При порівняно доброякісному перебігу хвороби в дітей зберігаються в тім або іншому ступені пізнавальні інтереси й допитливість, спрямовані на читання книг, що часто не відповідають дитячому віку. Засвоюючи складні поняття, діти при цьому можуть залишатися необізнаними в елементарних практичних справах, не вміють себе обслуговувати. Це стає особливо помітним, коли дитина йде в школу. Тут у нього проявляються зниження ініціативи, відсутність зацікавленості в шкільних заняттях, труднощах у засвоєнні правил поведінки школяра, патологічна замкнутість, чудакуватість і парадоксальність поводження. Інші діти його кривдять, глузують із нього, відривають його від свого колективу. Все це приводить до відставання від інших дітей у навчанні й нерівномірності розвитку інтелекту; засвоюючи складні поняття із книг, користуючись у розмові "дорослими" словами й науковими термінами, дитина в той же час не може опанувати елементарними знаннями математики, не вміє писати, у нього відсутні навички самообслуговування, спілкування з однолітками, Формується своєрідна форма розумової відсталості, що часто диктує необхідність індивідуального навчання або перекладу в спеціальну школу для дітей з розладами емоційної сфери й поводження. У під - паростковому віці цей дефект розвитку інтелекту може частково компенсуватися, і нерідкі випадки, коли під - паросток освоює повну програму середньої школи. Але риси психічного інфантилізму, аутизму, замкнутості, чудність й екстравагантність поводження при цьому зберігаються.
При злоякісному плині процесу навички, що сформувалися в перші роки життя, фразової мови втрачаються, і лише через кілька років мова знову починає поступово розвиватися. Але лежаче в її основі мислення виявляється непослідовним, нескладним. Так, дівчинка, малюючи, розмовляє сама із собою: "Я була в лісі, зарізала вояк... Дощечка, на яку ляже вовк, неї поставили на велосипед... Ми бачили багато червоних платтів на конях...". Такі діти виглядають емоційно спустошена, байдужими, потреба в спілкуванні з однолітками й з дорослими в них відсутній. Спостерігаються кататоничні симптоми у вигляді стереотипних рухів, діти роблять стрибки на місці, стрибки на колінах, ходять із закритими очами. Багато хворих без видимої причини б'ють інших дітей, щипають їх. Перебіг хвороби має хвилеподібний характер з поліпшеннями стану (здебільшого під впливом лікування) і наступними погіршеннями. Через кілька років формується стійкий шизофренічний дефект. Психічні розлади нерідко сполучаються з ендокринними порушеннями, ожирінням.
При більше гострому початку шизофренії, що звичайно спостерігається в дошкільному й молодшому шкільному віці, у дітей виникають безпричинні страхи, які важко відрізняти від прояву рудиментарних маревних переживань. Страх звичайно супроводжується відчуттям присутності чужої людини. Дитина починає плакати, кричати, заглядає під ліжко, указує на темний кут: "Хтось поганий прийшов!.. Знову волосата прийшла, піди!..". Поза цими нападами страху дитина продовжує проявляти тривогу, боїться лягати спати, виходити з будинку, задає питання, чи не може вона отруїтися, умерти. Страхи можуть здобувати характер нав'язливих переживань, коли дитина постійно відчуває потребу робити ритуальні дії з метою захисту: робить по кілька кроків вперед та назад, намагається не доторкатися до предметів - "щоб не вмерти". Характерні патологічні фантазії, які, ускладнюючись, починають нагадувати маячні ідеї: дитина боїться виходити у двір, тому що "хлопчиська йому вуха відрізають", побоюється, що хтось за ним стежить, хоче його вбити. Дітей у стані страху не вдається не відволікти, не заспокоїти, їхня увага не можна перемкнути на щось інше. Діти втрачають інтерес до навколишнього, до іграшок, стають дратівливими, їхній розумовий розвиток починає відставати від віку, але розпаду мови, подібного тому, що спостерігається в більше ранньому віці, у них не відбувається. Більше виразними стають афективні розлади, зокрема депресія.
Клінічна картина шизофренії, що розвивається в під - паростковому віці, починає наближатися до проявів цього захворювання в дорослих. Вимальовуються різні типи її плину: безперервний. Все-таки в підлітків є ряд характерних для цього віку особливостей захворювання. До них, зокрема, ставиться висока частота дисморфофобічних розладів. Дисморфофобія при шизофренії проявляється помилковим переконанням у наявності в себе самого якихось грубих дефектів статури або порушення тілесних функцій. При цьому, на відміну від іпохондрії, хворі не стільки стурбовані несприятливим результатом передбачуваного "захворювання", скільки тем, що "дефект" зауважується всіма навколишніми. Без усяких на те підстав вони починають запевняти, що в них росте горб, ніс відхиляється вбік, від них виходить захід кишкових газів, люди в громадських місцях від них відвертаються, "поводять носами". Всі спроби переконати хворого не можуть похитнути його маревного переконання. З більшою сталістю виникають суїцідальні наміри: "Якщо мені не виправлять недолік, однаково я жити не буду". У дівчинок-підлітків нерідко сполучається з нервової анорексією. Виникають помилкові тілесні відчуття; руки "наливаються жиром", тіло роздувається після їжі. Маніпуляції з їжею часто носять безглуздий характер: хворі становлять безглузді дієти, після їжі викликають у себе блювоту, а потім вимірюють вагу блювотних мас. В окремих випадках викликання блювоти сполучається з поїданням надмірної кількості їжі. На цьому тлі можуть виникати короткочасні маревні епізоди.
