1. Шизофренія
Шизофренія - процесуальне психічне захворювання ендогенної природи. Поняття процесу має на увазі послідовну зміну хворобливих станів, що закономірно випливають один за одним на стадії розвитку хвороби.
Шизофренія відноситься до частих психічних захворювань. Щорічно у світі шизофренією занедужують близько 10 чол. на 100 000 населення. Серед хворих, що страждають психозами, частка її становить 70 %. Серед всіх хворих, що одержують лікування в психіатричних лікарнях, частка шизофренії становить 40-50 %, а серед тих хто отримує амбулаторне лікування в психоневрологічних диспансерах - близько 40 %. Проблема шизофренії - це проблема ліжок у психіатричних лікарнях, високого відсотка непрацездатних осіб, що страждають психічними захворюваннями, і осіб, які роблять суспільно небезпечні дії у зв'язку з розладом психічної діяльності.
Підвищений ризик захворювання шизофренією буває в юнацькому й молодому працездатному віці, приблизно однаковий у чоловіків і жінок. Найчастіше захворювання починається у віці 20-29 років. Більше половини всіх хворих повторно госпіталізуються в психіатричні лікарні, і середня тривалість госпіталізації становить від 2 до 3 мес.; у міру зростання тривалості хвороби вона збільшується. Частка інвалідів серед хворих шизофренією становить близько 28 %, з них більше 80 % становлять інваліди 1II груп; у міру збільшення тривалості захворювання відсоток інвалідів також зростає. Смертність хворих шизофренією в півтора разу вище, ніж серед усього населення. Число чоловіків, що ніколи не складалися в шлюбі, більше також у півтора разу, розведених чоловіків - в 4,6 рази, частка незаміжніх жінок більше в 2,8 рази, а частка жінок, що не народили жодного дитини - в 3 рази, чим у населенні. Все це визначає велике соціальне, економічне й медичне значення шизофренії.
Границі шизофренії визначаються недостатньо чітко, внаслідок чого серед психіатрів різних шкіл і напрямків немає єдності в діагностиці цього захворювання. Однак, як показали багатонаціональні дослідження, проведені за участю ВІЗ, за допомогою статистичного аналізу можна виділити групу симптомів, сполучення яких дозволяє відмежувати форми захворювання, при яких шизофренія більшістю психіатрів діагностується однозначно. Це дозволяє вважати, що однакова діагностика шизофренії має конвенціональний (умовний) характер.
До найбільш загальних симптомів шизофренії, у сукупності що дозволяє діагностувати це захворювання, ставляться: а) порушення інсайту - здатності схоплювати цілісний образ предметів навколишнього світу й свого власного Я, критично оцінювати свою соціальну роль (поняття інсайту близько до поняття самосвідомості); б) аутизм - несвідоме відсторонення від реального зовнішнього миру, перевага йому миру власних, відірваних від реальності думок і фантазій; в) вгасання емоційних реакцій, емоційна холодність, нездатність до сприйняття духовного миру іншої людини; г) галюцинації й псевдогалюцинації - переважно слухові, вербальні; д) марення - переважно маячні ідеї відносини, переслідування, особливого значення, фізичного й психічного впливу з почуттям оволодіння.
Крім цих найбільш загальних симптомів у діагностиці шизофренії враховуються такі її прояви, як установлювані за допомогою методу незвичайність, чудність, примхливість психічних переживань хворих, порушення єдності психічних процесів; манірність поводження. Зазначені феномени безсумнівно мають велике значення для розпізнавання клінічної картини шизофренії, тому що вони створюють цілісний образ хворого, що страждає цим захворюванням. На жаль, вони із працею піддаються об'єктивному опису й розпізнаванню.
Варто також ураховувати деякі критерії шизофренії, які були зазначені швейцарським психіатром Манфредом Блейлером (18571964): а) шизофренія - це обов'язково психоз, хоча симптоми бувають представлені не у всіх стадіях захворювання; б) до шизофренії не ставляться психози зі зниженням пам'яті й інтелекту, з порушеннями свідомості, і психози, що виникають у прямому зв'язку із соматичними розладами, черепно-мозковими травмами, які зникають разом з усуненням фізичних порушень; в) характерно своєрідне сполучення в рамках однієї особистості глибоких порушень із відносно неушкодженими психічними процесами, г) наявність у хворого внутрішнього відчуття, що його психічні процеси й особистість перебувають під незвичайним контролем ззовні, д) для виникнення шизофренії обов'язково своєрідний психологічний нахил, що частково визначається генетичними факторами.
Ендогенна природа шизофренії встановлена з достатньою вірогідністю. Однак конкретні патогенетичні її механізми вивчені далеко не повністю й залишають місце для різних гіпотез.
Найбільш достовірної представляється спадкоємна теорія шизофренії. У цей час залишені спроби встановити відповідність типу спадкування шизофренії простим законам розподілу ознак. Передбачається мультіфакторне (полігенне) спадкування цього захворювання, при якому вплив кожного гена може бути дуже слабким, але їхня сукупна дія обумовлює значну виразність ознаки, у цьому випадку - психічного розладу. Це забезпечує існування клінічних форм, що утворять безперервний ряд - від схованих субклінічних до різко виражених клінічних проявів. Схильність хвороби визначається спільною дією генетичних факторів.
