ВСТУП
Щодня, включаючи телевізор, ми стаємо мимовільними свідками того, що в світі відбуваються війни, теракти, авіакатастрофи, природні катаклізми. Завдяки сучасним інформаційним технологіям, вони одержують широкий розголос. Постраждало ряд підприємств, у тому числі і вугільної промисловості України, на жаль, приводячи до зростання людських жертв. Без сумніву технологічні аварії є могутніми стресовими чинниками. Вони потенціюють розвиток реакції на важкий стрес у вигляді гострих і посттравматичних стресових розладів. При вивченні посттравматичних стресових розладів, що виникли в результаті аварії на шахтах, з'ясовується, що у потерпілих найбільш часто наголошується симптоматика у вигляді обсесивних ремінісценцій сюжетно залежного характеру. При цьому клінічна картина протікає важко і прогностично несприятливо, гостра симптоматика часто переходить в хронічну, провокуючи неврозоподобні і психопатоподібні розлади.
Об'єкт дослідження: індивідуальні особливості реакції шахтарів на стресові ситуації, дослідження особливої дії темпераменту на стресові ситуації.
Предмет дослідження: індивідуально-психологічні і соціально-психологічні чинники на стресові ситуації у потерпілих шахтарів, вплив індивідуальних особливостей шахтарів, а саме, темпераменту, на професійну діяльність та на стресові ситуації у останніх.
Мета дослідження: виявити індивідуальні особливості реакції шахтарів на стресові ситуації.
Згідно поставленої мети були намічені основні задачі дослідження:
1.Обгрунтувати теоретичні і методичні підходи до вивчення проблеми реакції на стресові ситуації шахтарів.
2. Прослідити діагностичними методами особливості реакції шахтарів на стресові ситуації.
3. Дослідити дію темпераменту на професійну діяльність шахтарів.
4. Досліджувати динаміку особових розладів у потерпілих від стресових ситуацій шахтарів.
Методологічною і теоретичною основою дослідження сталі концепції особи Ф. Перзла, До. Роджерса, До. Юнга, Е. Фромма, Е.Г. Лічко, спадкові механізми психіки С.Д. Максименко і вивчення стресових чинників в зміні особи Р. Селье, Ю.А. Александровського, Л.Ю. Шестопалової, вивчення ролі емоційно-вольової сфери у формуванні особи Г.С. Костюка, А.Н. Леонтьева, П.В. Симонова, А.Я. Чебикина, положення загальної психодиагностики і консультування Р. Айзенка, Л.Ф. Бурлачука, Н.Ю. Максимової, теоретико-методичні розробки в області НЛП: С.В. Ковальова, А. Аткинсон.
Методи дослідження: теоретичний аналіз наукової літератури присвячений проблемі дослідження, емпіричне дослідження з використанням діагностичних методів: інтерв'ю; стандартизованого методу дослідження особи, опитувальника депресивності Бека, опитувальника Айзенка, шкали оцінки впливу травматичної події – ШОВТП; шкали дисоціації; шкали Гамільтона; тесту на виявлення тривожності (опитувальник Спілберга - Ханіна).
Близько 20 років тому в медицині стали використовувати таке поняття, як посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), який має на увазі психічний розлад, що виникає як негайна або відстрочена реакція на екстремальну або травматичну подію. Обов'язковою умовою є те, що подія повинна носити загрожуючий життю характер і оцінюватися людиною як дуже могутня загроза.
Таким чином, основною умовою розвитку ПТСР є стрес, причому рівня дистресу. Протягом життя від даного розладу страждають 13% всього населення земної кулі, а у потерпілих в результаті надзвичайних подій ПТСР розвивається. Його тривалість може варіювати від декількох тижнів до 30 і більше років.
Актуальність даної теми в Україні дуже велика. У нас є своя національна область небезпечних професій – це шахтарі.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕАКЦІЇ ШАХТАРІВ НА СТРЕСОВІ СИТУАЦІЇ
1.1 Вивчення стресу в психології
Основоположником вчення про стрес, як відомо, є канадський вчений Г. Селье. В 1936 р. він опублікував в журналі Nature знамениту статтю «Синдром, що викликається різними ушкоджувальними агентами». В ній наводилися дані про стандартні реакції організму на дію різних хвороботворних агентів. Це повідомлення поклало початок вченню про стрес, тобто про стан неспецифічної напруги в живому організмі, викликаному будь-яким зовнішнім ушкоджувальним чинником, або стрессором, як назвав його Г. Селье.
Стрес в первинному значенні розумівся Г. Селье як загальний адаптаційний синдром, тобто сукупність безлічі фізіологічних реакцій, що виконують адаптаційну функцію і характеризуючих цілісний фізіологічний стан організму, обумовлений впливом будь-якого шкідливого агента (фізичного, хімічного, біологічного, психічного і ін.). На дії різного роду - холод, страх, швидкий біг, утомленість, введення фармакологічних речовин, приниження, загроза і багато що інше - організм відповідає не тільки місцевою захисною реакцією, але і цілісною однотипною реакцією незалежно від того, який подразник діє в даний момент на організм. Включається механізм мобілізації організму на протидію стрессору, на адаптацію до нової ситуації, на боротьбу з небезпекою.
