Європейська модель соціальної психології
Якою мірою західним європейцям удалося знайти специфіку соціальної психології як самостійної науки, що нового вони внесли в розуміння її предмета?
Відкидаючи американську парадигму й разом з нею принцип методологічного індивідуалізму, західноєвропейська соціальна психологія виявилася перед вибором між методологічним холізмом і системним аналізом.
Системний підхід завойовує все більше число прихильників у західноєвропейській соціальній психології. Це пояснюється його популярністю в науці в цілому. У цей час майже одностайно прийнята точка зору, відповідно до якої суспільство є система відносин між соціальними суб'єктами різного масштабу. Однак далеко не всі соціальні психологи послідовні в реалізації системного підходу. Крім того, думки істотно розходяться по питанню про те, які саме суб'єкти й відносини повинні досліджуватися.
Реальна ситуація така. Більшість соціальних психологів дотримується в основному традиційної американської парадигми й лише декларує свою прихильність системному підходу. Інша група намагається сформувати альтернативний підхід, що умовно можна назвати культурологічним. Його представники прагнуть теоретично обґрунтувати необхідність і можливість застосування системного аналізу в соціальній психології. У цій послідовності ми й розглянемо наявні подання про предмет соціальної психології.
Думка К. Маркса про те, що суспільство є не сума індивідів, а система суспільних відносин, одержала широке поширення в західноєвропейській соціальній психології, хоча й без відповідного посилання на джерело цієї ідеї. Так, у колективній монографії Гессе зі співавторами (ФРН) ми читаємо: "...суспільство є абстрактне поняття для опису відносин між індивідами й групами". Однак питання про те, які саме відносини повинна вивчати соціальна психологія, вирішується ними з позицій методологічного індивідуалізму. З погляду Гессе й співавторів, соціальна психологія - це галузь психологічної науки, призначена для вивчення соціального поводження, тобто взаємодії між двома й більше індивідами. "Предметом соціально-психологічного дослідження, - пишуть вони, - є в першу чергу поводження й переживання індивідів, детерміновані процесом взаємодії суспільства, груп і індивідів".
Аналогічну позицію займає інший німецький соціальний психолог - Р. Бергиус. З одного боку, він називає соціальну психологію наукою про соціальні відносини, з іншого боку - указує, що в центрі її уваги перебувають відносини між індивідами.
Один із провідних соціальних психологів ФРН - М. Ірле переконаний у тім, що психологією соціальна психологія може залишитися в тому випадку, якщо вихідним пунктом для неї буде психологія індивіда. Соціальна психологія для нього, як і для американського соціального психолога Р. Зайонца, - це "наука про поведінкову взаємозалежність". У своїй дослідницькій діяльності М. Ірле послідовно реалізує цю точку зору й виступає як типовий представник когнитивистської орієнтації американської соціальної психології.
Стаючи на позиції методологічного індивідуалізму, прихильники традиційного підходу відповідним чином вирішують і проблему специфіки соціального, і саму проблему предмета. Так, Гессе й співавтори вважають проблему соціального абстрактною проблемою, оскільки, на їхню думку, соціальне - це всього лише предикат від слова "суспільство". Вони розрізняють соціальне у вузькому й широкому змісті. У першому випадку - це інші люди, групи або соціальні інститути як фактори соціального середовища. У другому - це увесь навколишній світ, тому що всякий об'єкт, даний індивідові, так чи інакше зв'язаний через своє значення з іншими людьми, опосередкований суспільством як культурно-історичною системою. У цьому дійсно максимально широкому розумінні соціального не виділяється властиво соціально-психологічний аспект. Не вирішивши це завдання й відмежувавшись від соціології по масштабі соціального суб'єкта, представники традиційного підходу неминуче змушені рухатися в системі понять загальної психології. Але тоді виникає інша проблема - знаходження свого предмета усередині предмета загальної психології.
Аналіз типових точок зору із цього приводу показує, що соціальна психологія фактично втрачає свою самостійність і стає допоміжною галуззю загальної психології. Відповідно до цієї позиції соціальний психолог повинен досліджувати вплив соціального середовища на взаємодії людей. Таку ж допоміжну роль соціальна психологія покликана виконувати й стосовно інших наук, виступаючи як би в ролі представника психології в міждисциплінарному дослідженні. Соціальна психологія визначається як дисципліна, "яка застосовує в соціальній дійсності знання із загальної, диференціальної психології й психології розвитку".
При такому статусі соціальної психології проблема її предмета може вирішуватися тільки емпірично. Наприклад, германські соціальні психологи Бинтиг і співавтори пишуть: "...соціальна психологія є емпірична наука, що займається такими об'єктами, як групи, установки й спілкування". М. Ірле вважає навіть, що предмет соціальної психології в принципі може бути визначений лише операціональне. У підсумку соціальна психологія виявляється наукою, якою займаються соціальні психологи. За словами М. Ірле, "те, що в соціальній психології вважають предметом, визначається через теорії, які, у свою чергу, називаються соціально-психологічними". Визначення предмета, таким чином, виявляється в замкнутому логічному колі. У схожій ситуації, як відомо, виявилися у свій час і американських соціальних психологів, які, по суті, відмовилися від визначення свого предмета.
