Дослідження, що проводилися А.І. Липкиной під керівництвом Н.А. Менчинской, показали, що неадекватна самооцінка (як завищена, так і занижена) негативно позначається на процесі, а також і на результаті навчальної діяльності. Можливе підвищення самооцінки школяра, коли вона була занижена в результаті тривалих навчальних невдач шляхом цілеспрямованої зміни за допомогою педагога "соціальної позиції" учня в колективі класу.
Формування самооцінки протягом раннього й дошкільного дитинства, відзначала Л.І. Божович, відбувається під впливом значимих дорослих, особливо батьків. Реакції дорослих є найважливішим регулятором поведінки дитини.
У молодшого ж школяра саме вчитель стає авторитетніше й влиятельнее батьків. До кінця молодшого шкільного віку діти більше зважають на думку й оцінкою однолітків. А "… протязі середнього шкільного віку складається вже відносно стійка самооцінка й рівень домагань". [Л.І. Божович]. Це породжує потреба бути не тільки на рівні вимог інших людей, але й на рівні власних вимог і власної самооцінки.
3.3 Підлітковий вік та юнацтво
Багато дослідників затверджують, що процес формування самооцінки підлітка тісно пов'язаний із процесом його соціалізації. Так, Л.С. Виготський уважав, що розвиток самосвідомості багато в чому залежить від соціокультурних умов середовища. При цьому прагнення підлітка "бути на-рівних" з дорослими й виникнення його "здатності пізнати самого себе" [Л. І. Божович, 1979] у реальнім житті деякою мірою входить у суперечність із умовами його соціального існування. З одного боку, дане протиріччя має місце бути через обмеженість реального спектра діяльностей, у рамках яких підліток міг би реалізовувати виниклі потреби в самопізнанні й самооцінюванні, а з іншого, постійне підвищення вимог, які висуваються суспільством до "дорослих видів діяльностей", відсуває в часі включення в них підлітка. Таким чином житті, що виникли потреби в, підлітка багато в чому залишаються депривированными.
Відомо, що підлітковий вік є сензитивным до формування самооцінки, що обумовлене ростом пізнавальних здатностей підлітка, посиленням інтересу до себе й схильності до самоспостереження. Зміст самооцінки диференціюється, структура її ускладнюється, зростає критичність стосовно себе. Становлення самооцінки в цей " період характеризується рядом суперечливих тенденцій: в одних сферах зростає її стійкість, в інших, навпаки, вона функціонує як менш стабільна. Самооцінка підлітка стає більш об'єктивної й реалістичної й відрізняється ростом, посиленням суперечливості відносно підлітка до самого себе.
Одним з основних змістовних показників самооцінки є її адекватність. Наукові дослідження відносно адекватності самооцінки знайшли відбиття в роботах A.M. Парафіян, Е.А. Серебряковой, Л.С. Славиної, Т.І. Юферевой, С.М. Якобсон і інших.
Трансформація, що відбувається, соціальної позиції підлітка, яка виражається в прагненні зайняти певне місце в житті, суспільстві, у взаєминах з дорослими приводить до того, що в підлітка загострюється потреба в самооцінці себе з погляду корисності для суспільства, і тієї частки участі, яку здійснює підліток у соціально значимих справах..
Самосвідомості й самооцінці зокрема багато уваги приділяв І.С. Кін. Описуючи зміни, що відбуваються в юнацькому віці, учений відзначав, що перебудова самосвідомості в підлітковому і юнацькому віці, пов'язана з відкриттям свого внутрішнього миру, появою нових контекстів і кутів зору, під якими індивід себе розглядає, значно впливає на самооцінку. Це пояснюється ще й переорієнтацією юнацької свідомості із зовнішнього контролю на самоконтроль і ростом потреби в досягненні конкретних результатів. В одних випадках самооцінка перевіряється шляхом порівняння вираженого в ній рівня домагань із фактичними результатами діяльності -- спортивними досягненнями, шкільними оцінками, даними тестування. В інших випадках самооцінка рівняється з оцінкою випробуваного оточуючими людьми (учителями, родителями), що виступають у якості експертів. Самооцінка також служить засобом психологічного захисту. Бажання мати позитивний образ "Я" нерідко спонукує індивіда перебільшувати свої гідності й применшувати недоліки. У цілому адекватність самооцінок з віком підвищується: самооцінки дорослих по більшості показників більш реалістичні й об'єктивні, чому юнацькі, а юнацькі – чому підліткові, у чому позначаються великий життєвий досвід, розумовий розвиток і стабілізація рівня домагань.
Учені вважають, що не відбувається істотних змін у Я-Концепції в інтервалі 12-18 років. Як показав аналіз, якщо спочатку самосприйняття регулюється за допомогою зовнішніх стандартів досягнень (13-15 років), те з віком основою регуляції стають стандарти внутрішні (17-18 років). Роль значимих інших трохи знижується.
3.4 Вплив самооцінка та рівня домагань на навчальну діяльність
Рівень домагань складається під впливом успіхів і неуспіхів у попередній діяльності. Той школяр, який часто зазнає невдачі, очікує й далі невдачу, і навпаки, успіх у попередній діяльності привертає до очікування успіху й надалі.
