Дослідження групової згуртованості учнівських груп (стр. 1 из 5)

Київський юридичний інститут

Міністерства внутрішніх справ України

Факультет права та підприємництва

КУРСОВА РОБОТА

Дослідження групової згуртованості учнівських груп

Київ - 2004

Зміст

Вступ

1. Поняття малої групи

2. Рівневий аналіз групової структури

3. Класифікація малих груп

4. Групова згуртованість

5. Розвиток особистості дитини у шкільному віці

6. Особливості структури міжособових відносин в групах дітей і підлітків

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність. Очевидним є той простий факт, що з перших днів свого життя людина пов’язана з певними малими групами, у них і через них вона отримує інформацію та в майбутньому організовує свою діяльність. В цьому значенні феномен малої групи лежить на поверхні і неопосередковано даний соціальному психологу як предмет аналізу.

Проблема малої групи є найбільш традиційною. Інтерес до дослідження малих груп виник дуже давно, по суті слід за тим, як почала обговорюватися проблема взаємовідносин суспільства і особистості. Інтуїтивно, кожним дослідником, який приступає до аналізу цієї проблеми, мала група береться як те первинне середовище, в якому особистість робить свої перші кроки і продовжує далі свій шлях розвитку.

Але з обставин, що феномен малої групи є очевидним, зовсім не виходить, що проблема малої групи відноситься до простих в соціальній психології. Насамперед, подібно тому, як це питання обговорюється, стосовно до великих соціальних груп, тут також дуже гостро стоїть проблема, які ж групи слід розглядати, як „малі”.

Об’єктом дослідження в даній роботі з даної теми є мала група, як соціально-психологічний феномен та основні параметри її вивчення.

Предмет: багатство феноменології та соціально-психологічна характеристика групового утворення в цілому.

Методи дослідження: теоретичний аналіз психологічної літератури.

Завдання дослідження:

1. Дати визначення малої групи.

2. Вивчити питання структури малої групи.

3. Розглянути проблеми вивчення груп згуртованості у психологічній літературі.

4. Провести емпіричне дослідження

1. Поняття малих груп

Психологія й поведінка окремої людини, як особистості, суттєво залежать від соціального середовища. Остання представляє собою складне створене суспільство, в якому люди об’єднані один з одним в багато численні, різноманітні, більш чи менш стійкі з’єднання, названі групами. Серед таких груп можна виділити великі та малі. Великі представлені державами, націями, народностями.

Безпосереднім провідником впливу суспільства і великих соціальних груп на індивіда являється мала група. Вона представляє собою невелике об’єднання людей (від 2-3 до 20-30 осіб), зайнятих якою-небудь спільною справою, які знаходяться в прямих взаємовідносинах один з одним. Мала група представляє собою елементарний осередок суспільства. В ній людина проводить більшу частину свого життя. Відомий тезис про залежність психології і поведінки особистості від соціального середовища правильніше було б сформулювати, як думку про залежність особистості від психології і відносин, існуючих у малих групах. Прикладами малих груп, найбільш значущих для людини, являється сім’я, шкільний клас, трудовий колектив, об’єднання близьких друзів, приятелів тощо.

Малу групу характеризує психологічна і поведінкова спільність її членів, яка виділяється і уособлює групи, робить її відносно автономною соціально-психологічною освітою. Ця спільність може виявитися по різним характеристикам – від зовнішніх (наприклад, територіальна спільність людей як сусідів) до остаточно глибоких внутрішніх (наприклад, члени однієї сім’ї). Міра психологічної спільності визначає згуртованість групи – одної з основних характеристик рівня її соціально психологічного розвитку.

Малі групи можуть бути різними за розмірами, по характеру і структурі відносин, існуючих між їх членами, за індивідуальним складом, особливостям цінностей, норм і правил взаємовідносин, поділяючих учасниками, між особистісними відносинами, цілями й змістом діяльності. Кількісний склад групи на мові науки називається її розміром, індивідуальний - композицією. Структуру між особистісного спілкування, чи обмін діловою й особистою інформацією, називають каналами комунікації, морально-емоційний тон між особистісних відносин – психологічним кліматом групи. Загальнообов’язкові правила поведінки, яких притримується члени групи, називають груповими нормами. Всі перераховані характеристики являють собою основні параметри, за якими виділяють, розділяють й вивчають малі групи в соціальній психології.[1]

2. Рівневий аналіз групової структури

Порівневий аналіз групової структури. Як правило, подібний аналіз передбачає виділення різноманітними авторами певної системи внутрішньо групових відносин, ієрархічно існуючих в „просторі” групового функціонування. Так, різноманітні типи групових діяльностей задають й різні системи внутрішньо групових відносин – ділових, що відповідають діяльності інструментального типу, й емоційних, які відповідають діяльності експресивного типу.

