Недостатньо функціональний одяг стримує прояви дружелюбності, схильності до співробітництва, згоді або компромісу. Чим старше споживач, тим вище його вимоги до функціональності костюма. У зручному одязі, з високим ступенем комфортності, ділові жінки проявляють себе менш жорстко й агресивно, але при цьому знижуються їхня енергійність, завзятість і наполегливість.
Таким чином, виразність того або іншого критерію в костюмі може впливати на поводження ділової жінки й сприяти або, навпаки, перешкоджати досягненню бажаного результату.
Жінка в такому костюмі не тільки гарна, але ще й сексуально притягальна. Однак естетичність костюма різко знижує його функціональність. Навряд чи жінка зможе вільно пересуватися й тим більше працювати в плаття «від кутюр». Високо функціональний костюм, у свою чергу, позбавлений еротичних ознак. У цьому зв'язку пригадується «безстатева» спецодяг або жіночий брючний костюм, що точнісінько повторює чоловічий (по цвіті, силуету, фактурі й т.д.).
Якщо для жінці важливо подобатися, дивувати й зачаровувати, то для чоловіка, особливо зовнішній вигляд насамперед - камуфляж, набір «знакових» деталей, що вказують на соціальний стан, значимий соціальну нішу й можливі амбіції.
Чоловіча ділова мода багатогранна, але при цьому в ній виступають два основних напрямки: «консервативний стиль», що працює на створення образа надійного, солідного, заможного чоловіка - банкіра, політика, великого процвітаючого бізнесмена - і «енергійний стиль», підкреслюючий ініціативність, готовність до самих нетрадиційних рішень.
«Консервативний стиль» - серйозний, стабільний, заможний. До даного стилю в одязі пред'являються ряд загальних вимог й умовностей. Насамперед - відмова від «італійської» чоловічої моди.
Солідній людині не потрібно робити фурор своїм зовнішнім виглядом. Якісна розкіш - куди переважніше.
На іншому полюсі чоловічої ділової моди перебуває стиль енергійних, молодих бізнесменів - товариський, чарівний, відкритий. Головний акцент тут ставиться на створення іміджу «дружелюбної людини», з яким можна вступити в діалог, знайти компроміс, а може, навіть ризикнути. Чоловік, що вибрав подібний образ, може сміло експериментувати зі своїм гардеробом, головне при цьому - не втратити почуття смаку й міри.
«Енергійний стиль» - це насамперед гра фарб і настроїв. Чорно-біла клітина, «гленчик», «куряча лапка», насичені тони. Обережний обіг з білим цвітом. Білий піджак або костюм може додати вигляду нарочито театральний вид, хоча у франтівстві даному типу чоловіків не відмовити [50;34].
«Тіло - це життя душі. Душа є сприймане життя тіла», - помітив Карл Густав Юнг. Тіло як би шукає найбільш оптимальну форму вираження душі, відкидаючи те, що викликає фізичний дискомфорт, руйнує біоенергетичний потенціал людини.
Постійні підказки душі тілу й навпаки є не що інше, як один з адекватних способів пристосування до постійно, що змінюються умовам, зовнішнього середовища. Іноді тіло протестує, іноді підкоряється, іноді погодиться із щиросердечними переживаннями.
Знання про відносини людського тіла з одягом можуть бути почерпнуті з філософії й семіотики. Так, ще Гегель указував на знаковість відносини тіла з одягом. Він писав: «...одяг лише підкреслює по-справжньому позу. На неї варто дивитися навіть як на перевагу, оскільки вона приховує від нашого безпосереднього погляду те, що в якості чисто почуттєвого позбавлено значення...» [40,29].
«Але яке ж тіло повинне позначатися модним одягом?» - питання, сформульований Роланом Бартом, змушує задуматися про способи переходу від абстрактного тіла до реального тіла модниць. Сам Барт описує три способи. Перший полягає в тому, щоб пропонувати ідеальне тіло - тіло манекенниці, фотомоделі. Другий складається у виданні щорічних сезонних декретів, які тіла є модними, а які немає. Третє рішення, на думку дослідника, складається в такому пристрої одягу, щоб вона трансформувала реальне тіло, надаючи йому значення ідеального тіла моди. Барт указує, що «у всіх трьох випадках має місце структурне обмеження тіла, розчинення почуттєвого в значимому» [6,70].
