Інший фахівець в області психології інтелекту М. А. Холодна затверджує, що варто виділяти шість категорій таких ; «кмітливі», «блискучі учні», «креативи», «компетентні», «талановиті», «мудрі».
Реальна педагогічна практика навчилася розрізняти лише три категорії обдарованих дітей.
- Перша категорія обдарованих, котру прийнято виділяти, -діти з високими показниками за рівнем загальної обдарованості.
- Друга група обдарованих, на існування яких реагує педагогічна практика, - діти, що досягли успіхів у яких-небудь областях діяльності. Їхнє виявлення будується на «екологічно валідних» методах діагностики й не представляє особливих складностей. Обдаровані юні музиканти, художники, математики, спортсмени. Цю категорію дітей частіше називають талановитими.
- До третьої категорії обдарованих можна віднести дітей, що добре навчаються в школі («академічна обдарованість»).
Таким чином, зі сказаного вище можна зробити висновок, що однозначного розуміння даних термінів ні, Можна лише приймати думки кожного з авторів, аналізувати їх і робити висновки, розділяючи точку зору одного з них. Або узагальнювати всі й приходити до свого розуміння даних понять.
Романтична дружба вирізнялася глибиною інтимності, експресивності взаємин, пов'язувалася з юністю людини — віком «істинної дружби». На думку романтиків, дружба є живе почуття, котре може щиро й чисто переживати тільки юнак. Нове розуміння дружби коренилося в мінливих реальних стосунках. Криза патріархальної сім'ї, супроводжувана складним процесом формування сім'ї буржуазної, звузила рамки віку «істинної дружби», набула в літературі форми конфлікту батьків і дітей, такої популярної в XIX ст.
Сама система педагогічного виховання кінця XVIII — початку XIX ст., що вважала небезпечним товариство ровесників для підлітка й позбавляла його таким чином особливої емоційної атмосфери дійства, зорієнтовувала свідомість вихованця «до омріяного друга» (О. І. Герцен). Студентське середовище, основний склад якого формувався з привілейованих верств суспільства, починає практикувати новий тип дружнього спілкування. Дружні гуртки об'єднувалися спільними інтересами у вивченні філософії, літератури, музики, театру. Суттєву роль відігравала при цьому й особиста прихильність.
Велика вразливість дружби змушує людину ретельніше, вимогливіше вибирати своє друге «я» — того, кому можна довірити свої інтимні переживання, потаємне свого внутрішнього світу. Посилення вибірковості дружби вказує на те, що людина стає дедалі залежнішою від задоволення потреби в емоційному співпереживанні, створенні атмосфери психологічної інтимності, близькості моральних ідеалів.
Ідеалові дружби не може серйозно загрожувати атомарний характер сучасного міського життя. Акцентування уваги на наслідках урбанізації суспільства відтісняє на другий план особисту відповідальність особистості у підтриманні дружніх стосунків. «Некомунікативність» сучасної людини є результатом бідності її діяльності, її емоційного світу. Тому так легко дає вона відтягти себе від спілкування з друзями до «спілкування» з «голубим екраном», яке будується за готовими кліше й не потребує постійної особистої відповідальності для свого підтримання. Таким чином, основна перепона на шляху сучасної дружби здоланна й вимагає не усунення якихось зовнішніх сил, негативного впливу певних чинників, а формування внутрішньої культури особистості.
В різних вікових групах взаємини дружби мають особливі риси, вивчення яких важливе для складання ефективних виховних програм. Мабуть, про початки дружби в цьому розумінні можна говорити вже з появою вибірковості в дитячому спілкуванні. Психолог Л. В. Артемова дійшла висновку, що у чотирирічних дітей уже існує поділ однолітків на вузьке й ширше коло спілкування.
Дитяча дружба безпосередня й не рефлективна. Вона пов'язана передусім з груповою діяльністю (ігровою). Тому у менших дошкільнят (3—5 років) моральні якості при оцінці однолітків посідають друге місце після якостей, що сприяють успіхові ігрової діяльності. Як правило, сама оцінка якостей ровесників дається в цьому віці за ставленням до себе. З віком у дитини розвивається здатність оцінювати моральні якості товаришів за ставленням до інших, колективу з цілому. В дошкільному віці закладаються основи дружніх стосунків, розвивається здатність зрозуміти іншого, здатність співпереживання, складаються уявлення про вірність, чесність, здійснюються перші альтруїстичні вчинки.
