються якості, що характеризують чоловіка як сім'янина й батька І жінку як дружину й матір, для дівчат - якості, що традиційно пов'язуються з мужністю й жіночністю, а також якості, що відображають ставлення до людей. Ці відмінності (які відзначаються, до речі, й іншими авторами [5]), не скоректовані своєчасно, можуть призводить до формування в молодих людей неадекватних чекань стосовно поведінки майбутнього супутника життя.
Приблизно однаковими виявились дані, що характеризували оцінку старшокласниками розвинутості у себе якостей ідеального подружжя і якостей, які, на їхню думку, описують мужність - жіночність. Більшість досліджуваних (81,8% у першому випадку і 63,6% у другому) або визнала недостатню розвиненість у себе відповідних якостей, або ухилилась від відповіді. В обох випадках тільки 9,1% учнів (це були винятково юнаки) заявили про достатню розвиненість у себе названих якостей. Всі інші досліджувані (9,1% У першому випадку і 27,3% у другому) відповіли, що відповідні якості розвинуті у них до деякої міри. Отже, як бачимо, старшокласники досить критичні щодо своїх достоїнств. Причому дівчата, очевидно, знову-таки за рахунок більшої серйозності в питаннях, що стосуються сімейної сфери, оцінюють себе прискіпливіше ніж юнаки.
В цілому проведене дослідження показало, що уявлення старшокласників про шлюб та сім'ю відзначаються недостатньою повнотою, розходженнями у поглядах юнаків і дівчат, досить низькою оцінкою себе як майбутнього сім'янина.
Певна звуженість образів характерна для таких аспектів шлюбно-сімейних уявлень учнів, як уявлення про якості ідеального подружжя, мужність і жіночність, сімейні ролі та їхній розподіл між чоловіком і жінкою. Особливою ж неповнотою відзначаються уявлення школярів про функції сім'ї та організацію сімейного життя.
Виявлені особливості шлюбно-сімейних уявлень юнаків, які свідчать про значні прогалини у їхніх знаннях про шлюб та сім'ю, неправильні, нереалістичні погляди на деякі питання і які, очевидно, позначаються на їхньому ставленні до інституту сім'ї, необхідно враховувати в процесі цілеспрямованої підготовки юнаків до сімейного життя.
Таким чином, теоретичне дослідження, що проведене нами в представленому розділі наочно підтверджує необхідність враховувати серед чинників, які впливають на готовність молодих людей до шлюбу - чинник маскулінності і фемінінності.
Істотним компонентом практичної ефективності вивчення проблем сім’ї є коректне застосування стандартизованих психодіагностичних методик. Сформулюємо необхідні умови, що забезпечують таке використання методик [2]:
1) глибоке оволодіння змістом основних діагностичних концептів, істотних для обстеження сім’ї, уміння психологічного тлумачення цих концептів;
2) оволодіння прийомами оперативного планування психодіагностичного обстеження конкретної сім’ї, при якому пропорція стандартизованих і клініко-діалогічних методів психодіагностики, а також самої корекційно-терапевтичної роботи з утручанням знаходилася б в адекватній відповідності з: а) змістом запиту і чекань клієнта, б) психологічним змістом і динамікою самого проблемного комплексу, що характеризує поточний (динамічний) стан сім’ї, в) об'єктивними соціально-економічними умовами роботи психолога (умовами платного або безкоштовного проведення обстеження);
3) оволодіння репертуаром конкретних спеціалізованих методик стандартизованої сімейної психодіагностики, адекватних визначеним умовам і задачам психолога;
4) оволодіння психометрикою і застосування стандартизованих психодіагностичних методик вимірювального типу (тестів).
Існують такі психологічні методи вивчення сім'ї [2; 30; 48; 71]:
1) науково-дослідні, спрямовані на теоретичне узагальнення даних, що розширюють професійний кругозір психолога-практика;
2) діагностичні, за допомогою яких отримують конкретні дані, необхідні для роботи з певною сім'єю;
3) корекційно-діагностичні, або психотерапевтичні, спрямовані на визначення форм і змісту корекційної роботи з сім'єю. При цьому психологічна діагностика сім'ї передбачає розв'язання таких завдань [14]:
з'ясування того, чи є проблема сім'ї об'єктом впливу психолога або інших фахівців (психіатра, юриста, дефектолога тощо);
виявлення об'єкта психологічної допомоги (дитина, її батьки, сім'я загалом);
вибір способу впливу (індивідуальна робота з дитиною, її батьками, подружньою парою, дитиною і батьком, групою дітей, батьків, сім'єю загалом);
психодіагностика під час корекційного впливу з метою визначення тактики корекційного процесу (реакції членів сім'ї на психолога й один на одного, особливості їхньої поведінки тощо).
Серед існуючих теоретичних концепцій вирізняють два полярних підходи до вивчення сім'ї: індивідуальний і системний. При індивідуальному підході сім'я розглядається як стрес-фактор, з яким має впоратися член сім’ї який звернувся за консультацією до психолога. Завдання психолога полягає у виявленні індивідуальних особливостей членів сім'ї, що утруднюють сімейну адаптацію. Системний підхід переміщує центр діагностики з індивіда на групові процеси сім'ї як системи, а проблеми членів сім'ї в цьому разі вважаються такими, що відбивають дисфункції сімейної системи.
У межах індивідуального підходу використовують діагностичні засоби, спрямовані на дослідження таких сфер сімейного життя, як подружні стосунки, стосунки батьків і дітей, стилі виховання і їх вплив на становлення особистості дитини.
Діагностика подружніх стосунків спрямована насамперед на виявлення факторів, що знижують задоволеність шлюбом і, отже, порушують його стабільність.
Так, виявлення рівня подружньої сумісності на основі структурно-функціонального підходу (коли сумісність виявляється у здатності подружжя утворювати цілісну, врівноважену сімейну діаду з узгодженими і несуперечливими сімейними ролями) припускає вивчення різних характеристик подружжя:
психофізіологічних властивостей індивідуальності членів сім’ї; при цьому передбачається насамперед визначення сумісності типів вищої нервової діяльності подружжя, їхніх темпераментів з можливим використанням експрес-методик (тести-опитувальники Айзенка, Стреляу та ін);
характерологічних властивостей членів сім'ї (опитувальник Кеттела (16 РР), ММРІ та ін);
характеристика ціннісно-мотиваційної сфери подружжя (методика ціннісних орієнтацій Рокича - Ядова, методика ТЮФ Шмельова - Болдиревої, методика "Сімейні цінності" В. Торохтія та ін);
співвідношення психологічних сімейних ролей (методика РОПД А. Волкової і Г. Трапезникової, методика визначення функціонально-рольової погодженості С. Ковальова, методика "Соціально-рольова адекватність" В. Торохтія та ін).
Діагностика подружніх стосунків на основі адаптивного підходу припускає вивчення характеристик міжособистісних стосунків, внутрішньосімейного спілкування і взаємодії, виявлення тих їх аспектів, що призводять до непорозумінь і конфліктів, з метою пошуку резервів адаптації подружжя один до одного.
У цьому разі доцільно застосовувати шкалу подружньої адаптації (тест-опитувальник "Задоволеність шлюбом", шкали суб'єктивної задоволеності шлюбом Г. Трапезникової та ін.), техніку "репертуарних ґрат" В. Похилько й О. Федотової, метод семантичного диференціала, тест Лірі, методику МСК В. Левкович і О. Зуськової, задачно-ігрові методи (наприклад, гру "Інтрига" О. Хроніка й О. Кронік, моделювання суб'єктивної ситуації конфлікту ("МАКС" В. Смєхова та ін).