Потреби людини ієрархічно скомпоновані, тобто організовані як певна субпідрядна схема. Ієрархія індивідуальних потреб утверджує основну відмінну рису особистості - її спрямованість. Але, не зважаючи на значне розмаїття цих потреб, можна виокремити основну схему особистісних потреб. Так, усі окреслені рівні потреб взаємозалежні, регуляція людської поведінки одночасно взаємодіє з усіма рівнями, відбувається, так звана "наскрізна регуляція", пов'язана із різно-рівневою взаємодією. Депривація однієї з потреб призводить до деформації життєдіяльності особистості в цілому.
Ієрархія особистих потреб видозмінюється з розвитком особистості, вищі ЇЇ рівні "визрівають" лише до моменту досягнення індивідом психологічної зрілості. Вони, особливо потреби в самореалізації, самовдосконаленні, починають відігравати системотворчу роль у структурі потреб, що є основою виникнення довершеної ціннісно-орієнтаційної системи особистості, її успішної соціалізації.
У соціалізованої персони існує потреба в самооцінці, у розумінні самої себе, змісту власного існування. Це має велике значення для її адаптації до навколишнього середовища, інтеграції власних якостей і властивостей у суспільно значуще русло. Фахівці, які досліджують базові потреби, котрі лежать у підґрунті мотиваційно-орієнтаційної та ціннісної сфер діяльності, пропонують наступну класифікацію(засновану на ієрархічній моделі потреб А. Маслова): фізіологічні або базові потреби; потреби безпеки і захисту; потреби приналежності, любові; потреби самоповаги та прийняття іншими; потреби самоактуалізації, особистого вдосконалення. Названі потреби людини вроджені і згодом "соціалізуються", організовуються у внутрішньому світі особи у системні рівневі сегменти. В різних життєвих ситуаціях утворюється своя система домінування, ієрархії. Розвиток особистості є перетворенням потреб від фізіологічних до самоактуалізаційних. Такий рух-поступ за ієрархією потреб створює індивідуальність: чим вище людина знаходиться на сходинках потреб, тим більш вона самостверджується.
Відповідно до концепції мотивації В. Врума усвідомлення потреб та інтенсивність мотивації через їх наявність сприяє формотворенню поведінки людини, котра характеризується такими моментами: самооцінкою результатів поведінки; ступенем її впевненості у тому, що ця поведінка призведе до бажаного результату; очікуваннями - особистішою оцінкою досягнення бажаного після виконання певних дій.
Розвиток - це актуалізація, розгортання особистісного потенціалу. Психіка "людини самозреалізованої" - це єдність свідомого і несвідомого, хоча й при визначальній ролі свідомості. Особистість - складна динамічна сукупність раціонального й ірраціонального. Але ірраціональні процеси не є домінуючими. Самоактуалізація - процес раціонального прийняття рішень і прагнення проявити та реалізувати весь свій потенціал й водночас визнання себе таким, який є. Вона передбачає самокритичність до своїх недоліків, включаючи власну фізіологічну природу, але за умов конструктивного сприйняття себе.
Існує певна типологія поведінки, зумовлена системою ціннісних орієнтацій особистості. В основі першого типу головним чином лежить прагнення задовольнити існуючий внутрішній дефіцит вимогами оточення. Це стиль життя, інтегрований у свідомості для зниження напруження, підтримки рівноваги з довкіллям. Другий тип життя - це посилений ривок, коли людина використовує на повну силу всі свої задатки, схильності та здібності; тоді вона більш зібрана, безпосередня, відкрита для переживань.
Потреби — явище об'єктно-суб'єктне, вони визначені, надані людині соціальними відносинами, тоді як мотив — явище суто суб'єктивне, "моє" і нічиє більше. Цінності - психологічне утворення, яке об'єднує в собі об'єктивні, суб'єктивні і соціальні чинники діяльності ( табл. 1)
З поданої таблиці можна зробити неоднозначний висновок про те, що потреби й особистісні цінності - не те саме. З огляду на що, у структурі мотивації і значеннєвої регуляції діяльності (перше варто розглядати як окремий випадок другого) потреби й особистісні цінності - це не однорідні поняття. Тому закономірно порушити питання про їхнє співвідношення як джерел мотивації в диференціальному і генетичному аспектах.
