2. Наростання негативних узагальнень. Приклад даної характеристики конфлікту: «Літнім вечором молоде подружжя з дитиною повертається з дачі. Обидва втомлені. Дружина кладе дитину спати, чоловік розбирає сумки.
«- Саша, приготуй, будь ласка що-небудь перекусити, – просить жінка.
- Я дуже втомився, зроби це сама.
- Але я втомилася не менше тебе. І потім – ти чоловік.
- Чомусь-то жінки згадують про це, коли їм вигідно. А варто б пам'ятати завжди.
- Пам'ятала б, якби бачила перед собою справжнього чоловіка».
Вечір завершується в мовчанці.
Слова чоловіка:«Чомусь-то жінки згадують про це...» відразу роблять розмову конфліктною, оскільки містять образливе для дружини узагальнення. Адже підтекст цих слів можна передати так «Ти ніколи не цінуєш мого чоловічого достоїнства». Обурена цим, вона намагається ще більш боляче вразити чоловіка, не задумуючись про правоту своїх слів. В них міститься ще більш широке узагальнення негативного плану. Таким чином, зовсім незначна суперечність, де використовуються негативні узагальнення, переростає у сварку.
3. Діалог - пікірування (пікіруватися - це обмінюватися образливими та звинувачувальними репліками). Такий діалог ведеться тоном сварки і з застосуванням різних відповідних елементів, найбільше - перекривляння та різних буркотівливих зауважень. Особливо характерним елементом діалога є відповідь на питання питанням, яке надає йому ще більш гострого характеру.
- Мені здається, ти сьогодні якось не дуже поспішаєш на роботу.
- Здається... Здається, так перехрестись.
- Тобі сьогодні можна пізніше?
- А що я там зараз не бачив?
- Ну, раніше ти завжди поспішав...
- Мені що, нема більш чого робити?
- Дивись, щоб не було неприємностей.
- Ну й дивись собі, нехай хоч і повилазить!
В цьому діалозі стиль пікірування яскраво виражений у другого співрозмовника.
Складається враження, що він дуже сердитий на партнера або ворожнече до нього ставиться, але це не так - це просто звична манера діалога у конфліктній субкультурі. Стиль пікірування став своєрідним проявом та еквівалентом дотепності, почуття гумору, яке так цінується в сучасній культурі, він є масовим, справді "народним" варіантом гумору.
4. Переривання опонента. Переривання застосовується тоді, коли розмова набуває хоч трохи загостреного характеру. Воно є не стільки проявом нетерплячості, скільки інтуїтивно відчуваємо правила "перервати – це перемогти». Уважно можна вислуховувати керівників, старших за віком або тих, до кого треба виявити повагу, а у звичайній розмові з рівним партнером завжди краще показати свою перевагу, домінувати у розмові, ніж показатися слабким опонентом. Звичка до переривання стала у багатьох представників нашої (східнослов'янської) культури просто автоматичною, вона і не помічається ними, і надзвичайно важко піддається корекції.
Можна сказати, що цей елемент конфлікту, є елементом загальної культури спілкування.
У подружніх діалогах часто спостерігається щось на зразок "геометричної прогресії", коли кожна наступна репліка стає набагато більш різкою і образливою, ніж попередня. Як не дивно, відбувається своєрідне змагання у тому, хто скаже гостріші та уїдливіші слова на адресу партнера.
- Ти не могла б приготувати на вечерю смажену картоплю?
- Ти, мабуть, не можеш бачити, коли я трохи присіла відпочити.
- А ти взагалі коли-небудь втомлюєшся від цього невеличкого перепочинку?
- Якби на твій смак, то мене треба було б послати на галеру або у шахту працювати у кайданах.
Дуже виразний діалог. Замість того, аби спокійно сказати "Ось трохи відпочину і зроблю" або "Я дуже втомилася, давай обійдемося зараз без картоплі", жінка відповідає звинуваченням в тому, що чоловік ніколи не дає їй відпочивати. Він, ображений несправедливістю цих слів, теж не опікується справедливістю і кидає гостру репліку, в якій жінка постає повною неробою. Вона у відповідь, звичайно ж, висуває ще більш тяжке звинувачення.
5. «Прибудова зверху» Цей термін означає прагнення одного з партнерів продемонструвати свою перевагу над іншим. Уявимо собі таку ситуацію. Дружина просить чоловіка не затримуватися після роботи, так як він повинен допомогти їй в прибиранні квартири. Чоловік приходить із запізненням, пояснюючи, що він зустрів шкільного товариша. Він чекає від дружини розуміння важливості причини і пропонує якийсь конструктивний вихід з такої ситуації. Дружина, по суті, не бачить злочину, але, бажаючи добути з ситуації моральну вигоду, тобто забезпечити собі «прибудову зверху», сварливо підкреслює, що він міг би відкласти розмову з другом. При поганому настрої вона може наскладати на це зауваження ряд важких звинувачень, наприклад, в постійній неуважності, і легковажності. «Прибудова зверху» може проявлятися
ситуативно і не зачіпати поведінки партнера поза умовами сімейного побуту. Але значно частіше вона набирає форму критичного ставлення до всіх якостей і особливостей поведінки партнера[21].
