Ряд авторів визначають найяскравіші нав'язливі спогади як «ейдетическі ехомнезії», відрізняючи їх від ремінісценцій, що мають менш яскраве плотське забарвлення. Нав'язливі спогади при ПТСР є яскравими, застиглими, багато разів повторювалися, плотські насичені візуалізованими уявленнями, відтворюючими пережите. Для розуміння клінічної картини і закономірності формування ПТСР необхідно звернутися до психологічних аспектів органічних відчуттів, пам'яті і афекту. Феноменологічні ремінісценції при ПТСР наближаються до ейдетичних (наочних) образів пам'яті, які у свою чергу є утвореннями, проміжними між уявленнями і сприйняттями. Ейдетичний образ характеризується тим, що уявлення про відсутній предмет (якщо йдеться про зорові эйдетичні уявлення) даний в наочності, абсолютно неприступній звичайному образу – уявленню, що деталізується. Згідно визначенням психологічної літератури ейдетичні образи є результатами результату збудження органів чуття зовнішніми подразниками. На безпосередній зв'язок органічних відчуттів з афектною сферою указує П.П.Блонській [29], який виділяв афектну пам'ять (крім моторної, образної і логічної), підкреслював, що найбільш довго пам'ятаються сильні емоційні враження. Отже, у сфері самих елементарних відчуттів, зокрема в середовищі интеро- і проприоцептивних відчуттів, ейдетичні переживання не тільки можливі, але і є єдиною формою відтворення пережитих у минулому сильних, негативно афектно забарвлених відчуттів. Отже, спонтанно виникаючі яскраві плотські (ейдетичні) уявлення можна вважати одним з механізмів утворення конверсійної, тривожно-депресивної і іпохондричної симптоматики.
Формування ПТСР може відбуватися у вигляді двох основних варіантів. В першому випадку – після перенесеного пацієнтом гострого психогенного розладу (афектної шокової реакції) в ситуації безпосередньої загрози життя або втрати особово значущого об'єкту (смерть близьких і інші значущі для особи події). В подібних випадках адаптаційних ресурсів особи виявляється недостатньо для переробки гострої стресової ситуації і відбувається зісковзування на онтогенетичні більш ранні форми реагування: дисоциативні, елементарно-афектні, психомоторні, соматовегетативні. Реакції на гострий стрес виявляються, перш за все, дезинтеграцією свідомості – від порівняно легкого афектного звуження до розвитку виражених дисоциативних станів. Таким чином, гострі стресові стани носять зовніличностний характер і частка симптомів, що відображають конституціональні особливості індивідуума незначна. Після гострого періоду (триваючого від секунд до годин) починається когнітивна переробка пережитої травматичної події і його наслідків, нерідко що ускладнюється тривожно-депресивними розладами і формуванням симптомокомплексу ПТСР.
Другий варіант формування ПТСР пов'язаний з тривалим періодом адаптації до хронічної стресової ситуації (наприклад, в умовах бойової обстановки, різних видів екстремальної діяльності людини в мирний час або в ситуації тюремного висновку), з поступовим формуванням компенсаторно-пристосовних особових і психосоматичних змін із закріпленням певного емоційно-поведінкового стереотипу. Після припинення дії психогенії на фоні цих змін стресогенним виявляється вже «звичайне життя», а пережита тривала психотравмуюча ситуація відображається в клінічній картині ПТСР.
Існує подвійний зв'язок між агресивною поведінкою і ПТСР. З одного боку схильність агресії викликає ПТСР, з другого боку деякі симптоми цього розладу – це результат прояву насильства і агресії.
В континуумі від психічного здоров'я до тяжкості психічних розладів ПТСР розташовується між неврозами і психозами, тобто є більш важким розладом, ніж невроз і може включати ілюзії, галюцинації і дисоциативні епізоди.
При вивченні ПТСР, виниклих в результаті технологічних катастроф, в результаті аварій на вугільних шахтах, з'ясувалося, що у хворих наголошується типова симптоматика у вигляді обсесивних ремінісценцій сюжетно-залежного характеру, корелюючими з психогенией; агрипничні розлади з обтяжливо-страхітливими сновидіннями; емоційна притуплена з явищами дратівливої слабкості; своєрідність клінічної моделі розладів сексуальності і ін. Проте своєрідність клініки і динаміки ПТСР, що виникла після аварій на шахтах, полягає в тяжкості і прогностичній несприятливості клінічної картини, що пов'язано з синдромами взаємної індукції в результаті взаємного того, що обтяжив між групами.
Після травматичних стресових ситуацій у потерпілих нерідко виникають стани «депресії» і «тривоги». Дані терміни часто використовують не тільки в медичній психологічній літературі, але і в повсякденній мові. Ці поняття настільки багатоманітні, що дозволяють описувати будь-яке відчуття внутрішнього дискомфорту. В одних випадках депресія набуває форму меланхолії – важкого психічного розладу, що приводить до повної втрати працездатності, інших – до короткочасного погіршення настрою. Описуючи свій стан, хворі можуть скаржитися на відчуття тривоги (або турботи, нервозності) і одночасно – на пригнічений настрій (або відчуття туги і смутку). Нерідко у потерпілих наголошуються змішані симптоми, тобто депресивно-тривожні розлади. Тривожно-депресивні розлади, що виникають після надзвичайних ситуацій, у тому числі аварій в шахтах, наголошуються у 10 – 15% потерпілих. Потерпілі не можуть позбутися нав'язливі спогадах про психотравмуючу подію, необґрунтовано побоюються за своє життя, у них спостерігаються нічні кошмари, галюцинації, порушення настрою у вигляді тривожної і депресивної симптоматики. Разом з тим у них завжди вдається виявити очевидні провокуючі чинники, в даному випадку аварії в шахтах, загроза життя. У момент травмуючої події вони не втрачають свідомості.
