Багаторівневий аналіз групової структури. Інший можливий ракурс розгляду групової структури пов’язаний з розумінням її як багатомірного утворення. В цьому випадку за основу аналізу береться головним чином фактор престижності займаючих індивідами позицій в обговорюваних нами вище системах офіційних й неофіційних внутрішньо групових відносин. В будь-якій з них можна виділити різні по степені престижності (тобто по величі статусу) позиції.
Наприклад, континуум позицій в системі офіційних відносин на університетській кафедрі може бути визначений двома крайніми полюсами: позицією завідуючого й позицією лаборанта, в системі будь-яких неофіційних відносин – позиція лідера й аутсайдера й так далі. Побудувавши ці позиції по вертикалі, отримаємо різноманітні виміри групової структури.
При цьому необхідно підкреслити, що тут не визначається рівномірність й різноступеневість групової структури як віддалені один від одного її характеристики. Навпаки, між ними вкрай допустимі й взаємо переходи, й взаємно доповнення. Інша справа, що в цілях більш детального аналізу такого складного об’єкту, як мала група, розподіл вказаних характеристик представляється нам цілком виправданим.
Про які ж групові структури йде мова далі? Ми розглядаємо ті з них, які найбільш часто обговорюються в соціальній літературі, а саме:
· Формально-статусний вимір
· Соціометричний вимір
· Групові ролі
· Моделі комунікативних мереж
· Позиції соціальної влади
· Лідерство.
Розглянемо їх короткі характеристики.
Формально-статусний вимірдає уявлення щодо субординованості позицій індивідів в системі офіційних відносин в малій групі й фактично повністю зафіксовано в штатному розкладі соціальної організації.
Згідно даними літератури, формальний статус індивіда в групі значно відбивається на характері його взаємовідношень з іншими членами групи. Так, порівняно з низько статусними, особи з високим статусом мають більше можливостей надавати відкритий вплив на інших членів групи й роблять це частіше й ефективніше. Крім того, людей з високим статусом часто оцінюють більш позитивно, ніж низько статусних. Їм приписують більше діловитості й в той же час владності. Нарешті, люди з високим статусом нерідко значно перевершують низько статусних в показниках самооцінки, що стосується рівня самовираження.
Соціометричне вимірювання характеризується субординованністю позицій індивідів в системі внутрішньо групових міжособистісних переваги репрезентується як в класичному варіанті соціометричної структури групи (Коломинський, 1976), так і в аутосоціометричній її модифікації (Андрєєва, Яноушек, 1987). Насправді, соціометричне вимірювання в значній мірі є аналогом неформальної статусної структури групи.
Виділяють два типи ситуації, в одному з яких акцент робиться на продуктивність групи, а в другому – на її згуртованість.
На наш погляд, заслуговує уваги феномен „генералізації статусу”, суть якого полягає в тому, що статусні характеристики індивідів, пов’язані з членством в інших соціальних групах і першочергово зовнішньо до ситуації міжособистісних взаємодій в даній групі (свого роду „зовнішній” статус), будучи внесеним в цю ситуацію, починає здійснювати значний вплив на особливості розгортаючих взаємодій, а також на „внутрішній” статус, статус самих його учасників[Blumberg et al., 1983].
Групові ролі - елемент групової структури, тісно пов’язаний з двома попередніми її вимірами: роль звичайно трактується як динамічний аспект статусу, як поведінка очікувана від особи, що займає певну позицію в групі.
Рольова поведінка в групі пов’язане з виникненням рольових конфліктів. В одних випадках вони носять внутрішньо особистісний характер: індивід усвідомлює недолік знань, здібностей, мотивацій тощо, необхідних для виконання ролей, або ж виявляє, що вони сильно відрізняються від ролей, з якими їм раніше приходилося мати справу. В інших випадках ці конфлікти виносяться в площину міжособистісних відносин: породжуються боротьбою між членами групи за престижні групові ролі, викликаються рольовими переміщеннями індивідів в середині групи. Рольові конфлікти відбиваються на ефективності функціонування групи, знижуючи її продуктивність. [8,9]
Моделі комунікативних мереж представляють собою ще один комунікативний вимір групової структури. Вони вказують на субординованість позицій індивідів в залежності від розташування останніх в системах інформаційних потоків і концентрації в них тої чи іншої стосовної групи інформації. Чітко встановлено, що володіння інформацією позитивно досить тісно пов’язано з величиною офіційного статусу індивіда в групі і що, як правило, високо статусним членам групи адресується більше повідомлень і вони носять більш дружелюбний характер, ніж повідомлення, що відіслані низько статусним індивідам [Shaw, 1981].
