У психологічній літературі виділяють кілька типів горя, які відрізняються симптоматикою й характером плину: патологічне, конфліктне й хронічне.
Знання симптоматики цих типів дозволяє психологові в ситуації консультування адекватно реагувати на переживання людини.
Патологічне горе характеризується тим, що його симптоми залишаються невираженими й через багато років (хронологічних) зберігаються тривога, туга, депресія, гнів і інші прояви.
Патологічне горе може виникнути в ситуації шоку - несподіваного, непередбаченого горя, коли людина просто не в змозі вирішувати психологічні завдання, необхідні для переживання горя. Біль дуже сильний, і людина прагне будь-якими способами позбутися від нього.
Конфліктне горе виникає на тлі попередніх конфліктних відносин з померлою людиною. Конфліктні відносини й несподівана смерть людини викликають дуже сильне й складне почуття провини, що триває досить довго. Основна робота психолога буде спрямована на зміст почуття провини.
Ситуація хронічного горя створюється в тих випадках, коли гострота переживань не знижується після 6 місяців, що пройшли після втрати близької людини. Звичайно хронічне горе викликається симбіозом у відносинах, коли люди гранично залежні друг від друга не тільки інтелектуально, але й емоційно. Найчастіше це проявляється в подружжя, чиї відносини наповнені безпосередніми почуттями друг до друга. У спостерігача створюється враження, що людина "впивається" горем, хронічне горе може тривати роками й супроводжуватися почуттям повної безпорадності й відсутністю прагнення робити щось самостійно. Така людина має потребу в соціальній і психологічній допомозі.
Слід зазначити, що при будь-якому варіанті переживання горя необхідна перебудова структур психічної реальності, а це вимагає Я-Зусиль людини, виділення якостей свого Я як підстави для обґрунтування своєї активності. Це робота, що супроводжується активізацією внутрішнього діалогу й створює передумови для відкритості до впливу іншої людини, що може бути використане (і, до нещастя, використовується) для маніпулювання свідомістю людини.
Психолог, що консультує людину в ситуації горя, допомагає формулювати й вирішувати психологічні завдання, пов'язані з реконструкцією психічної реальності. Типова ситуація, коли приймається рішення про надання психологічної допомоги, виглядає приблизно так: людина випробовує гострі переживання, які супроводжуються безсонням, головними болями, у тексті, що породжує людина, є симптоми, які потрібно розуміти як симптоми складностей у переживанні горя.
Текст людини наповнений засобами й способами переживання горя - людина буквально захлинається в них, хоча пройшло вже досить часу для реорганізації психічної реальності. Але людина не може говорити про померлому без безпосереднього переживання горя, без прояву в гострій формі (сльози, хекання, почервоніння й т.п.) змісту переживання. Всі емоції людини, пов'язані з побутовими проблемами втрат і втрат, викликають реакції несподіваного горя. Ці невирішені психологічні завдання дають про себе знати, проявляючись у вигляді важких, неадекватних переживань як із приводу своїх втрат, так і втрат інших людей. Горе повинне бути сублімоване в адекватній для змісту переживання формі, такою формою стає реакція уподібнення, подоби пережитому.
Текст людини наповнений змістом переживання - це проявляється в тім, що йому дуже важко будувати тести на теми, відмінні від теми горя. Перехід на інші теми дуже сильно утруднений. Тема горя стає домінуючою.
Невирішені психологічні завдання дають про себе знати й у тім відношенні до речей померлого, котре можна спостерігати в людини, що переживає горі, - вони довгий час зберігаються в недоторканності. Це одна зі знакових систем, що має ілюзорно-стійку структуру й дозволяє за рахунок зовнішньої презентації направляти Я-Зусилля на відношення до неї, а не до змісту психічної реальності, що вимагає зусиль по її перебудові. Думаю, що речі померлого виконують роль знаків, структури, нехай на час, психологічний простір людини, що переживає горе у варіанті нового змісту, що зм'якшує біль. Цей тимчасовий, але новий зміст, що може бути знайдений у спілкуванні з речами, є однієї з можливостей впливу людини на свій психологічний простір.