Результатом надзвичайних ситуацій можуть бути панічні розлади, які виявляються повторним виникненням нападів з вираженим страхом або дискомфортом. Ці прояви поєднуються з вираженим серцебиттям, пітливістю, ознобом, тремором, відчуттям браку повітря, задишкою, болем або дискомфортом в лівій половині грудної клітки, нудотою, слабкістю, парестезіями, відчуттям жару або холоду, страхом збожеволіти. Напади тривають близько 10 хвилин. Напади виявляються полісистемними вегетативними симптомами, емоційно-афектними розладами і пароксизмальністтю [14]. Потерпілий нерідко фіксує фобічний симптом і асимілює його щодо своєї життєвої глобальної психотравматичної ситуації, нерідко з'являються відомі феномени «вторинного виграшу» і «втечі в хворобу», розвивається невротичний сценарій, все більш що заважає здібності працювати. У ряді випадків формується пасивно-залежна особа з високою частотою тривожності. У даних осіб також наголошуються страхи, проте вони не є домінантними в клінічній картині.
При фобічних симптомах, які з'явилися в слідство травматичного стресу, людина виявляє елементи високої схильності до травматичних ситуацій, у нього виникає недостатній контроль над майбутнім, відчуття того, що він не може гарантувати собі навіть незначні успіхи в майбутньому, алекситимія, незадоволеність власним життям [46].
Віддаленими наслідками аварій є і дисоціативні розлади. За даними зарубіжних авторів дисоціація є одним з основних патогенетических механізмів розвитку наслідків стресових розладів. Прихильники цієї точки зору рахують всі психічні наслідки травматичного стресу дисоціативними по своїй природі і пропонують віднести ПТСР до групи дисоциативних розладів. Ця точка зору не є загальноприйнятою, проте до теперішнього часу має своїх прихильників. На думку Н.В. Тарабриной [31] дисоціація є одним з основних, але не єдиний патогенетичний механізм ПТСР.
Основним проявом дисоціації, що виникає після аварії, є порушення інтегрованих в нормі функцій свідомості або моторної поведінки, усвідомлення автентичності свого его [66].
Розглядаючи феномени, які за традицією, що склалася, відносять до дисоциативних, слід звернути увагу на дисоціацію і абсорбцію [63]. Абсорбція є станом, при якому суб'єкт зливається із зовнішнім об'єктом, виникає стан, «повне поглинання, що нагадує, оточуючим, випробовуваним суб'єктом», що насолоджується [57].
В контексті дисоціації розглядається і стан особливої неуважності, при якій людина знаходиться в стані мрійливості або марень на уяві. Цей стан нагадує дорожній транс. При характеристиці неуважності мають на увазі тимчасову глобальну неувагу. Дисоціація виявляється і у вигляді явищ деперсоналізації. При цьому мається на увазі концепція Фромма про дисоціацію між спостерігаючим і переживаючим его.
Дисоціація може приводити і до змін ідентичності, транзиторної роз'єднаності єдності «Я», при якій у зв'язку з коротким проміжком роз'єднаності роздвоєність особи наголошується без вираженого збитку.
Нерідким клінічним проявом дисоциативнх розладів є амнезія. При цьому під амнезією звичайно мається на увазі флюктуация прив'язаних до певного часу переживань. Даний стан може бути при стані глибоко засмученої свідомості, тимчасово не здібного до обхвату цілісного змісту і відповідно до запам'ятовування. Зміст може і бути присутній в пам'яті при тимчасовій втраті його відтворення. Відтворення цього змісту стає можливим лише під дією гіпнозу.
Клінічна динаміка психопатологічних наслідків надзвичайних ситуацій знаходить свій конкретний вираз в приватних клінічних картинах психічних і психосоматичних розладів у різних контингентів учасників даних ситуацій. До достатньо поширених проявів психологічних порушень, що виникли після надзвичайної ситуації, є феномен настороженості, що виявляється постійною готовністю до віддзеркалення загрози нападу, підвищеним рівнем пильнування і концентрацією уваги на щонайменших градієнтах фізичних параметрів навколишнього середовища. При дослідженні осіб, що володіють феноменом настороженості, за допомогою 8-колірного варіанту тесту М. Люшера виявилося, що усереднений профіль тесту у обстежених значно перевищує стандарт популяції по другій і третій шкалах методики, що свідчить про виражену регресію тривоги на рівень афектів метафоричного подиву і алекситимичної психалгиї, що відображає «неспрацьовування» патогенного Егозахисту шляхом персоніфікованої проекції відчуття загрози [24, 25]. Авторами описується також феномен корпоративної вини. Цей феномен входить в структуру синдрому Егозахисту (в рамках теорії фрустрациї Розенцвейга). На думку ряду авторів він характерний для осіб, що є непрямими винуватцями технологічних аварій. Ці реакції можуть бути різноспрямованими (экстра-, інтро- і імпунитивними), проте переважають реакції на самодокорі, що корелює з клінічною картиною, що нагадує феномен «вини вижив».