Шкільне навчання, пізнання нового, перевірка ЗУН, завжди супроводжується підвищенням тривожності. [2, 26-27 с.]
За оптимального, нормального рівня – тривожність мобілізує – це ознака готовності людини діяти. Наприклад, якщо тривожність буде надто низькою, при переході проїжджої частини, людина може потрапити під машину. Але мобілізуюча функція тривоги діє в досить вузьких межах при сильних стабільних переживаннях.
Стійкий, високий рівень тривожності має негативний, дезорганізуючий вплив на діяльність і розвиток особистості дітей і підлітків, незалежно від того, у якій формі та в якому вигляді вона виявляється. При високому рівні тривожність додає діяльності пристосовницький характер, негативно позначається на результативності діяльності й насамперед в оцінних ситуаціях (формується низький рівень домагань).
При пристосувальному характері діяльності діяльність і спілкування здійснюється не за внутрішніми, властивими самій діяльності мотивами, а визначаються тривожністю, тобто зовнішнім стосовно діяльності, далеким мотивом. [15, 16-17с.]
Окрім школи, ще одним джерелом тривожності можна вважати і сім’ю, стосунки в ній, виховання, відносини батьків. Так, у психологічному дослідженні психологом А.Прихожан матерів, які повинні були оцінити свій емоційний стан, переважаючий фон настрою, було отримано такі результати: понад 38% батьків оцінюють свій стан як постійне роздратування – “на межі зриву”, 28% - як похмурий, лише 17% оцінили свій стан як добрий, близько 20% - як урівноважений, спокійний.
У цілому можна сказати, що багато дітей живе в атмосфері емоційних негараздів, емоційного напруження. Одним із найрозповсюдженіших страхів у дітей є страх засмутити батьків. Подібна атмосфера - це значущий чинник у виникненні тривожності, саме у молодших школярів. Річ не в тім, що діти “заражуються” тривожністю дорослих – подібна атмосфера заважає переживанню почуття захищеності, надійності, сімейного оточення, що необхідно для нормального емоційного самопочуття. [14, 3с.]
Висновок до І розділу
Отже, виходячи із вищезазначеного, можна зробити висновок, що існує два види тривожності – ситуативна та особистісна.
Психологами виявлено причини, які породжують виникнення тривожності, а саме – неправильне виховання і несприятливі відносини між дітьми та батьками, нестача сімейного тепла. Отже, на першому місці стоїть сім’я. На друге місце можна поставити школу. Саме шкільна пора- основна частина дитинства, а в цей період формується особистість. А якщо тривога “переслідує” дитину, то і особистість формується тривожна. Найчастіше проявляється тривога у відмінників, вони відрізняються добросовісністю. Ще однією причиною тривожності є завищені вимоги до дитини, негнучка система виховання. Тривожна дитина не може бути творчою людиною, тому що боїться запропонувати нетрадиційний погляд чи рішення, така дитина буде притримуватися перевірених життям варіантів, застарілих поглядів.
Отож, уникаючи страхів, дитина здатна буде розкрити свої потенційні можливості у мисленні, почуттях, уяві та інших психічних процесах. Для цього школа та сім’я мають співпрацювати, тобто мати однакові (схожі) вимоги, табу. Адже дитині важко зрозуміти, хто має рацію, а хто – ні, якщо сім’я і школа не мають спільної мети.
Дитині в даному випадку найважче. Допоможемо ж їй у цьому!
Розділ ІІ. Експериментальне дослідження рівня тривожності (ситуативної, особистісної, шкільної, самооціночної, міжособистісної) у школярів
2.1 Група досліджуваних та методики дослідження
Дослідно-експериментальну роботу я проводила у лютому 2007-2008 навчального року.
Для експерименту було обрано учнів 5-А класу. Зі слів психолога закладу та класного керівника можна зробити таку психолого-педагогічну характеристику класу:
У 5-А класі навчається 21- учень з них 11- дівчаток,10- хлопчиків.
Фізичний та психічний розвиток дітей в доброму стані.
Діти мають стійкий інтерес до навчання. Добросовісно виконують навчальні завдання. Вміють вчитись, долати труднощі у навчанні, приймають активну участь у житті класу.
Великою відзнакою колективу є те, що вони вміють організуватися для виконання колективних справ. Вміють розподіляти між собою доручення і раціонально їх виконувати, вміють виконувати розпорядження уповноважених осіб. Розподілу між хлопцями й дівчатами немає. Діти дружать в школі і поза нею, вони уважні до своїх товаришів, прагнуть допомагати їм. Також слід відмітити те, що діти вносять в клас пропозиції щодо поліпшення життя класу. А це говорить про те, що діти не байдужі до свого навчання та виховання, а також, я помітила власними спостереженнями, що діти не бояться та не соромляться проявити себе.
Велику увагу своїм дітям приділяють батьки: відвідують шкільний заклад, телефонують, приймають активну участь у батьківських зборах, впливають на навчання та виховання своїх дітей.
Взагалі учні цього класу – здібні, вміють навчатися та поводити себе в оточені інших людей, тому, мабуть, я і обрала саме цей клас із двох паралелей для свого експерименту.
Загальна кількість досліджуваних становила 17 осіб (81% учнів класу) віком 10-11 років. З них 9 дівчаток та 8 хлопчиків.