Психолог, що консультує людину в ситуації горя, може зустрітися також із симптомами захворювання в цієї людини, які аналогічні симптомам хвороби, що викликала смерть близької людини. Це можуть бути ритуальні болі, які виникають у зв'язку з подіями, що поєднували в часі померлої людини й того, хто переживає втрату. Принцип подоби мало досліджений у психології, але в ньому є ті елементи змісту, які привели до необхідності створення дзеркала, фотографії, картин портретного жанру й т.д. Хотілося б їх назвати елементами симетрії або елементами рівноваги: будь-яка річ може існувати тільки тоді, коли вона орієнтована в просторі - у неї є право й ліво, верх і низ, лицьовий і зворотний боки й т.д. Психологічний простір - особлива річ, що теж вимагає орієнтації в ньому ж самому. При цьому відбувається виділення системи координат - Я и не-я психологічного простору, що повинне втримувати саме себе, тобто дізнаватися себе в інших речах, знаках, що створюють, що задають його унікальність. Можливість використання різних знаків для структурування психологічного простору і є в цьому принципі подоби - людина може бути подібною всьому й всім, тобто його психологічний простір потенційно має можливість бути нескінченно різноманітним, але Я вимагає конкретизації як можливості втримання в часі якості психологічного простору - це необхідно для здійснення спрямованої активності.
Так і зустрічаються в психічній реальності дві тенденції - нескінченність (через уподібнення) і дискретність (конкретність) через позначення якостей Я.
Звичайно, це тільки припущення й спроба пояснити необхідність для людини іншої людини, що створює своєю присутністю або відсутністю ті проблеми життя, які в науці намагаються зрозуміти, аналізуючи переживання людини в ситуації горя.
Можна також сказати, що близька людина своєю присутністю забезпечує цілісність психологічного простору, можливість його трансформації й збереження характеристик індивідуальності.
Психологові, що консультує людини в ситуації горя, доводиться спостерігати симптоми різких змін у його способі життя після перенесеної втрати або, навпроти, відсутність реакції. Змістовно це поведінкові прояви переживання втрати цілісності, почуття приналежності психічному простору Я. Напруга в Я після перенесеної втрати загострює завдання ідентифікації, і її процес стає гранично напруженим.
Це може бути пов'язане із симптомами депресії, які обтяжуються почуттям провин і дуже низькою самооцінкою (по моральних якостях), або демонстрацією ейфорії, коли людина відверто фальшивить при цьому.
Відсутність адекватних переживань для здійснення ідентифікації, а це насамперед переживання наявності свого індивідуалізованого Я, здатного на Я-Зусилля, приводить до того, що людина наповнює свої Я-Переживання відношенням до вже неіснуючої людини, заміняючи її образом і своєю реакцією на нього реальні, власні Я-Зусилля по створенню нового відношення до померлої людини.
Я-Зусилля людини в ситуації горя можуть бути спрямовані на відтворення дій померлого – людина буде прагнути імітувати дії померлі (робити, як завжди робив він) або ж Я-Зусилля можуть бути реалізовані в саморуйнівному поводженні в цілому. Все це прояву неадекватного процесу ідентифікації, з яким психологові потрібно працювати, вирішуючи разом із клієнтом психологічні завдання переживання горя.
Звичайно до ознак не пережитого горя відносять періодична поява в людини туги й суму, які виникають періодично в те саме пора року. Це форми, що відтворюють зміст горя, що перешкоджають створенню нових структур у психічній реальності.
Крім того, у людини можуть спостерігатися страх смерті або страх хвороби, від якої вмерла близька людина. Це форми захисного реагування на руйнуючий вплив горя, так само, як і уникання всіх ритуалів, зв'язаних зі смертю близької людини. Ці форми виконують свою функцію захисту, охороняючи Я людини, його відносну стійкість, але вони ж перешкоджають реорганізації Я-Зусиль для створення нових психологічних структур. Горі є екстремальною подією в житті людини, вона не може бути щоденним. Це гостро індивідуалізована ситуація й тільки по її зовнішніх ознаках важко судити про глибину переживань людини, про їхній невідтворений словами екзистенціальному змісті, коли руйнується й вимагає нового відтворення все психічне життя, що забезпечує сенс існування організму - тіла.
Екзистенціальний розвиток людини - глибина його духовного життя, наявність самої духовної практики - буде впливати на переживання горя, на сприйняття свого страждання й оцінку його місця й ролі у своєму житті.
Багато з людей у стані горя відкрито або побічно виражають думки про самогубство. Ризик самогубства, дійсно, дуже високий.
Психолог може й повинен відкрито обговорювати цю тему з людиною, досліджуючи всі її лиховісні симптоми (чи був намір реалізувати задумане, чи був план, чи почалася підготовка, чи почалося прощання з родичами, і т.д.).
Самогубство є однієї з форм реагування на ситуацію горя, що психологічно з'ясовно, якщо весь зміст концепції життя у свідомості людини займала інша людина й немає інших форм структурування психічної реальності.
У психологічній літературі мені зустрічалися принципи консультування горя - як і всі наші описи, вони схематичні й не відбивають драматизму ситуації, у якій перебуває клієнт і консультуючий. Вони зводяться до структурування ситуації консультування у вигляді психологічних завдань, які повинен вирішити клієнт, тому і їхній опис буде нагадувати повернення до переліку завдань, які людина повинна вирішити, переживаючи горі.