6. Обмеження репертуару індивідуальних ролей.
Формалізація стосунків сім’ї веде до обмеження репертуару індивідуальних ролей. А репертуар індивідуальних сімейних ролей різноманітний. Для чоловіка, це можуть бути ролі кумира сім’ї, строгого чоловіка, невизнаного генія. Часто чоловікові хотілося б користуватися у дружини подібною репутацією, але дружина не підтримує її, нав’язує йому менш вигідну роль.
7. Психологічні ігри (маніпуляції) – це особливі форми взаємодії із прихованою метою, в яких один з подружжя робить іншого «вічно винним». Шлюби, в яких зустрічаються лише ігри, найчастіше на шляху до розриву. Якщо, звичайно, всього цього не знати і не намагатись перейти до нормального спілкування, що робить шлюб стабільним. Таким чином, ігри є антиподом нормального спілкування, це варіант маніпуляції станом іншого, засіб примусити підкоритися.
В психології сім’ї відомі такі маніпулятивні ігри:
1. Казанська сирота – людина демонструє свою слабкість: яка нещасна, у мене нічого не виходить, всі мої намагання ні до чого не приводять, б’юсь як риб’я об лід… Вона викликає жалість – і отримує те, що хоче.
2. «Мене рвуть на частини». Людина перераховує всі свої обов’язки, перебільшуючи їх значущість. І досягає свого: від такої зайнятої людини не відстане тільки дуже настирний чи прозорливий.
3. «Все через тебе». Це через тебе у мене не виходить (не пишеться, збігло, розбилось). Роздратування перекладається на іншого і ніякого відчуття провини – винен завжди інший. Іноді тривале використання цієї гри є наслідком якихось серйозних проступків, наслідком неможливості признатися собі в тому, що все погано через те, що ми самі ліниві.
4. «Я краще, ніж ти». Починають, як правило, з незначних приводів, а закінчують неприємними спогадами і нагадуванням всіх промахів іншого і достоїнств власних. Іноді гра набирає групової форми, коли в неї залучаються батьки, родичі, тоді вона набирає форму «Ми кращі, ніж ти» (ти нас недостойний, як ми тебе терпимо), «А що ти сам можеш? Як і в інших іграх, всі ці розмови служать бальзамом для душі атакуючого».
5. «Чи не могли б ви? Так, але…». Допустимо, в домі хазяйки зібрались гості. Вона їм скаржиться, що зламався холодильник. Один з гостей виявляє готовність його зразу ж поладнати. Знаходиться відмовка – зараз не можна, незручно. Наполегливий гість готовий прийти завтра – не підходить, післязавтра – не можна, через тиждень – не потрібно. Уважний аналіз показує, що холодильник «вигідніше» мати несправним, бо це дає грунт для гри, для отримання «емоційної валюти» у вигляді докорів чоловікові.
6. «Судова камера». Тут кожний «судить» іншого, доказуючи який інший байдужий, безчесний, нікудишній. Як правило, в якості прокурора виступає кожний. При цьому в діло підключаються емоції і особлива афективна логіка, інший не сприймається реалістично. Тут пред’являються довгий реєстр звинувачень. Часто трапляється, що кожний із «суддів» відчуває себе в душі не зовсім правим.
Там, де закінчуються ігри, може виникнути близькість, яка означає відвертість і сприятливість. В цей момент виникає інший стиль, інша якість спілкування, пропадає звична маска, змінюється дистанція, стає невеликою, природною. І припиняються ролі «прокурора», «оцінника», «месника» чи «боржника». Правда, позбавити світ ігор зовсім не просто, настільки вони стали звичними, настільки пронизане ними життя. Ось чому в багатьох випадках необхідна допомога спеціаліста. Треба тільки зрозуміти, що ігри є, особливо для подружнього життя, справою зайвою, непотрібною чи навіть шкідливою. Ніщо не відчужує подружжя так, як ігри. Можна сказати, що розлучення – це якраз неминучий наслідок існуючих ігор.
Для того, щоб уникнути конфліктів молодому подружжю необхідно посилити гармонію сімейних стосунків, підвищити культуру подружнього спілкування, тобто подолати звички конфліктної культури.
Щоб полегшити назрівання і виникнення конфлікту, потрібно дотримуватись найбільш корисної тактики для покращення подружніх стосунків.
Така тактика вирішення подружніх конфліктів, яка є найбільш органічною для конфліктної субкультури, - це вірний шлях до руйнування сім'ї. "Чистої" перемоги, коли хтось з подружжя визнає свою неправоту і вибачається, як правило, у сімейних конфліктах не буває. Переможеними фактично опиняються інтереси сім'ї, діти та здоров'я партнерів. Така тактика породжує "конфліктний азарт" та звичку до подібної поведінки.