Призиваючи до перегляду відносини соціальних психологів до проблеми спілкування, до культури в цілому, С. Московичи пише: "Культура створюється в спілкуванні й через його посередництво; організуючі принципи спілкування відбивають суспільні відносини, які в них імпліцитно втримуються... Соціальне життя є основою й спілкування й ідеології. Вивчення цих явищ - саме те завдання, для рішення якої призначена соціальна психологія".
Говорячи про те, які саме процеси і явища повинна досліджувати соціальна психологія, С. Московичи робить наступну важливу заяву: "Центральним і психологічним об'єктом соціальної психології повинне бути вивчення всього, що ставиться до ідеології й спілкування, їхній структурі, генезису й (функціям. Власною сферою нашої дисципліни є вивчення культурних процесів, які відповідальні за організацію знання в суспільстві, за встановлення меж індивідуальних відносин у соціальному й фізичному середовищі, за формування соціальних рухів (груп, партій, інститутів), за допомогою яких і в які люди діють і взаємодіють, за кодифікацію меж індивідуального й між групового поводження, що створює загальну соціальну реальність із її нормами й цінностями, причини походження яких знову ж варто шукати в соціальному контексті". Підбиваючи підсумок своїм міркуванням про предмет соціальної психології, С. Московичи резюмує: "Отже, область дослідження соціальної психології - це групи й індивіди, які створюють свою реальність (вона, по суті, є їхня єдина реальність), управляють один одним і створюють як зв'язку, що поєднують їх, так і розділяють їхні розходження. Ідеології - це їхні товари, відносини - засіб обміну й споживання, а мова - гроші".Таке розуміння предмета соціальної психології - логічний наслідок розуміння соціального як символічно вираженого, а самого соціального поводження як особливої семіотичної системи. Звідси висновок про специфіку соціальної психології: "Соціальна психологія є наука про поводження, якщо при цьому мається на увазі, що вона займається досить специфічним типом цього поводження - символічним. Саме це різко відрізняє її предмет від предмета загальної психології".
С. Московичи, таким чином, протиставляє своє розуміння соціальної психології традиційному індивідуалістичному, відповідно до якого остання є галузь загальної психології. Його концепція виявляє набагато більшу подібність із соціологічною соціальною психологією (або психологічною галуззю "розуміючої" соціології). Однак між концепцією С. Московичи й символічним інтеракционізмом є досить істотне розходження. Для С. Московичи основу соціального процесу становлять відносини виробництва, обміну й споживання, що складаються між соціальними суб'єктами (соціальними групами в тому числі), а суспільство виступає як система з особливими якостями, не виведеними із системи меж індивідуальних відносин. Якщо в символічному інеракционізмі взаємодія аналізується як самодостатній процес обміну символами, то в Московичи він з'являється істотно інакше. Це видно з його тези про необхідність побудови системної соціальної психології, у якій вивчається взаємодія двох або більше суб'єктів, опосередкована об'єктом. Тим самим відновлюється втрачена символічним інеракционізмом зв'язок символічних, культурних процесів із предметним миром. Теджфел також одним з перших сформулював подання про предмет соціальної психології в системних динамічних поняттях. Він розглядав соціальну психологію як дисципліну, що вивчає "взаємодію між соціальною зміною й вибором", а її центральною проблемою вважав відносини між людиною й зміною соціального середовища. М. Теджфел підкреслював, що взаємодія людини із середовищем - процес колективний, що навіть індивідуальне рішення вирішується системою соціальної взаємодії. Як погоджена дія воно стає можливим завдяки координації оцінок, що даються різними індивідами деякої ситуації. Результатом цієї координації виступає система колективно поділюваних і схвалюваних подань і оцінок. Виникнення нової проблеми неминуче сполучено з конфліктом оцінок - нових і старих. Процес взаємодії оцінок, що лежить в основі ухвалення нового рішення, формування нової, колективно поділюваної оцінки, і становить, по Теджфелу, суть психологічного аспекту соціальної зміни на всіх рівнях соціальної системи. Його й слід досліджувати соціальної психології.
Мабуть, найважливіша особливість підходу Теджфела полягає в тому, що в його роботах ця центральна проблема розглядалася не як проблема індивіда (у наведеній цитаті мова йде про родову людину), а як проблема суспільства, що змінюється через взаємодію груп. Теджфел підкреслював, що в нескінченній розмаїтості ситуацій, через які проходить у своєму житті індивід, він думає, почуває й поводиться відповідно до соціальної характеристики, створюваної різними групами, у які входить. Ця характеристика підтримується у взаємодії із представниками інших груп.