Реалізація членами групи певних інституційно-заданих функцій в сфері ведучої діяльності групи за рішенням задач, які поставлені перед нею в рамках більш ширшої соціальної спільності (організації), породжує систему так званих офіційних відносин. Але одночасно для рішення цих же задач в ході розгортання тієї ж самої діяльності виникають функціональні утворення, завчасно соціальною організацією не приписані. Такі, наприклад, ролі критика, ерудита, генератора ідей в науковому колективі (Ярошевский, 1978).

Зв’язки між реалізуючими ці ролі індивідами створюють систему неофіційних ділових відносин, наряду з якою в групі існує й система інших, традиційних так званих дослідниками неофіційних відносин – відносин емоційного типу, що представляють собою різноманітні не інструментальні форми між особистісного спілкування, тобто те, що в побуті можна назвати спілкуванням ради самого спілкування, а не по приводу якоїсь справи (Кричевський, Рижак, 1985). Враховуючи співпідпорядкованість групових діяльностей (в залежності від специфіки організаційних задач), правомірно стверджувати щодо співпідпорядкованості вироблених від них систем відносин в групі, їх порівневому розположенні. Останнє, мається на увазі організаційну цільову малу групу або, за модною в наш час термінологію, команду, схематично може бути описано наступним чином:

Офіційні відносини

Неофіційні ділові відносини

Неофіційні емоційні відносини.

Ця схема носить, авжеж, вельми загальний характер. В конкретній же емпіричній роботі вона, як правило, підлягає деякій модифікації з відповідністю певних дослідницьких задач. Наприклад, вивчення структурних аспектів функціонування первинного наукового колективу (Кричевський, Маржине, 1991) вимагало спеціального ви членування в системі неофіційних ділових відносин особливих підсистем відносин, що виникають в процесі реалізації членами колективу окремих наукових (критик, ерудит, генератор ідей), організаційних (організатор), мотиваційних (мотиватор, тобто спонукач) й таке інше, ролей інструментального типу. Крім цього, в цьому ж дослідженні була показана можливість виділення ряду підсистем відношень й в сфері емоційної активності наукового колективу.[3]

Дещо іншу, хоча й маючу багато спільного з попередньою, схему [4] порівневого розгляду внутрішньо групових відносин в первинному науковому колективі пропонує М.А. Іванов. Він виділяє два рівні міжособистісних відносин – між членами колективу й між керівником й науковим співробітником. Усередині кожного рівня відносин в свою чергу підрозділяються на ділові й особисті, а також проводиться більш дрібний аналіз блоку ділових відносин. Нажаль, в цій схемі відсутнє вельми істотне розграниччя між відносинами офіційного й неофіційного типу.

Не менш розгорнута модель багаторівневої структури міжособистісних відносин представлена А.В. Петровським [11] в його стратометричній концепції колективу. Модель включає декілька слоїв (страт), кожний з яких характеризується певним принципом побудови міжособистісних відносин й відповідно своєрідністю проявів тих чи інших групових феноменів й процесів. В якості центральної (ядерної) ланки береться сама предметна діяльність групи, її змістовні суспільно економічні й соціально-політичні характеристики. По суті даний слой визначає, як можна думати, своєрідність соціальних (офіційних) відносин в групі.

Три наступні страти є психологічними по своїй суті. В першій з них фіксується відношення кожного члена групи до групової діяльності – її цілей, задач, принципів, на яких вjна будується, мотивацій діяльності, її соціального змісту для кожного учасника. В другій страті представлені між особистісні відносини, опосередковані змістом групової спільної діяльності – її цілями й задачами, прийнятими в групі принципами й ціннісними орієнтаціями й таке інше.

Що стосується третього психологічного рівня групової структури, то він представляє собою поверхневий слой міжособистісних відносин, приблизно до яких ні колективні цілі діяльності, ні загальнозначущі для колективу ціннісні орієнтації не виступають як основний фактор, опосередкованого особистісні контакти членів групи. Іншими словами, відносини цього рівня вільні від детермінуючих впливів реалізуючою спільною діяльністю.

Хоча ця модель, що розглядається, й не передбачає скільки-небудь розгорнуту типологію міжособистісних відносин в групі, закладені в ній ідеї можуть слугувати корисною основою для побудови в майбутньому такої типології, що дасть можливість в повній мірі реалізувати в аналізі соціальної групи, в тому числі її структурної ланки, методологічний принцип діяльності. [5]