Основна увага Г. Селье і його послідовники уділяли біологічним і фізіологічним аспектам проблеми стресу. Традиційним стало розуміння стресу як фізіологічної реакції організму, зокрема реакції ендокринних залоз, контрольованих гіпофізом, На дію різних негативних чинників. Дія стресора підвищує активність ряду залоз внутрішньої секреції (реакції відбуваються в такій послідовності: гіпоталамус - передня частка гіпофіза - кора надниркових), а під впливом гормонів змінюється режим роботи багатьох найважливіших органів і систем. В боротьбі з хвороботворними агентами організм напружується, мобілізує всі сили і шукає ті або інші шляхи для пристосування до небезпеки. В цьому, по Селье, і полягає основне біологічне значення стресу. Селье назвав стрес загальним адаптаційним синдромом. Загальним - тому що при його виникненні змінюється загальний стан організму; адаптаційним - тому що він допомагає організму пристосовуватися до шкідливої дії стресора; синдромом - тому що спостережувані при цьому явища взаємозв'язані і представляють один комплекс.
Вітчизняні учені справедливо відзначають істотні недоробки і недоліки концепції Г. Селье і його школи. Основна помилка Г. Селье полягала в тому, що механізми неспецифічного пристосування він зводив до змін рівнів адаптивних гормонів в крові, хоча вони мають складнішу природу. Провідна і вирішальна роль в регуляції процесу пристосування організму належить нервовій системі.
Першим спробував розмежувати фізіологічне і психологічне розуміння стресу видний американський учений Р. Лазарус, який запропонував диференціювати фізіологічний і психологічний види стресу. Вони, на його думку, істотно відрізняються один від одного особливостями подразників (стресоров), що їх викликають, механізмом виникнення і характером у відповідь реакції. По Р. Лазарусу, аналіз психічного стресу вимагає обліку ряду інтелектуальних і особових моментів - значущість ситуації для суб'єкта, відношення особи до неї і т.д. Особливу увагу Лазарус надає процесу оцінки загрози. Загрозу він розуміє як передбачення людиною майбутнього зіткнення з якоюсь небезпечної для нього ситуацією.
З цих пір терміном «стрес» стали позначати стан людини, що виникає в організмі під дією різних психологічних і емоційно значущих для індивідуума подразників. Зараз терміни «психічний стрес» і «емоційний стрес» часто використовуються як рівнозначні, оскільки майже всі учені визнають, що основною причиною психологічного стресу є емоційне збудження. Не випадково, ймовірно, багато дослідників стресу сталі ототожнювати поняття стресу і емоцій. Але це обідняє поняття стресу, оскільки в структуру психологічного стресу, крім емоційного, входять і інші психологічні компоненти (мотиваційно-особові, інтелектуальні, перцептивні).
Поняття стресу використовують не тільки в психології, але і в медицині, біології, соціології і навіть в політиці.
Проте не дивлячись на все це, в психології дотепер не існує єдиної теорії стресу, а поняття стресу надзвичайно розпливчато і багатозначно.
Мабуть, найбільші симпатії психологів завоювала теорія стресу, запропонована Лазарусом. Як вже указувалося, основним поняттям її є інтелектуальний процес оцінки, що дозволяє індивідууму аналізувати значення діючого подразника і вирішувати питання про його можливу шкоду. Ця теорія - по суті перша власне психологічна концепція стресу - отримала назву когнітивної теорії стресу.
Вельми поширено в психології розуміння стресу, засноване на ситуаціях, що викликають його або сприяючих його виникненню. Типова ситуація подібного роду - ситуація, в якій людина вимушена вирішувати надважку задачу, що перевищує в даний момент його фізичні або розумові можливості.
Як указує французький вчений П. Фресс, стресогенним моментом є не сама по собі ситуація, а відносини в цій ситуації між мотивами і можливістю суб'єкта діяти адекватно їм. Залежно від ступеня відповідності мотивації можливостям індивідуума всі стресогенні умови П. Фресс підрозділяє на дві групи. Першу складають умови, при яких суб'єкт не здатний, не уміє або просто не готовий діяти (новизна, незвичність, раптовість ситуації). Другу групу складають: надсильна мотивація, що викликає або надсильне хвилювання, або підвищену напругу, або розрядку збудження у формі радості, сміху і т.д. Особливо позначається надсильна мотивація в соціально значущих ситуаціях, в умовах конфлікту.
Г. Стокфельт (1970) відзначає, що грубо всі стимули, що викликають стрес, можуть бути підрозділений на дві великі групи: 1) стимули конативного характеру; 2) стимули інтелектуального характеру.
По Стокфельту, стресовими є ситуації очікування оцінки людиною своєї особи або діяльності; ситуації, пов'язані з виконанням відповідальної або небезпечної роботи (військова битва, підводне плавання, космічний політ, аварія, боротьба з пожежею і т. д.); ситуації, коли інтелектуальна або будь-яка діяльність утруднена (дефіцит часу, дія відволікаючих чинників, перешкод і ін.); ситуації, пов'язані з порушенням міжособових контактів і відносин і т.п.