«...У Моді жінка демонструється немов у сценічному поданні, так що звичайна особистісна властивість, будучи висловленою у формі прикметника, насправді містить у собі всю суть особистості...», — підкреслює Ролан Барт. Головна перевага такої психологічної дискретності складається, на думку вченого, у тім, що «вона уможливлює дійсну комбінаторику характерологічних одиниць й, по суті, є технічною основою для ілюзії майже нескінченного особистісного багатства, що у Моді й називають особистістю; справді, модна особистість — це кількісне поняття; на противагу іншим сферам, вона тут визначається не обсесивною силою якої-небудь риси — це насамперед оригінальна комбінація розхожих елементів, перелік яких завжди заданий заздалегідь; особистість тут не складна, а складова; у Моді індивідуалізація особистості залежить від числа використовуваних елементів, а особливо від їх як можна більшої суперечливості (м'які й горді, строгі й ніжні, суворі й невимушені): такі психологічні парадокси мають ностальгічний сенс, у них позначається мрія про тотальності, де людина могла б бути всім відразу й не повинен був би вибирати — а виходить, і відкидати — яку-небудь окрему чортові (як відомо, Мода не любить вибирати й тим самим кого-небудь засмучувати); при цьому парадоксальним є збереження узагальнених характерів (які єдино й сумісні з Модою як інституцією) у строго аналітичному стані - як узагальненість нагромадження, а не синтезу; тим самим модна особистість одночасно й неможлива, і всім знайома».
Психологічні ідеї Барта безсумнівно заслуговують на увагу й подальшу розробку. Насамперед, науковий інтерес представляє аналіз особистісних передумов проходження моді, актуальних за всіх часів, які створюють основу для «щеплення» домінант, законодавчо встановлюваних модою [52,47].
Кожна людина зацікавлена в тому, щоб викликати враження на оточуючих. При цьому, стратегія самопрезентування може бути, як єдиною, так і інакшою для різних ситуацій спілкування.
Самопрезентування - це те, як людина подає свою особистість іншим. Іншими словами - це “ демонструєме Я“. В роботі вітчизняного психолога І. С. Д’яченко показані такі способи, як:
1) демонстрація заперечування (“Я не жорстокий!“)
2) демонстрація протилежної якості (“Я добрий!”)
“Демонструєме Я“ – це спроба приблизити “дзеркальне Я” до “ідеального Я“[27,72].
Самопрезентація виділяє дві стратегії самопрезентації: “ублажняюча” та “самоконструююча”. Перша стратегія характерізує манеру одягатися згідно нормам того суспільства, де треба буде спілкуватися. Людина з такою стратегією якби пристосовується під аудиторію, тим самим показує соціальну лояльність. Для іншої ситуації та компанії одяг змінюється. Інформація про те як прийнято вдягатися, збирається заздалегідь, що дає можливість чітко вписатися в суспільство і випробувати радість від почуття спільності, прийняття другими в свій клан. “Демонструєме Я” максимально приближене до соціально бажаного ”дзеркального Я”. Друга стратегія характеризує, тобто, підтримує “ідеальне Я”, демонструє другим те, що вважає кращим та вірним за критерієм самої особистості. При такій стратегії манера одягатися не змінюється від аудиторії до аудиторії. Людина в першу чергу орієнтована на свої особистісні погляди і уявлення про те, як треба вдягатися хоча певний облік ситуації, відбувається [27,84].
Прискорений характер руху моди, на думку Ю. М. Лотмана, пов'язаний з посиленням ролі ініціативної особистості в процесі цього руху. «У культурному просторі одягу, - зауважує дослідник, - відбувається постійна боротьба між прагненням до стабільності, нерухомості (це прагнення психологічно переживається як виправдане традицією, звичкою, моральністю, історичними й релігійними міркуваннями) і протилежної їм орієнтацією на новизну, екстравагантність - все те, що входить у подання про моду. Таким чином, мода робиться як би зримим втіленням невмотивованої новизни. Це дозволяє неї інтерпретувати і як область виродливого капризу, і як сферу новаторської творчості» [1,34].
Ініціативність - це здатність спонтанно й винахідливо генерувати нові ідеї, мети діяльності, можливість створювати залежно від ситуації, динаміки середовища й власних потреб нові подання (свідомі образи, «внутрішні моделі») майбутніх результатів своїх дій. Здатність свідомо «трансформувати» і переводити свої спонукання в систему цілей: близьких і перспективних, головних і другорядних, загальних і конкретних (проміжних).
Ініціативність «піонерів» моди саме й проявляється в прекрасної інформованості про новини у світі моди, швидкому виявленні й придбанні нових речей, створенні про їх певної думки, що згодом виявиться думкою мас.
Психологічна сутність ініціативності кожного індивіда визначається, рівнем самоповаги й упевненості особистості в собі. М. Діарборн вважає «Якщо людина не впевнена в собі, він не буде ініціативним. Він не буде давати «старт» модному одягу або мати її». На думку дослідника, упевненість у собі для більшості чоловіків і жінок до деякої міри залежить від того, наскільки добре вони одягнені.
Таким чином, проходження моді вплітається в канву життєвого функціонування особистості. У діючому плані життя мода здобуває форму самореалізації, у тимчасовому плані - форму самовираження як прояву свого «Я» у житті.
Екстравагантність поряд з ініціативністю є обов'язковим елементом моди. Причому екстравагантність не спростовується періодично виникаючою модою на традиційність, тому що традиційність сама по собі є в цьому випадку екстравагантною формою заперечення екстравагантності [51;28].