Таблиця 1 - Розбіжності між потребами й особистісними цінностями за системою показників
| Показник | Потреби | Особистісні цінності |
| Джерело | Індивідуальні відносини зі світом | Колективний досвід соціальної спільноти |
| Відносна значущість і спонукальна сила | Постійно змінюються | Незмінні |
| Залежність від моменту | Сильна | Відсутня |
| Суб'єктивна локалізація | "Всередині" | "Ззовні" |
| Характер впливу | "Штовхають" | "Притягають" |
| Спрямованість | На бажаний стан | У бажаному напрямку |
| Насичення і дезактуалізація | Тимчасово можливі | Неможливі |
| Форма репрезентації | Зв'язку з об'єктивними умовами життя | Ідеал ("модель належного") |
| Критерії необхідності | Індивідуальні | Соціальні (загальні) |
Для нормального соціального функціонування потрібне входження людини в діяльність, у якій вона знаходила б зміст і смислове значення свого існування. Звідси випливає потреба у праці, творчості, в якій розкривалися б основні здібності, таланти особи. Відсутність цієї фундаментальної людської потреби — основний показник соціальної деформації особистості. З іншого боку, якщо органічні потреби людини виникають поза спеціальним формувальним впливом, то соціальні утворюються лише у процесі настановчого виховання.
Наступною ланкою ціннісно-орієнтаційної сфери людської діяльності є інтерес, під яким розуміється реальна причина соціальних дій, подій, здійснень, що постає за безпосередніми спонуканнями - мотивами, помислами, ідеями, намірами індивідів, котрі беруть участь у цих діях, від імені соціальних груп, організацій, класів [3; 25]. Інтерес - феномен, властивий тільки людям. І саме як усвідомлення потреби він є безпосередньою причиною людських дій -індивідуальних і групових. Інтерес — це завжди вибіркове ставлення до предметів і явищ як результат розуміння їхнього значення й емоційного переживання значущих ситуацій. Загалом інтереси визначаються генеральною спрямованістю особистості. Вони зумовлені її приналежністю до певної соціальної групи, ситуативно спричинені системою її потреб, хоча зв'язок інтересів з потребами має не прямолінійний характер.
Інтереси можуть бути позитивними і неітивними. Вони не тільки стимулюють людину до діяльності, а й самі формуються в ній. Наявність певних інтересів у студентів є сприятливою передумовою їхньої майбутньої професійної діяльності, розвитку здібностей, успішного навчання та самореалізації у подальшому професійному житті.
Наступною ланкою в усвідомлені потреб, інтересів і стимулів є мета (ціль). Ціль - один з елементів поведінки і свідомої діяльності людини, що характеризує передбачення в мисленні результату діяльності і шляхів його реалізації за допомогою певних засобів. Мета - спосіб інтеграції різних дій у деяку послідовність чи систему. Аналіз цілеспрямованої діяльності припускає виявлення невідповідності між наявною ситуацією і метою. Тому здійснення мети - це процес подолання особистістю цієї невідповідності.
Цілепокладання виділяє щонайперше суспільну людину як суб'єкта дії. А ціннісні орієнтації є базовою основою цілепокладання особистості і в проективному варіанті - випереджувальним відображенням дійсності. Крім того, цілепокладання специфічне на різних стадіях становлення професіоналізму (Ю.М. Швалб). Відтак цілі, які постають перед людиною, переслідуються нею у діях. Тоді вона занурюється в діяльність, виражає її загальну спрямованість як самобутня особистість. А якщо знати спрямованість, то можна точно передбачати окремі вчинки майбутніх професійних психологів та їхню життєву лінію в цілому.
Методика (ціннісний опитувальник) Шварца являється найбільш прийнятним для досліджень динаміки зміни цінностей як у популяції в зв'язку зі змінами в суспільстві, так і для особистості в зв'язку з її життєвими проблемами.
Система ціннісних орієнтації визначає змістовну сторону спрямованості особистості і складає основу її відносин до навколишнього світу, до інших людей, до себе самої, основу світогляду і ядро мотивації життєвої активності, основу життєвої концепції і "філософії життя".
Найбільш розповсюдженою в даний час є методика вивчення ціннісних орієнтації М. Рокича, основана на прямому ранжуванні списку цінностей.
М. Рокич розрізняє два класи цінностей:
термінальні - переконання в тому, що кінцева мета індивідуального існування коштує того, щоб до неї прагнути;
інструментальні - переконання в тому, що будь-який образ дій або властивість особистості є кращим у будь-якій ситуації.
Цей розподіл відповідає традиційному розподілові на цінності-цілі і цінності-засоби. Достоїнством методики є універсальність, зручність і економічність у проведенні обстеження й обробці результатів, гнучкість - можливість варіювати як стимульний матеріал (списки цінностей), так і інструкції. Істотним її недоліком є вплив соціальної бажаності, можливість нещирості. Тому особливу роль у даному випадку відіграє мотивація діагностики, добровільний характер тестування і наявність контакту між психологом і піддослідним. Методику не рекомендується застосовувати з метою відбору експертизи.