Використання наукового мислення дозволяє психологові здійснювати операції класифікації, конкретизації, абстрагування, узагальнення й т.д. Операція класифікації допомагає знайти в тім явищі, з яким має справу психолог, загальні закономірності. Для цього й використовується система наукових понять, таку роль, наприклад, можуть виконувати поняття позиції, предмета взаємодії, завдань взаємодії й інші. Всі базові курси по підготовці психологів спрямовані на освоєння ними системи наукових понять як основи професійного мислення.
Разом з тим наукові поняття дозволяють розкрити унікальність, індивідуальність людини, використовуючи різні підстави для виділення його якостей. Така можливість є в будь-якого психолога, тому що існує багато шкіл і теорій, які допомагають психологові подумки побачити людину по-різному, той самий факт проінтерпретувати, зафіксувати й оцінити як би в різних системах координат. Це дає психологові унікальну можливість орієнтації в індивідуальному житті людини за рахунок перетворення власного мислення про неї й досягнення адекватності свого мислення можливостям мислення іншої людини. Психологові доводиться говорити побутовою мовою, пояснюючи іншій людині те, що з ним відбувається. Це видима частина його професійної роботи - вершина айсберга професійного мислення, що здійснюється в його індивідуальній свідомості. Природно, що мислення про людину - складному, мінливому об'єкті - обов'язково включає всі переживання самого психолога, випробувані їм у його індивідуальному житті. Коли говорять про те, що інструментом роботи є сам психолог, його життя, його життєвий досвід, то хочеться уточнити ситуацію, хоча б у такий спосіб: шматок будь-якого матеріалу, наприклад дерева, заліза, пластмаси, стає інструментом тільки тоді, коли він для цього спеціально оброблений, тобто став інструментом. Думаю, що ця аналогія доречна й відносно професійного мислення психолога. Воно теж повинне стати інструментом на матеріалі його життєвого досвіду, що включає як необхідний елемент професійне становлення. Як і хто може визначити, чи став психолог таким інструментом, чи готовий він до того або іншого виду професійної діяльності? Це питання професійної компетентності психолога, його можливості виконувати роль інструмента в різних обставинах професійної діяльності.
У цьому змісті важливо мати на увазі існуючу практику підготовки психологів і ряду інших фахівців, що займаються соціальною діяльністю: до навчання цим професіям допускаються молоді люди, що досягли 21 року (це досвід Ізраїлю, Данії, США й ряду інших країн). Одна з найважливіших особливостей цього віку полягає в тому, що парубок, переборовши юнацький максималізм, одержує можливість, більше обґрунтованого й розгорнутого внутрішнього діалогу, що забезпечує йому розуміння позицій інших людей як що істотно відрізняються від його власної. Це і є свого роду гарантією професійної готовності до здійснення діяльності психолога.
Ілюзія легкості відповідей на питання: "Як вийти заміж?", "Як стати розумним і багатим?" - пояснюється тим, що це відповіді загальні - вони не конкретизовані, не індивідуалізовані, як того вимагає ситуація психологічного консультування. Одержавши відповідь на них у тексті, психолог або інша людина обов'язково повинен проробити роботу з індивідуалізації цього знання, по створенню власного тексту, що включає цю інформацію як необхідну.
Тільки бажання здійснювати вплив на іншу людину недостатньо для того, щоб це відбулося. Професійне мислення психолога складається як результат його зусиль по створенню цього мислення. Однієї з форм контролю за його змістом є спілкування з колегами, що перебувають на різних рівнях професійної зрілості. По більшому рахунку, вимога до якості свого професійного мислення пред'являє він сам, вона ризикує в ситуації професійної дії всім - від здоров'я до професійної репутації. Якщо через його недотепні дії не буде попиту на його роботу, то в нього просто не буде роботи.
Ще одною формою контролю за змістом професійного мислення психолога є будь-яка ситуація оцінки їм своїх знань по загальній психології. Це та сфера знання, що дозволяє аналізувати структуру предмета психології як науки. Такою формою контролю може бути ситуація супербачення - демонстрація психологом своєї роботи або спільна робота з іншою людиною в присутності колег і її наступне обговорення. Як ми вже відзначали, відкритість до обговорення своїх професійних дій - один з найважливіших показників професіоналізму психолога.
Хотілося б звернути увагу ще на деякі характеристики ролі життєвого досвіду психолога в його професійній діяльності - це всі переживання, які зв'язані зі стражданням і його подоланням. Відношення до свого страждання й страждання іншої людини, вироблення власної позиції, можливість усвідомлення страждання як реальності життя - все це входить невід'ємною частиною в концепцію життя людини, дозволяючи йому відповісти на саме важке запитання: "Чому мені випало це страждання?"
