Предметом сприйняття людини може стати її тіло, її здібності, її соціальні відносини і безліч інших особистісних проявів. Способи самосприйняття, що ведуть до формування образу «Я» можуть бути найрізноманітнішими . Описуючи самого себе людина використовує такі прикметники, як:«надійний», «товариський», «сильний», «гарний» і т.д. Вони по суті, є абстрактними характеристиками, які ніяк не пов'язані з конкретною подією. Людина у словах намагається виразити основні характеристики свого звичного самосприйняття. Ці характеристики : атрибутивні, рольові, статусні, психологічні..., їх можна перераховувати нескінченно. Р.Бернс в своїх працях вважав, що усі вони становлять ієрархію по значимості елементів самоопису, свого образу «Я». Ця ієрархія може мінятися залежно від контексту, життєвого досвіду людини або просто під впливом моменту. Такого роду самоопис - це спосіб охарактеризувати себе, свою неповторність і неповторніть кожної особистості через комбінації окремих рис. Бернс підкреслював те, що образ «Я» є когнітивним компонентом [3].
Існує споконвічне питання про те, чи може людина пізнати саму себе, наскільки об'єктивна її самооцінка, яка істинність образу «Я». Вивчаючи ці питання потрібно враховувати, що всяка установка не є відображенням об'єкта самого по собі, а є систематизацією минулого досвіду взаємодії суб'єкта з об'єктом. Тому знання людини про саму себе не може бути вичерпним та вільним від оцінних характеристик і протиріч.
Образ «Я» - це набір якостей та характеристик, які складають уявлення людини про себе. Образ «Я» включає може включати в себе кілька образів(Я- реальне, Я-ідеальне). Протиріччя між різними аспектами образу «Я» можуть визначати формування самооцінки. Самооцінка – це відношення до себе в цілому та до своїх окремих якостей; порівняння себе з іншими, співставлення різних варіантів образів «Я»(найчастіше Я-реального та Я-ідеального).
Образ «Я» та самооцінка піддаються лише умовному концептуальному розрізненню,оскільки в психологічному плані вони нерозривно пов'язані. Образ та оцінка свого «Я» настроюють людину до певну поведінку ; тому глобальну Я-Концепцію ми розглядаємо як сукупність установок людини, спрямованих на самого себе. Однак ці установки можуть мати різні ракурси або модальності.
В науковій думці виділяють три основні модальності самоустановок .
Реальне Я-установки, пов'язані з тем, як людина сприймає свої актуальні здібності, ролі, свій актуальний статус, тобто з його уявленнями про те, який він є в теперішньому часі.
Дзеркальне Я – установки, пов'язані з уявленнями людини про те, як його бачать інші. Дзеркальне Я виконує важливу функцію самокорекції домагань людини і його уявлень про себе. Цей механізм зворотнього зв'язку допомагає втримувати Я – Реальне в адекватних межах і залишатися відкритим новому досвіду через взаємозворотній діалог з іншими та з самим собою.
Ідеальне Я – установки, пов'язане з уявленням людини про те, яким би він хотів стати. Ідеальне Я формується як сукупність якостей і характеристик, які людина прагнула б бачити у себе, або ролей, які б вона хотіла виконувати. Причому ідеальні елементи свого Я особистість формує по тим же основним аспектам, що й у структурі Я-Реального. Ідеальний образ складається із цілого ряду уявлень, що відображають таємні сподівання та спрямовують людину. Ці уявлення бувають відірвані від реальності. Протиріччя між реальним і ідеальним Я становить однез найважливіших умов саморозвиткуособистості [13].
На думку У. Джемса, «Я» - як об'єкт - це все те, що людина може назвати своїм. В теорії особистості Джеймс виділяє чотири складові «Я» та розташовує їх у порядку значущості:
«духовне Я»,
«матеріальне Я»
«соціальне Я»
«фізичне Я».
Уільям Джемс говорить, що: у розвинутому товаристві людина має можливість вибору цілей. Ми можемо самі встановлювати собі цілі, пов'язані з різноманітними компонентами нашого «Я» й оцінювати успішність наших життєвих проявів щодо цих цілей. Із цього і випливає «постулат Джемса»: наша самооцінка залежить від того, ким ми хотіли б стати, яке становище хотіли б посісти в цьому світі; це служить точкою відліку в оцінці нами особистих успіхів або невдач.
У. Джемсу належить перша і досить глибока концепція «особистісного Я», яка розглядається в контексті самопізнання.
«Я» та «Інші» утворюють єдине ціле... Глибоке розуміння «Я» нерозривно пов'язано з настільки ж глибоким розумінням «іншого» - в тому, що стосується їхнього взаємозалежного відношення.
Одержувана нами інформація від інших людей є джерелом даних про «особистісне Я». Існує зворотній зв’язок інформації: інформація яку ми отримуємо від інших – є нашим поглядом на особистісне «особисте Я»(«Я-яким-я-сам-себе-бачу») [6].