Відмінність західноєвропейських прихильників американської парадигми полягає в тому, що вони пропонують вирішувати цю проблему практичним шляхом, досліджуючи деякі об'єкти разом із представниками інших наук і ставлячи нові проблеми. Показово в цьому плані судження цитованих вище Гессе й співавторів: "Соціальна психологія, якщо тільки вона прагне уникнути індивідуалізму й психологізму, не просунеться ні на крок без міждисциплінарного співробітництва. У постановці проблем повинні брати участь такі суміжні із соціальною психологією дисципліни, як соціологія, соціологія науки, математика, кібернетика, політологія, а також, у якості мета дисципліни, філософія".
При такій міждисциплінарній орієнтації питання про предмет соціальної психології буде вирішений практичним шляхом, а не як чисто наукове завдання.
У повороті соціальної психології до практики вбачає вихід і Р. Бергиус, на думку якого "центральною проблемою соціальної психології повинні стати практичні питання спільного життя людей". Він пропонує навіть зробити її наукою про тимчасову перспективу людства, що досліджує такі глобальні проблеми, як виховання почуття громадянина Землі, справедливе розподіл природних ресурсів і т.п..
З історії соціальної психології відомо, що найцікавіші глибокі проблеми перед соціальними психологами дійсно ставило саме життя, особливо коли вживають спроби змінити звичний хід подій, рутину соціального процесу. Підтвердження цьому - відомі "діючі дослідження" К. Левина, що здобули в 50-е роки настільки високий авторитет американської соціальної психології. Однак звертання до практичних завдань навряд чи можна вважати головним способом рішення теоретичних проблем. По суті, тут проявляється позитивістська логіка з тією лише різницею, що місце лабораторного експерименту тепер займає соціальна практика. Можливо, така перебудова й виправдана як негайний захід по висновку соціальної психології з вузьких академічних рамок, але запитуються: які питання практиці буде задавати соціальний психолог? Чим вони будуть відрізнятися від питань соціолога, політолога, економіста, нарешті, просто навченого життєвим досвідом практика? Функція теорії в тім і складається, щоб, використовуючи силу абстракції, вичленувати спочатку теоретично, нехай хоча б у вигляді робочої гіпотези, свій предмет, а вуж потім коректувати вихідне подання в експериментальному практичному дослідженні.
Зрозуміло, рано або пізно соціально-психологічний аспект соціального процесу виявиться настільки, що стане очевидним навіть для повсякденної свідомості. Однак наука саме для того й існує, щоб теоретично пророчити цю перспективу й тим самим указати практичні проблеми, у рішенні яких соціальна психологія зможе ефективно брати участь.
Західноєвропейський досвід ще раз переконує в тім, що ключові теоретичні проблеми соціальної психології не можна вирішити з позицій методологічного індивідуалізму, у яких би модифікаціях він не виступав.
Набагато більше плідними виявляються ті концепції, автори яких переборюють обмеження методологічного індивідуалізму, прагнуть до системного аналізу, більш чітко розкривають соціально-психологічний аспект соціального. До їхнього числа ставляться концепції С. Московичи й Г. Теджфела. У них сполучаються й теоретична новизна й практична орієнтація. Додаткову значимість їм надає та обставина, що обоє автора - відомі експериментатори, який не можна дорікнути в захопленні кабінетним теоретизуванням. Разом з тим і С. Московичи й Г. Теджфел явно прагнуть перебороти інерцію емпіризму, що привертає в соціальній психології до методологічного індивідуалізму. Можна без перебільшення сказати, що концепція французького соціального психолога С. Московичи займає на сьогоднішній день особливе місце в західноєвропейській соціальній психології завдяки трактуванню предмета соціальної психології з позицій системного аналізу. Суспільство, по Московичи, - це "система зв'язків між соціальними суб'єктами, груповими і індивідуальними, які самовизначаються через відносини друг до друга".
Московичи справедливо відзначає, що коли соціальне вивчається як прояв присутності інших індивідів або як множинність, то насправді вивчаються не фундаментальні характеристики суспільства, що визначають суть соціальності, а всього лише одна з підсистем суспільства - підсистема меж індивідуальних відносин. Соціальна якість, на думку С. Московичи, детерміновано внутрішніми властивостями системи більше високого рівня - суспільства. Воно має свою структуру, що не визначна через характеристики індивідів; ця структура детермінована процесами виробництва й споживання, ритуалами, символами, інститутами, нормами й цінностями. Це організація зі своєю історією й своїми законами, які не можна вивести із законів інших систем.