Ключовими моментами обговорюваної проблеми являється виявлення ефективності рішення групою різноманітних задач в умовах централізованих (коли інформація, що стосується групи, концентрується головним чином, в руках однієї людини – лідера чи керівника) і децентралізованих (коли аналітична інформація розподілена між членами групи) комунікативних мереж. Вивчається також вплив,що здійснюється комунікативними мережами на виникнення лідерства, організаційний розвиток групи й задоволення її членів.
Наступні виміри групової структури – позиції соціальної влади. Вони відображують субординованість вертикальних розташувань індивідів в залежності від їх здатності здійснювати вплив в групі. Як стверджує К.Левін, феномен соціальної влади означає актуальний (частіше потенційний) вплив, що здійснюється одним із членів групи на іншого а також контроль над іншими людьми.
Вчені називають 5 типів соціальної влади:
· винагороджуюча влада – ґрунтується на можливості нагороджувати іншого індивіда (чи індивідів);
· каральна (або примусова) влада - основана на можливості наказувати, примушувати іншого індивіда (чи індивідів);
· легітимна влада – заснована на припущені, що один індивід має узаконене право припису поведінки іншого індивіду (чи індивідів);
· референтна влада – заснована на відношенні симпатії, емоційній перевазі;
· експертна влада – базується на переважанні іншої особи в спеціальних знаннях, компетентності в тому чи іншому виді діяльності.
Оскільки суб’єкт часто сприймається іншими членами групи в якості своєрідного її комунікативного центру, тому пізніше був доданий ще один тип – інформативна влада. Однак багато вчених схильні розглядати її як експертну й референтну владу.
До цього слід додати щодо числа різновидностей соціальної влади відносяться й феномени керівництва та лідерства, що виступають як вияв процесу впливу.
Лідерство є останнім із виділених нами вище вимірів структури малої групи. Цей феномен взятий в якості деякого структурного виміру, найбільш демонстративний в структурах інструментального й інформаційного лідерства. [13] Суб’єкту, який займає лідерську позицію в групі, характерний високий неформальний статус.
Таким чином, кожний окремий вимір групової структури виступає деяким детермінуючим фактором розвитку інших вимірів, і в кінці-кінців структура групи в цілому.
3. Класифікація малих груп
Розглянемо класифікацію малих груп.
Умовні, чи номінальні, - це групи, які об’єднують людей, які не входять в склад ні однієї малої групи. Іноді виділення таких груп необхідно в досліджувальних цілях, щоб порівняти результати, отримані в реальних групах, з тими, які характеризують випадкові об’єднання людей, не маючи ні постійних контактів один з одним, ні спільної цілі. Протилежність номінальним групам виділяються реальні. Вони представляють собою дійсно існуючі об’єднання людей, повністю відповідаючих визначенню малої групи.
Природними називають групи, які складаються самі по собі, незалежно від бажання експериментатора. Вони виникають і існують, виходячи з потреб суспільства чи включених в ці групи людей. На відміну від них, лабораторні групи створюються експериментатором з ціллю проведення якого-небудь наукового дослідження, пробірки висунутої гіпотези. Вони такі ж дієві як і інші групи, але існують тимчасово – тільки в лабораторії.
Умовні чи номінальні групи представляють собою штучно виділені дослідженим об’єднання людей. На відміну від них, всі інші види груп реально існують в суспільстві і досить широко в ньому представлені серед людей різних професій, віку, соціальної належності.
Природні групи діляться на формальні і не формальні (інша назва – офіційні і не офіційні). Відмінність перших в тому, що вони створюються і існують лише в рамках офіційно визнаних організацій, інші виникають і діють якби поза межами цих організацій (порівняємо, для прикладу, шкільний клас, як офіційну малу групу, і не формальне молодіжне об’єднання, як офіційну групу). Цілі, переслідувані офіційними групами, задаються ні звідки на основі задач, що стоять перед організацією, в яку дана група включена. Цілі неофіційних груп зазвичай виникають і існують на базі особистих інтересів їх учасників, можуть співпадати й розходитися з цілями офіційних організацій.
Малі групи можуть бути референтними і не референтними. Референтна – це будь-яка реальна чи умовна (номінальна) мала група, до якої людина добровільно себе відносить чи членом якої хотіла б бути. В референтній групі індивід знаходить для себе приклад для наслідування. Її цілі і цінності, норми і форми поведінки, думки і почуття, судження і точка зору стають для нього значимими прикладами для наслідування. Не референтною вважається група, психологія і поведінка якої чужі для індивіда чи байдужі для нього. Крім цих двох типів груп, можуть існувати й антиреферентні групи, з поведінкою і психологією членів якої, людина зовсім припускають, осуджує й заперечує.