Людські істоти мають прекрасний мозок - потужний і ефективний. Однак, яким би прекрасним він не був, все-таки він дуже далекий від досконалості. Одним з наслідків цієї недосконалості є те, що більшість із нас так і живуть із "знанням" багатьох речей, які просто невірні.
Візьмемо добре відомий приклад. Дуже багато з людей у глибині душі вірять у те, що якщо пари, що випробовують труднощі із зачаттям, беруть прийомну дитину, то вони з більшою ймовірністю в майбутньому зможуть зачати свого власного, ніж пари, що мають аналогічні проблеми, але не всиновили або не вдочерили дитину. При цьому висуваються пояснення приблизно такого типу: після всиновлення або вдочеріння нібито знімається емоційний тиск, що випробовувала дана сімейна пара, і те, що чоловіки відчують себе більше розслабленими, якоїсь образом полегшить зачаття. Однак, згідно Тому Джиловичу, це неправда: імовірність зачаття в марних пар, що всиновили або вдочерили дитину, не вище, ніж у марних пар, які цього не зробили.
Отчого ж більшість як і раніше переконана в противному? По двох причинах. Перша: ця ідея настільки приваблива, що нам хочеться, щоб вона виявилася правдою. І друга: ми схильні фокусувати свою увагу на тих нечисленних випадках, коли в родинах із прийомними дітьми народжувалися ще й власні, і ми не обертаємо уваги на ті родини із прийомними дітьми, у яких свої діти так і не народилися, як ми не обертаємо уваги й нате, колись марні родини, у яких немає прийомних дітей, але зате народилися свої. Таким чином, завдяки вибірковості нашої пам'яті й уваги нам дійсно здається, що закономірність, про яку мова йде, існує. До того ж багато хто з вас напевно не раз спостерігали, що переконати у зворотному ті, хто свято вірить у те, що правдою зовсім не є, дуже важко.
Чи так раціональні ми чи тварини ні? Зрозуміло, ми намагаємося ними бути. Досить розповсюджений погляд на людське пізнання як на абсолютно раціональне по своїй природі - погляд, відповідно до якого кожний індивід намагається зробити все від нього залежне, щоб виявитися правим, розділяти правильні думки й переконання. Одним з перших, цей погляд на людське мислення почав розвивати філософ-утилітарист XVIII в. Іеремія Бентам. Згідно Бентаму, ми залучені в процес "калькуляції блага" (felicific calculus), що дозволяє визначити, що добре й що погано.
По Бентаму, роль уряду й економічної системи саме в тому і складається, щоб забезпечити "найбільше щастя найбільшого числа людей". Багато хто погодяться з тим, що бентамовська концепція "калькуляції блага" стала фундаментальною передумовою, на якій заснований сучасний капіталізм.
Набагато пізніше соціальний психолог Харольд Келі запропонував трохи більше складний опис раціональності людського мислення. По Келі, люди намагаються функціонувати як "наївні вчені".
Для того щоб пояснити яку-небудь подію або явище, учені шукають коваріації у своїх даних. Іншими словами, вони намагаються виявити випадки, коли "x з'являється раніше Y і змінюється завжди й тільки разом з Y", для того щоб зробити висновок: "x є причиною Y". Аналогічним образом для пояснення причини, по якій хтось надходить так, а не інакше, ми прагнемо одержати три види відомостей:
1) відомості про погодженість дій даної людини (чи завжди, перебуваючи в інших ситуаціях і іншим часом, він поводяться у такий же спосіб?);
2) відомості про єдність (інші, перебуваючи в тій же ситуації, поводяться так само?);
3) відомості про унікальність даного вчинку (чи є ця людина єдиним, хто діє саме так?).
Але чи дійсно люди мислять так раціонально, як думають Бентам і Келі? Не так багато існує аргументів (але вони є!) на користь того, що в деяких випадках ми насправді міркуємо подібним чином. Відомо, наприклад, що Бенджамін Франклін регулярно робив "калькуляцію блага", акуратно виписуючи всі "за" і "проти" перед прийняттям яких-небудь відповідальних рішень. Час від часу багато хто з нас надходять аналогічним образом, купуючи нову машину або вирішуючи, у який університет надійти. Легкість, з який ви змогли пояснити поводження Бет і Скотта, одержавши інформацію про відповідним коваріаціям, указує, принаймні, на можливість думати подібно наївному вченому.
Однак раціональне мислення вимагає збереження щонайменше двох умов:
1) мислитель повинен мати доступ до точної й необхідної інформації;
2) мислитель повинен мати необмежені ресурси для обробки інформації. По правді говорячи, у повсякденному житті ці умови рідко дотримуються, ми не маємо здатність бачити мир всевидючим оком Всевишнього - перспективою, що забезпечує нас "усезнанням" і звільняючої від тенденційності. Якщо навіть така розповсюджена процедура, як покупка нової машини, чревата перекручуванням або відсутністю належної інформації, то можна уявити, які труднощі виникнуть у випадках прийняття більше рідких рішень: коли відправлятися на війну, на кому женитися або як витратити зібрані в населення податкові надходження.