У шкільному віці спостерігаються дальші ускладнень розглядуваних проблем, посилюється індивідуалізації спілкування. В підлітковому та юнацькому віці найактивніше розвивається самосвідомість. Триває «переробка» усталених стереотипів поведінки, спостерігається підвищений інтерес до «вічних питань». При цьому виникає потреба в інтимній дружбі, в другові, якому можна було б довірити пов'язані з цим переживання, який поділив би оцінку всього, що діється в складному світі молодої людини. На цьому ступені дружніх стосунків головними цінностями стають розуміння й саморозкриття. Коло друзів звужується, число ж приятелів шириться. Це явище, що спостерігається після шостого класу, свідчить про дальшу індивідуалізацію дружби, посилення вибірковості.
Юнацькій дружбі притаманні й утрати дружби романтичної, наприклад егоцентризм. Нарешті, Микола Іртеньєв помічає, що й безмежна відвертість на певному рівні стосунків дружби починає обтяжувати: інтимні «зізнання не тільки не стягували більше зв'язок, що єднав нас, але й засушували саме почуття і роз'єднували нас...» .
Юнацька дружба пов'язана з першим досвідом самостійного вибору прихильності, тому вона так дуже емоційно забарвлена. Ця дружба готує ґрунт для формування високого почуття любові.
Найвище оцінюються душевні якості друзів: щирість, чесність, чуйність, простота, вірність («Вірність друга потрібна і в щасті, в біді ж вона абсолютно необхідна»,— зауважив Сенека). Особливо слід наголосити на такій якості, як терпимість до таких рис характеру у друга, що відрізняються від твоїх. Ця якість указує на рівень культури дружніх стосунків. Можна сказати, що молоді люди прагнуть будувати стосунки дружби з тими, хто поділяє їхні погляди та інтереси. Для дорослих у цьому разі достатньо співзвучності інтересів, адже чим складніша людина, чим багатогранніший її внутрішній світ, тим складніше (а то й зовсім неможливо) знайти його цілковиту подобу. Тому в зрілому віці у людини водночас може бути друг дитинства (і тут співзвучні спогади дитинства та юності), друг-колега (співзвучні інтереси спільної справи), друг по улюбленому заняттю (співзвучні інтелектуальні інтереси чи естетичні переживання) і т. д. Чудово висловив відмінність «дорослої» дружби від юнацької А. А. Ухтомський: лише коли людина «поставить центр тяжіння на обличчі іншого, вона одержує вперше Співбесідника. Двійник помирає, щоб дати місце Співбесідникові». Подібний характер стосунків сповна розкриває моральний сенс дружби, тих світоглядних цінностей, що зміцнюють її. Дружнє спілкування, наявність друзів справедливо вважаються найважливішими передумовами формування почуття вдоволеності життям, упевненості в осмисленості життя.
1. Авдеева Н.Н. Ранний этап в развитии личности // Психология личности: Теория и эксперимент. М., 1982.
2. Анцыферова Л.И. К психологии личности как развивающейся системы// Психология формирования и развития личности, М., 1981
3. Бодалев А.А. Психология межличностных отношений //Вопросы психологии.¾ 1994.¾ № 1.
4. Кон И.С. Психология ранней юности: Книга для учителя. ¾ М.: Просвещение, 1989.
5. Кон И.С. Психология юношеского возраста ¾ М.: Просвещение, 1979.
6. Кроник А.А. Межличностное оценивание в малых группах, Киев, 1982.
7. Лубовский Д. Развитие мотивов межличностных отношений у подростков 12-15 лет // Воспитание школьников. ¾ 1997. ¾ № 2.
8. Миславский Ю.А. Саморегуляция и активность личности в юношеском возрасте
9. Рувинский Л.И. Самовоспитание личности. М., 1984..
10.Смирнова Е.О. Становление межличностных отношений в раннем онтогенезе // Вопросы психологии. ¾ 1994. ¾ № 6.
11.Чирков В.И. Межличностные отношения, внутренняя мотивация и саморегуляция // Вопросы психологии. ¾ 1997. ¾ № 3