Перевага в навчальній діяльності відстаючих дітей неуспіху над успіхом, постійно підкріплюване низькими оцінками їх роботи вчителем, неухильно веде до наростання в них непевності в собі й почуття неповноцінності. Культивуванню цієї низької самооцінки в невстигаючих сприяють також ще більш низькі, чому оцінки вчителя, оцінки учнів по класу, які переносять неуспіхи відстаючих дітей у навчанні на всі інші сфери їх діяльності й особистості.
У міру дорослішання в підлітків виникає інтерес до своєї особистості, до виявлення своїх можливостей і їх оцінці. У результаті протягом середнього шкільного віку в них "…складається відносно стійка самооцінка й заснований на ній рівень домагань" [Божович Л.І. 176].
Розвиток самопізнання породжує потребу бути не тільки на рівні вимог навколишніх, але й відповідати рівню власних вимог і власної самооцінки. Кількість дітей, що орієнтуються на самооцінку, послідовно збільшується в ході вікового розвитку дитину. У цей період інтенсивно формується почуття власної гідності, самоповаги, прагнення не тільки відповідати вимогам навколишніх, але й своїм власним вимогам. Дитина залежить від думки дорослих, але актуальним стає й вистави про нього однолітків. Перехід з початкового в середню ланку школи є переломним, кризовим періодом у житті кожного школяра. Це складний етап не тільки для дитини, але й для вчителів, і для батьків. Проблем багато, і вони не обмежуються рамками навчального процесу, а зв'язані також з організацією життя в школі в цілому й із психологічною атмосферою в родині. Нестійкість і конфліктність самооцінки зростає в критичні періоди розвитку, зокрема в підлітковому віці.
Розумова активність молодших підлітків велика, але от здатності розвиваються тільки в діяльності, яка викликає позитивні емоції. Успіх (або неуспіх) суттєво впливає на мотивацію навчання. Оцінки при цьому відіграють важливу роль: висока оцінка дає можливість підтвердити свої здатності. Збіг оцінки й самооцінки важливо для емоційного благополуччя підлітка. А якщо ні, то неминучий внутрішній дискомфорт і навіть конфлікт. Враховуючи фізіологічні особливості віку (неузгодженість темпів росту й розвитку різних функціональних систем організму) можна зрозуміти й крайню емоційну нестабільність підлітків. [О.А. Лапшина. №13].
У процесі навчання дитина, осягаючи основи наук, формує свою самооцінку, рівень домагань, установки на життєві успіхи або невдачі, своє відношення до людей. Навчальні перемоги або поразки мають не менший вплив на становлення характеру дитину, чому на його інтелект, ерудицію й пізнавальні інтереси.
Переживання, що супроводжують самопізнанню, пошуку своєї ідентичності, місця в цьому світі, професійній орієнтації за даними досліджень слабко представлені в старшокласників. Але ж саме ці переживання, на думку Рубинштейна, І.С. Кону й багатьох інших авторів, уважаються специфічними для юнацького віку. [Столяренко Л.Д., Самыгин С.И.]
Отже, самооцінка, тобто оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей, будучи регулятором поведінки людину, впливає на ефективність його діяльності.
З віком самооцінка стає більш адекватною, що допомагає учням реальніше оцінювати свої можливості й відповідно до цього планувати навчання, розміряти свій рівень домагань. Розвиток самооцінки – одне із центральних ланок становлення особистості.
У єдиної дитини в родині самооцінка в середньому вище, чим у дітей у багатодітних родинах. живими умовами розвитку самооцінки дитини є зростання ролі очікуваних оцінок соціального дорослого в опосередкуванні власних само оцінок дитину й узагальнення досвіду діяльності й спілкування. Учені вважають, що не відбувається істотних змін у Я-Концепції в інтервалі 12-18 років. Рівень домагань складається під впливом успіхів і неуспіхів у попередній діяльності. У процесі навчання дитина, осягаючи основи наук, формує свою самооцінку, рівень домагань, установки на життєві успіхи або невдачі, своє відношення до людей.
Висновки
У ході роботи ми провели аналіз вітчизняних і закордонних дослідників на тему "Самооцінка й рівень домагань" визначили їх взаємодію, простежили динаміку в різні вікові періоди й визначили оптимальні позитивні комбінації самооцінки й рівня домагань.
1.Самооцінка - це моральна оцінка своїх власних учинків, моральних якостей, мотивів; одне із проявів моральної самосвідомості й совісті особистості. Здатність до самооцінки формується в людині в процесі його соціалізації, у міру свідомого засвоєння їм тих моральних принципів, які виробляються суспільством, і виявлення свого особистого відношення до власних учинків на основі оцінок, що даються цим учинкам навколишніми. Рівень домагань особистості - прагнення індивіда до мети такої складності, яка, на його думку, відповідає його здатностям. Рівень домагань може бути заниженим або завищеним, тобто він не завжди відповідає об'єктивній оцінці здатностей індивіда.