Численними дослідженнями показано, що сімейні випадки захворювання шизофренією зустрічаються в невеликому відсотку, але в родинах хворих відбувається нагромадження осіб з легкими проявами захворювання, найчастіше аномалій характеру по шизоїдному типу. Підвищується також ризик захворювання шизофренією: якщо в популяціях європейських країн він становить у середньому близько 0,5 %, те для осіб, що складаються в першому ступені споріднення із хворими шизофренією (братів і сестер, батьків і дітей), він підвищується до 10-15 %. Конкордантність для близнюків по шизофренії, за даними різних авторів, становить приблизно від 40 до 60 %. Ці дані показують, що хоча спадкоємний фактор відіграє більшу роль у походженні шизофренії, він не вичерпує її етіології. Необхідно враховувати внесок факторів зовнішнього середовища, серед яких виділяються несприятливі умови ембріонального розвитку, родові й постнатальні травми, інфекційні захворювання, психогенії. Установлено, що виявлення (маніфестація) шизофренії приблизно в третині випадків відбувається в безпосередньому зв'язку із зазначеними зовнішніми умовами.
При морфологічному дослідженні головного мозку хворих шизофренією за допомогою патологоанатомічних методів нерідко виявляється більш-менш виражене розширення мозкових желудочків. При гістологічному дослідженні виявляють дистрофічні зміни нейронів, переважно в III й V шарах кори, їх атрофію, перевантаженість липофусціном; реактивність буває знижена. Знайдено зміни в бічних придатках відростків нервових кліток (шипиках), що забезпечують межнейрональні зв'язку. Однак всі встановлені морфологічні зміни в головному мозку при шизофренії відрізняються строкатістю й мінливістю, у зв'язку із чим посмертний діагноз цього захворювання практично неможливий. Залишається неясним, чи виникають зазначені зміни у зв'язку із шизофренічним процесом або вони існують споконвічно в якості обумовленої ознаки нахилу до захворювання шизофренією.
Існує безліч теорій, що намагаються пояснити зміни в нервовій системі хворих впливом гіпотетичного токсичного фактора, що втримується в сироватці крові й у лікворі; патологічних процесів. У багатьох випадках вдавалося показати участь цих факторів в патологічному процесі в організмі хворих шизофренією, але їхня роль як основна причина, що приводить до психічного захворювання, залишається непідтвердженої.
Зберігає значення гіпотеза І. П. Павлова, відповідно до якої шизофренія має у своїй основі хронічний гіпнотичний стан більших півкуль головного мозку. Під впливом якихось факторів, що ушкоджують, нервові клітки в більших півкулях приходять у стан захисного гальмування, що охороняє їх від загибелі. Гальмування кори може по механізму позитивної індукції приводити до патологічного порушення підкіркових утворень мозку.
2. Шизофренія з початком захворювання в дитячому й підлітковому віці
Маніфестація шизофренії у віці до 10 років зустрічається досить рідко й становить менш 2 % випадків цього захворювання. Трохи частіше воно починається у віці 1014 років (близько 10 % всіх випадків хвороби). Ранні форми шизофренії в хлопчиків зустрічаються в 3,5 рази частіше, ніж у дівчинок.
Основні симптоми шизофренії в дітей і підлітків ті ж, що й у дорослих. Але проявляються вони по-іншому, залежно від віку: чим менше вік дитини, тим менш у клінічній картині психозу представлені продуктивні симптоми (нав'язливі, маревні, афективні) і тим більше переважають негативні розлади типу емоційної холодності, аутизму, парадоксальності й безглуздості поводження. Особливістю дитячої шизофренії є й те, що хвороба накладає відбиток на весь психічний розвиток дитини, приводячи до його перекручування й затримки. Клінічні прояви психозу бувають надзвичайно різноманітні, але порівняно рідко дають підставу для чіткої їхньої класифікації.
У віці від 2 до 5 років хвороба проявляється у вигляді дитячого аутизму (синдром Каннера ). Він складається головним чином у відсутності реакції на емоції інших людей і невідповідності поводження ситуації. Діти виглядають усунутими, живучими "самі по собі". Вони немов би не зауважують інших людей - дорослих й однолітків, майже не реагують на пещення батьків й їхній строгий тон, самі ні до кого не милуються. Спонтанне поводження хворих одноманітно. Вони можуть годинниками робити стереотипні дії, що зовні нагадують гру, але позбавлені зрозумілого ігрового задуму. Самі вони не задають питань навколишньої, а на питання, що задають їм, відповідають мимохіть, з байдужним видом, односкладово й часто невлад. Найчастіше вони розмовляють "самі із собою", причому мова їх буває дивної, не завжди зрозумілої, у ній використаються незвичайними, придуманими самими хворими слова (неологізми).