У художній літературі або в духовних текстах можна знайти думку про те, що людині, щоб жити, потрібний деякий досвід цих страждань. Він необхідний, щоб людина цінувала життя. Відомо, що цінність життя не дається людині як якесь переживання, її треба придбати Я-Зусиллями як зміст. Той, хто хоче допомогти іншому в його стражданнях (а всі соціальні професії що допомагають), попадає в пастку професіоналізму, пов'язану з тим, що він повинен (зобов'язаний) розділити з іншою людиною міру відповідальності за його страждання. Інакше кажучи, психолог повинен втрутитися в життя іншої людини, ділячи з ним відповідальність за його страждання. Це характерно не тільки для психологічних професій, але й для медичних, педагогічних, де часто, намагаючись лікувати або вчити іншу людину, люди, що володіють повноваженнями впливу, перевищують захід впливу, віднімаючи в людини необхідну йому для організації власного життя міру активності, спотворюючи логікові його індивідуального життя. Особливо часто це можна бачити в будинках для людей похилого віку й школах-інтернатах, де люди похилого віку або діти в результаті надмірного впливу на них (або відсутності такого) втрачають права на власні зусилля, на помилку, ризик - на ті види переживання, де цінністю є Я-Зусилля.
Можливість правильно вибрати позицію стосовно іншої людини в ситуації впливу на нього - це, по суті справи, можливість дати іншій людині переживання автономності свого існування, своєї унікальності. Це те, що в ситуації консультування виглядає як передача іншій людині психологічної інформації, необхідної для того, щоб він пережив присутність психолога як можливість нового психологічного змісту свого життя.
Часто людина, що переживає цей вплив психолога стосовно себе, розцінює його як бездіяльність, як відсутність чітких вказівок про перетворення свого життя. Іноді це виражається прямим текстом або питанням: "Чому ви мене не вчите, що і як я повинна робити?"
Виникає напруга, що найчастіше виражається у вигляді пауз, затримки подиху, повернення до початкових моментів консультування. Це саме ті моменти взаємодії, у яких народжується нове відношення до самого себе, а отже, можливість для психолога обговорювати це з іншою людиною. Це досить складні й суперечливі моменти в консультуванні, важливість яких люди розуміють значно пізніше.
У такій ситуації поза психолога, сила його погляду, точність повторення чужого тексту, ясність формулювань свого й т.д. - все має значення як прояв міри відповідальності за те, що буде відбуватися з іншою людиною.
Схематично цю ситуацію можна представити так: людині погано, вона буквально кричить про своє страждання, а психолог, "як здається клієнтові, нічого не робить..." Отут-те й потрібний життєвий досвід переживання страждання й відносини до нього, що є в психолога.
Варто зупинитися ще на одному важливому моменті, пов'язаному з життєвим досвідом психолога. У нього, як і в будь-якої людини, формується концепція життя, що дозволяє співвідносити хронологічний і психологічний час страждання. Коли люди утішають один одного в побутових ситуаціях, говорячи, що "все пройде", "перемелеться - борошно буде" і т.д., вони так і надходять. Життєвий досвід психолога теж дає йому підстави для таких "прогнозів", де ціна чужого страждання як би нівелюється, його унікальність не сприймається як цінність, а відразу вписується в рамки тимчасових координат, де є початок і є кінець переживання, як завершеного самого по собі й минущого.
Якщо психолог так діє, то попадає ще в одну пастку професії - пастку проективного (за принципом уподібнення) відносини до іншої людини.
Відомо, що людина, для якого характерні гострі переживання, живе у своєму психологічному часі, де всі події мають зовсім інше тимчасове фарбування. У людини (може бути, уперше в житті) з'являється можливість співвідносити психологічний і хронологічний час, наповнюючи їм зміст своєї концепції життя.
Для психолога існує важке завдання, що суперечить його життєвому досвіду, - відповідати психологічному часу життя іншої людини, залишаючись при цьому у своєму психологічному часі. Рішення цього завдання на побутовому рівні майже завжди пов'язане зі знецінюванням переживань іншої людини ("З усіма це буває", "Це вікове явище", "Типова ситуація" і т.д.). Професійні дії психолога зобов'язують його досліджувати логікові індивідуального життя людини й випливати їй, відновлюючи й зберігаючи її цілісність і цінність для людини разом з ним.
У життєвому досвіді психолога є ще один важливий зміст, що дає йому можливість ранжирувати цінність різного роду знань, зіставляти цінність знань, не руйнуючи її саму.
Філософія життя в її ціннісних аспектах дозволяє зіставляти різні види інформації про життя, різні джерела інформації, створює передумови для обґрунтування впливу людини на своє життя.