Як бачимо, контингент дослідження складали представники чоловічої та жіночої статі. Розподіляючи досліджуваних таким чином, я вийшла з того, що рівень тривожності залежить від статі, це і є моєю гіпотезою, яка в ході експерименту повинна підтвердиться чи спроститися.
Отже, перша методика, яку я обрала для дослідження рівня тривожності була методика Спілбергера. Метою мого дослідження за даною методикою було вивчити рівень ситуативної та особистісної тривожності учнів підліткового віку.
У основу цієї методики покладено дослідити ситуативну та особистісну тривожність.
Методика, яка запропонована Ч.Д. Спілбергером та адаптована Ю.Л. Ханіним, дає змогу диференційовано вимірювати тривожність і як особистісну властивість, і як стан. Взагалі, вимірювання тривожності як властивості особистості особливо важливо, оскільки ця властивість зумовлює поведінку суб’єкта. Певний рівень тривожності – природна та обов’язкова особливість активної діяльності особистості. У кожної людини є свій оптимальний чи бажаний рівень тривожності – це так звана корисна тривожність. Оцінювання людиною свого стану в цьому відношенні є для нього важливим компонентом самоконтролю і самовиховання.
Даний тест є надійним інформативним способом самооцінки рівня тривожності в даний момент (реактивна тривожність як стан) і особистісна тривожність (як стійка характеристика людини).
Особистісна тривожність характеризує стійку схильність сприймати велике коло ситуацій як загрозливі, реагувати на такі ситуації станом тривоги. Реактивна тривожність характеризується напругою, хвилюванням, нервозністю. Дуже висока реактивна тривожність викликає порушення уваги, іноді порушення тонкої координації. Дуже висока особистісна тривожність прямо корелює з наявністю невротисного конфлікту з емоційними і невротичними зривами і з психосоматичними захворюваннями.
За оптимального, нормального рівня – тривожність мобілізує – це ознака готовності людини діяти. Наприклад, якщо тривожність буде надто низькою при переході проїжджої частини дороги, людина може потрапити під машину. Але мобілізуюча функція тривоги діє в досить вузьких межах при сильних і стабільних переживаннях. Стійкий, високий рівень тривожності має негативний, дезорганізуючий вплив на діяльність і розвиток особистості дітей і підлітків незалежно від того, у якій формі та в якому вигляді вона виявляється.
Деякий рівень ситуативної тривожності притаманний всім людям і є необхідною складовою для оптимального пристосування людини до дійсності. Наявність тривожності як стійкого утворення - свідчення порушення особистісного розвитку. Вона заважає діяльності і спілкуванню. Слід зазначити, що в основі тривожності лежить неспіввідношення ведучих соціогенних потреб “Я” (розходження між самооцінкою і рівнем притягань, тобто вимогами оточення).
Бланк шкал самооцінки у Спілбергера містить у собі інструкції та 40 запитань – суджень, 20 з них призначені для оцінювання рівня реактивної тривожності (РТ) і 20 – для рівня особистісної тривожності (ОТ).
Дослідження я проводила у групі 05 лютого 2008 року о 12год.00хв. Запропонувала досліджуваним дати відповідь на запитання шкал згідно інструкції, яка знаходилася на запитальнику, також нагадала, що досліджувані повинні працювати самостійно. У кожного був бланк з судженнями. Незрозумілі дітям запитання я пояснювала, використовуючи синоніми.
Але для підтвердження результату ситуативної тривожності я обрала ще й методику Кондаша з тією ж групою учнів. Метою цього експерименту за даною методикою було:
дослідити рівень шкільної тривожності;
дослідити рівень самооціночної тривожності;
дослідити рівень міжособистісної тривожності.
В даній методиці потрібно було оцінити не наявність чи відсутність у себе якихось переживань, симптомів тривожності, а ситуацію з точки зору того, наскільки вона може викликати тривогу. Перевага шкал такого типу полягає, по-перше, в тому, що вони дозволяють виявити області дійсності, об’єкти, які являються для школяра основними джерелами тривоги,і, по-друге, виявляються залежними від особливостей розвитку в учнів інтроспекції.
Бланк методики включає інструкцію і завдання, що і дозволило мені провести групове дослідження. На першій сторінці бланку діти вказали своє прізвище, ім’я, клас, вік та дату проведення.
Методика була проведена 19 лютого 2008 року о 11.30 хв. з тією ж самою групою учнів.
Бланк методики має 30 ситуацій, які за характером розподіляються на шкільні, міжособистісні та самооціночні. Варіанти відповідей я записала на дошці для спрощення і пояснила, що дані ситуації часто траплялися у їхньому житті. Деякі з них можуть бути для них неприємними, оскільки вони викликають тривогу, занепокоєння, хвилювання страх. Сказала, що діти повинні уважно прочитати кожне речення і обвести ту цифру, варіант якої найбільше підходить для їхньої відповіді. Сказала, що цифру “0” повинні обвести, тоді коли дана ситуація не здається їм неприємною; цифру “1” обводимо тоді, коли ситуація дещо непокоїть, хвилює; цифру “2” – в тому випадку, якщо ситуація досить неприємна та викликає таке занепокоєння, що надалі хотілось би її уникнути; цифру “3” обводити тоді, коли ситуація дуже неприємна, викликає дуже сильне занепокоєння, страх, тривогу; цифру “4” обводити тоді, коли ситуація дуже неприємна, викликає дуже сильне занепокоєння, дуже сильний страх.