Крім того, у нас немає вільного часу й ресурсів для вичерпного аналізу кожної проблеми, з якої доводиться зіштовхуватися. Припустимо, я все-таки вирішив зайнятися "калькуляцією блага", що обіцяє мені покупка машини, і ця процедура зайняла в мене приблизно третю частину години. Тим часом дюжина інших проблем також вимагає рішення. Що приготувати на обід? Кого з кандидатів найкраще взяти на роботу? Чи дійсно моєї дочки так необхідні ці дорогі коригувальні скоби на зубах - що поганого в неправильному прикусі? Так що ми повинні провести дві-треті година за виписуванням всіх "за" і "проти" по кожному із прийнятих рішень, тим самим відкладаючи їхнє прийняття?
Ми живемо в середовищі, насиченої різноманітними повідомленнями й потребуючого прийняття різноманітних рішень. Середня людина за своє життя бачить більше 7 мільйонів рекламних оголошень і щодня змушений приймати нескінченні рішення - важливі, тривіальні й ті, які здаються тривіальними, але насправді мають важливі наслідки. Просто неможливо глибоко обміркувати кожне вступником нам повідомлення й кожне рішення, що потрібно прийняти.
Що ж робити? Можна легко догадатися, що ми намагаємося випрямити криве й спростити складне скрізь, де тільки зуміємо. Відповідно до соціальних психологів Сьюзен Фиск і Шеллі Тейлор, людські істоти ставляться до класу когнітивних скнар, інакше кажучи, ми вічно намагаємося заощаджувати нашу когнітивну енергію. Оскільки наша здатність переробляти інформацію обмежена, те не дивно, що ми намагаємося вибрати такі стратегії, які спрощують складні проблеми. Ми досягаємо цього, коли ігноруємо певну частину інформації, зменшуючи в такий спосіб наше когнітивне навантаження; або коли ми йдемо по шляху "експлуатації" інформації, щоб не займатися пошуками додаткової; або коли ми приймаємо далеку від ідеалу альтернативу тільки тому, що вважаємо її цілком терпимої.
Стратегії, які вибирає когнітивний скнара, можуть бути досить ефективними, надаючи відмінну можливість використовувати наші обмежені когнітивні здатності для переробки майже безкрайнього океану інформації! Однак цієї ж стратегії можуть привести до серйозних помилок і тенденційності. Це особливо яскраво проявляється в тих випадках, коли ми вибираємо просту, але неправильну стратегію або надто поспішаємо просунутися вперед, ігноруючи при цьому істотну інформацію.
Деякі читачі можуть прийти в зневіру, виявивши, що вони зовсім не так раціонально й глибоко мислять, як їм, імовірно, цього б хотілося. Куди комфортніше вірити, що людський мозок має безмежну міць і, може бути, навіть схованими ресурсами, про які не утомлюються заявляти багато популярних книг по психології. Звичайно, зручно вірити в те, що у вас є особистий зв'язок з Абсолютним Розумом. Однак небезпечно не усвідомлювати, що ті спрощення, до яких ви змушені прибігати, чреваті появою забобонів і тенденційності, що досить далеко від Абсолютного Розуму. Доти, поки ми не усвідомлюємо наші когнітивні обмеження, неможливо рухатися по шляху їхнього подолання. Приміром, якщо ми виявимося не здатні зрозуміти, що найчастіше судимо про інших, виходячи з існуючих стереотипів, або що спосіб подання інформації може спотворити наше судження, то помилки, які за цим підуть, неможливо буде виправити. Але гірше всього те, що невизнання нами факту, що ми - когнітивні скнари, може привести до переконання: наша особиста точка зору - єдина й, отже, є синонімом Істини. Історія постійно демонструє, що дуже легко зробити вчинки, повні ненависті й жорстокості, коли переконаєш себе у власній абсолютній правоті.
Той факт, що ми є когнітивними скнарами, ще не означає, що ми приречені на постійні перекручування. Насправді коштує нам тільки довідатися про існування деяких обмежень і розповсюджених форм тенденційності, властивому людському розуму, і ми зможемо мислити трішки краще й приймати більше розумні рішення. У цій главі я ставлю перед собою ціль не просто перелічити деякі з обмежень, властивому нашому розуму. Скоріше я сподіваюся, що, дослідивши ці обмеження, ми зможемо навчитися мислити небагато ясніше.
А почнемо ми з того, що розберемо, як соціальний контекст, інакше кажучи, спосіб подання й опису речей, впливає на наше соціальне судження й пізнання. Ми докладно розглянемо чотири різних аспекти соціального контексту: альтернативи, запропоновані для порівняння; установки, сформовані ситуацією; спосіб формулювання вибору; спосіб подання інформації. У ході їхнього розгляду поступово виявляється основний принцип соціального мислення: судження - відносно; наші подання про людину або про предмет залежать від навколишнього їхнього контексту.
Крапки відліку (reference points) і ефекти контрасту. Агенти в справах продажу нерухомості - от хто імпліцитно розуміє один з основних принципів соціального пізнання: судження - відносного, як ми сприймаємо й оцінюємо об'єкт, у великому ступені залежить від природи навколишніх його альтернатив, інакше кажучи, від крапки відліку, що ми використовуємо для порівняння. Об'єкт може здаватися нам краще або гірше залежно від якості об'єктів, з якими він рівняється. Іноді цей ефект досить важко вловити, але навіть у цих випадках він має потужні наслідки.