Американський соціальний психолог Чарльз Кулі у 1912 році запропонував теорію «дзеркального Я», стверджуючи, що уявлення індивіда про те, як його оцінюють інші, істотно впливають на його Я.
Безпосередні стосунки між членами групи надають індивіду зворотний зв'язок для самооцінки. Відповідно до концепції «дзеркального Я» Кулі, вважав, що становлення людського «Я», як цілісного психічного явища, по суті, є не що інше, як соціальний процес, що відбувається «в середині» індивіда, в рамках якого виникають усвідомлювальні «Я» [10].
К.Роджерс наголошував, що «Я» постійно змінюється в результаті набуття нового досвіду, але воно завжди зберігає якості цілісної системи. «Я-структура» є організованою системою. Роджерс виділив різні форми уявлень про себе: соціальне Я, духовне Я, фізичне Я, інтимне Я, публічне Я, моральне, сімейне Я...
Інший поділ: Я в минулому, Я в теперішньому [17].
Необхідно відзначити, що кожний з образів «Я» має складне, неоднозначне по своїй будові походження, що полягає із кількох аспектів відносин. Ми можемо поділити його на: фізичне Я, емоційне Я, розумове Я, соціальне.
Складові образу «Я» людини виникають спочатку на основі усвідомлення єю оцінок її іншими людьми, а далі – на основі співвідношення оцінок інших людей і своїх власних.
З подальшим розвитком самосвідомості – іде розвиток образу «Я». Відбувається він у напрямку самоствердження людини в освоєнні єю життєвих ролей та накопичення соціального досвіду. В формуванні образу «Я» все більшу роль набуває соціум, соціальна практика. Поступово виробляється здатність оцінювати «узагальненого іншого», що задається впливом культурного середовища та творення себе відповідно до статеворольового самовизначення.
Саме образ «Я» в структурі особистості є своєрідним каркасом, який надає різноманітним психологічним проявам людини певної внутрішньої взаємопідпорядкованості, спрямовуючи їх в єдине спільне русло, тим самим стає основою для вибору юнаком чи дівчиною основної лінії життєвої поведінки та в значущих сферах діяльності [8].
Узагальнюючи сказане, можна зробити висновки, що образ «Я» має слідуючу структуру: Я-реальне та Я-ідеальне.
Інший погляд: Я-реальне, Я-ідеальне, Я-дзеркальне.
Або Я-когнітивне, Я-афективне і Я-регуляторно-вольовое(поведінкове)
1.3 Аналіз вікового періоду курсантських років та проблематики «я», що виникає в період юності. (з урахуванням специфіки навчання у військовому навчальному закладі)
Період навчання у вищому військовому навчальному закладі - це період юності, період «відкриття «Я», період «пошуків та рішень», період «самоідентифікації».
Цей період пов’язують з віком обов’язкової участі людини в суспільному житті. Юнаки вчаться приймати на себе відповідальність, вирішувати завдання особистого розвитку, оріентуватися в людських якостях суспільного оточення.
Відбувається переживання особистої цінності, готовності до змін в своєму житті та прагнення реалізації своїх зусиль. Це вік, коли ти готовий до цілісного, правдивого, реалістичного відношення до факту свого особистого існування. З’являється прагнення Я до інтегрованості, загострюється потреба підтвердження реальності особистого Я, яке є не тільки потенційною але і справжньою, правдивою, приймаємою іншими людьми силою.
З’являється готовність до встановлення особливих відносин з іншими людьми, набувають руху екзистенціальні прояви життя Я – життя живого Я.
У людини в юнацькому віці існує велика потреба, необхідність в інтегруванні різних проявів життя свого Я. Юнацький вік – сенситивен, особиливо чуттєвий до змісту відношень з людьми. Життя сповнюється безліччу різного рода відносинами, які засновані на явному або таємному підкоренні людини людиною [1].
В цей період з’являється питання, про мету свого існування, про те, до чого ти ідеш і до чого спрямовані твої зусилля. Дуже близько сприймаються в юнацькому віці погляди Е. Фромма про сенс життя, про свободу існування. Людина може бути сама собою тільки в співвідношенні з тим, що вона про себе думає. Але думки інших про неї, теж стають вагомими в цей віковий період. Парагнення спілкуватись мовою правди незавжди реалізується в соціальному оточенні. Юнак шукає силу для будівництва особистого Я для розуміння особистої цілісності, яка породжує силу його Я зберігає та оберігає твоє Я [22].
Проблема незалежності існування свого Я цілісного, інтегрованого – суттєва проблема юності [1].
Образ «Я», що формується в період курсантських років, прагнення до незалежності існування та специфіка військового навчання порушують безліч проблем в процесі взаємодії «особистість – оточення».
Особливості навчання у вищому військовому навчальному закладі мають характерну специфіку, що вимагає від курсантів стійкості, дисциплінованості, самовдосконалення та самовиховання.
Навчання у вищому військовому навчальному закладі включає:
1) сувору регламентованість законами(статутами);
2) підпорядкованість та ієрархічність у відносинах між курсантами та вищими за званням;