"Соціальне поводження в значній мірі визначається відносинами між групами, характер цих відносин, у свою чергу, обумовлений переважно прийнятими правилами між групового поводження".
Ця принципово важлива позиція Теджфела заснована на переконанні, що подолання методологічного індивідуалізму - принципу аналізу поводження індивіда як генотипу соціальної дії, і розвиток логіки властиво соціально-психологічного дослідження, тобто перехід від вивчення меж індивідуальних відносин до між групових.
Сам по собі заклик до дослідження відносин між груповими суб'єктами соціальної дії не можна не привітати. Однак у цьому випадку виникає істотне питання про те, який максимальний масштаб тієї спільності, яку можна розглядати в рамках соціальної психології. Чи не приведе логіка, по якій рухається подання про предмет у Г. Теджфела, до надмірного социологизации предмета соціальної психології й, отже, до його втрати? Адже приклад подібної трансформації можна спостерігати в соціології, що у спробі дійти до мінімальної одиниці аналізу соціальної системи нерозрізнено зливається із соціальною психологією. Це злиття виглядає майже неминучим, однак трапляється воно не тому, що на рівні міжособистісної взаємодії роль суб'єктивного фактора часто виявляється визначальною: люди дійсно роблять так, як їм здається доцільним, бажаним і т.п.
Тому процес "соціологізації" соціальної психології, так само як і процес "соціалізації" загальної психології, настільки очевидний в останні десятиліття, можна розглядати як зустрічну, що врівноважує тенденцію. Вона стимулюється не стільки розвитком теорії, скільки об'єктивними запитами практики, все більшою необхідністю обліку людського, суб'єктивного фактора при рішенні суспільних проблем. Переважна більшість уже існуючих і знову виникаючих галузей прикладної психології суть не що інше, як варіанти дослідження цього фактора в практичній сфері. І доти, поки соціальна психологія буде тримати у фокусі суб'єктивність, упередженість відбиття соціального процесу, його переломлення в системі цінностей соціального суб'єкта, їй не загрожує втрата свого предмета.
М. Теджфел вирішує проблему змісту предмета соціальної психології, опираючись на своє розуміння соціального процесу як спільної зміни людьми суспільства. Суть соціального для нього складається в співучасті з іншими в сприйнятті миру й впливі на нього. У свою чергу, центральна характеристика співучасті полягає в тому, що, будучи включеним у цей колективний процес, людина мислить погляду норм і цінностей тієї спільності, у яку він включений. Важливо також підкреслити, що процес співучасті Г. Теджфел визначає через поняття очікування й оцінки поводження іншої людини. Очікування й оцінки є індивідуальною стороною норм і цінностей. Без взаємних очікувань і оцінок соціальна взаємодія неможливо. Логіка міркувань Теджфела така. Соціальна психологія повинна розглядати соціальний процес як постійний конфлікт, зіткнення норм і цінностей, процес породження нових норм і цінностей.
Мети дій людей, говорить він, "не можна зрозуміти без аналізу їхніх систем цінностей; засобу - без аналізу нормативних систем". Нові норми й цінності лягають у підставу нової ідеології, нового бачення миру в тієї чи іншій групі. Процес породження цього нового бачення миру представляється йому в такий спосіб. Прагнучи до досягнення якої-небудь мети й використовуючи для цього ті або інші засоби, людина (група) виявляє, що його норми й цінності вступають у конфлікт із нормами й цінностями інших соціальних суб'єктів. Зняття конфлікту можливо двома способами: або людина адаптує свою нормативно-ціннісну систему до інших систем, або, навпроти, прагне їх переробити. Цей конфлікт є однієї з детермінант не тільки створення нової ідеології, але й трансформації самої соціальної системи.
Однак, як відомо, норми й цінності вивчаються також соціологією, етикою, філософією й іншими науками. У чому їх соціально психологічний аспект? Так само як у свій час це зробили Томас і Знанецький. М. Теджфел визначає його через поняття соціальної установки. На його думку, загальна психологія вивчає загальну динаміку формування, фіксації й зміни установки, соціального ж психолога цікавить її предметний зміст, що формується в нормативно-ціннісній системі.