У підлітковому віці часто спостерігаються гострі напади шизофренії тривалістю 23 мес., що закінчуються практично повним видужанням. Початок їх звичайно провокується зовнішніми патогенними факторами: інфекцією, інтоксикацією, черепно-мозковою травмою. Протягом декількох днів спостерігається важке безсоння, наростають тривога й метушливість, коливання настрою. За тим стрімко розвивається кататоничні порушення. Хворі роблять безглузді й вигадливі тіло - руху, підстрибують, оголюються, намагаються пити свою сечу, мажуть калом. Мова їх буває нескладної, являє собою сполучення безглуздих обривків фраз, супроводжується реготом. За фасадом цього порушення звичайно розгортаються фантастичні переживання. Після завершення порушення якийсь час зберігаються коливання настрою, переважно убік його зниження. Такий напад може бути єдиним у житті й не залишає серйозних наслідків для психічної діяльності його хворих.
У підлітковому і юнацькому віці спостерігається також злоякісна поточна шизофренія. Вона становить малу частину всіх випадків цього захворювання - не більше 610 %. Але велике її медичне й соціальне значення полягає в тім, що хвороба, починаючись у віці 13-18 років, протікає безупинно, без ремісії, протягом декількох років, завершується важким психічним дефектом, а лікування її не дає бажаних результатів. Уже на ранніх стадіях захворювання на перший план виступають виражені негативні симптоми, втрачаються колишні інтереси, жвавість, допитливість, різко збіднюється емоційна сфера, про - падає прагнення до спілкування. Часто хворі стають грубими, вороже настроєними стосовно близьких людей. Вони із працею засвоюють але - витті, успішність їх у навчальному закладі різко падає, вони перестають відвідувати заняття, наростає млявість, апатія. Поряд із цим з'являються "особливі інтереси", малопродуктивні й відірвані від реальності. Хворі, опираючись на поверхневі знання, почерпнуті з популярної брошури, створюють "теорію раку", щоб уникнути цієї хвороби, придумують для себе вигадливу дієту, починають читати недоступну їхньому розумінню філософську, психологічну літературу, роблячи з її безсистемні виписки. Їхня розмови здобувають характер резонерства, що не приводить до логічних і розумних висновків. Ці заняття не приводять до збагачення особистості, нові знання не здобуваються, за винятком окремих, випадково схоплених деталей. Усе більше порушується соціальна адаптація хворих, вони проводять час у випадкових компаніях, де пиячать, уживають наркотики, хоча тісних дружніх відносин ні з ким не встановлюють. Їхні вчинки стають дивними, незрозумілими й різко контрастують із їхнім колишнім поводженням. Надалі з'являються нестійкі галюцинації, маячні ідеї величі, переслідування, симптоми психічного автоматизму, які у зв'язку з емоційним спустошенням хворих мало відбиваються на їхньому поводженні. На перший план виступають замкнутість, манірність, аутизм, на тлі яких виникають окремі кататоничні й гебефреничні симптоми.
3. Шизофренія з початком у дозрілих літах
Клінічні прояви шизофренії в дозрілих літах настільки різноманітні, що в психіатрії неодноразово дискутувалося питання, чи є вона єдиним захворюванням або являє собою групу хвороб, що мають різну етіологію й неоднакові закінчення. Відповідь на це питання могли бути дати генетичні дослідження, що дозволяють судити про єдність або, навпроти, неоднорідності спадкоємних механізмів захворювань із різними психопатологічними синдромами й типами плину. Ці дослідження дуже складні й трудомісткі, і вони ще далекі від свого завершення.
Тим часом спроби розчленовування шизофренії в широких границях, обкреслених за останні десятиліття в європейській і вітчизняній психіатрії, тривають. У міжнародній класифікації хвороб за рамки діагнозу шизофренії винесені маревні розлади, у яких не на - ходять відбиття описані вище основні ознаки шизофренії, і цілий ряд інших порушень психічної діяльності, що не відповідають чітко обкресленим критеріям цього захворювання. Однак у клінічному відношенні такому рас - членуванню шизофренії суперечить та обставина, що при всій різнорідності її проявів між окремими її формами й типами плину існує безперервний ланцюг перехідних варіантів, що утворять континуум. На одному його полюсі перебувають психічні розлади, що нагадують неврози й розлади особистості, а на іншому - грубі порушення психічної діяльності, що приводять до важкого дефекту в емоційної сфері й практично виключають можливість задовільної адаптації в соціальному середовищі. Компромісом є здійснене ще Е. Крепелином поділ шизофренії на ряд клінічних форм, серед яких найчастіше називаються проста, гебефренична, параноїдна й кататонична форми.