З. Фрейд вважав, що усі без винятку неврози є продуктом порушення правильного розвитку статевого потяга "лібідо" з регресом до однієї з дитячих "інфантильних" фаз його розвитку. Він трактував нав'язливості як "символи сексуальних переживань раннього дитинства, пов'язані з яким-небудь сексуальним задоволенням і, разом з тим, почуттям провини" [19].
Неофрейдисти Е.Фромм, К.Хорні, Х.Салліван вважали, що причина конфліктів людини не пов'язана тільки з "едиповим комплексом", який виступає альфою і омегою класичного психоаналізу, а насамперед із соціальними умовами, із взаємодією організму з зовнішнім середовищем, суспільством.
Родоначальниками спадково-конституціональної теорії неврозів з нав’язливостями були Морель, Крофт-Ебінг, Крепелін, які відносили нав'язливості до вроджених станів. Цю точку зору розділяли і багато вітчизняних психологів та психіатрів, які розцінювали нав'язливі стани як ознаку спадкової дегенерації, або вважали за можливе розвиток нав’язливостей в осіб із шизоїдною або циклоїдною конституцією, у психопатів, у людей із психастенічними рисами характеру і т.д. С.А. Суханов (1912), а потім і Т.І. Юдін (1920) надавали величезного значення тривожно-недовірливому характерові в генезі та формуванні неврозів з нав’язливостями, вони вважали, що цей характер складає основу конституціонально обумовленої психастенії [7].
Нейрофізіологічний аспект формування неврозів обгрунтовується у нейрофізіологічній концепції неврозів І.П. Павлова, яка була першою спробою в історії вивчення неврозів створення патофізіологічно обумовленних уявлень про механізми їхнього розвитку. В її основі лежить вчення Павлова про типи вищої нервової діяльності. Під неврозом Павлов розумів хронічне тривале порушення вищої нервової діяльності, викликане перенапруженням нервових процесів в корі великих півкуль внаслідок дії неадекватних зовнішніх подразників. На думку Павлова саме тип вищої нервової діяльності, виступаючи як “грунт” для формування неврозів, може або полегшити його виникнення (слабкий тип), або перешкодити появі нервового зриву (сильний тип) [17].
Сучасні нейрофізіологічні дослідження показали, що в основі формування неврозів лежить розлад функції інтегративних систем мозку, а саме – кори великих півкуль та лімбічно-ретикулярного комплексу [8].
Нейрохімічний аспектформування неврозів значною частиною аналізується в контексті загальнобіологічної концепції стресу Ганса Сельє, який довів, що
для ефективної організації реакцій пристосування та забезпечення постійності внутрішнього середовища організму має значення взаємодія функціональної активності симпатико-адреналової системи та змін фізіологічних і метаболічних реакцій [7]. Основними біологічно активними речовинами симпатико-адреналової системи є катехоламіни: адреналін, норадреналін та дофамін. У хворих на неврози підвищений рівень показників адреналіну, більш виражене підвищення норадреналіну, при цьому рівень дофаміну дещо знижений.
Психофізіологічний аспект. Становлення вітчизняного психофізіологічного напрямку у вивченні неврозів відбувалося завдяки представникам концепції нервизму – І. М. Сєченову, І.П.Павлову, В.М.Бєхтєреву, А.А.Ухтомському.
До психофізіологічних механізмів формування неврозу слід віднести наступні прояви: 1) перенапруження процесу збудження; 2) перенапруження процесу гальмування; 3) зсув процесів збудження та гальмування; 4) зміна нервово-психічної реактивності та пристосувальних функцій організму; 5) розвиток фазових станів; 6) порушення білатеральної регуляції; 6) утворення патодинамічних, але відносно стійких церебральних порушень [4].
Психоендокринний аспектформування неврозів аналізується у дослідженнях В.С. Підкоритова, який довів, що у дітей пубертатного віку,захворівших на нервоз, має місце значне підвищення в плазмі крові рівня гормонів гіпофізарно-тиреоідної системи, яке свідчить про порушення центральних, гіпоталамічних механізмів і нейроендокринної регуляції гомеостазу та адаптації [14].
Хоча психотравматизація є провідною причиною розвитку та формування неврозів, її патогенне значення визначається складною взаємодією з багатьма іншими факторами, які являються результатом усього життя індивіда, формування його організму і особистості. Саме тому доцільно виділити такі аспекти формування неврозу як психологічні, соціальні (сім’я) та біологічні.
II.3.1 Біологічні фактори формування дитячих неврозів.
Не можна стверджувати, що біологічні фактори формування неврозів є основними у їхній патогенетичній картині, про це свідчить, наприклад, неоднозначна картина, отримана в результаті близнюкових та інших психогенетичних досліджень, але роль цих факторів незаперечна - однією з важливих вікових етіопатогенетичних особливостей дитячих неврозів – вираженість біологічного фону, на якому вони маніфестують.
1) частота нервово-психічних захворювань у родичів хворих на неврози
Зазвичай, в психогенетичних дослідженнях зверталась увага на випадки ідентичних вікових невротичних розладів у сибсів (братів та сестер) та батьків. Це стосується хворих на неврози в цілому ( В.Н. Мясищєв [12] і Б.Д. Карвасарський [8]), хворих на істерію (Г.Г. Вульфєрт), хворих на обсесивний невроз ( Н.М. Асатиані, Е.А. Карандашова). За іншими даними ( О.І. Захаров [4]) це стосується невроза нав’язливих станів – нав’язливих страхів смерті. Захаров [4] наводить подібний випадок, коли одна із сестер у 7-річному віці нав’язливо мила руки, боючись зараження і смерті, при чому подібне спостерігалося у іншої сестри в такому ж віці. Мати дітей, у якої спостерігався страх смерті у відповідному віці, була надміру тривожною і реагувала на подібні прояви у дітей занадто емоційно. Тому, в деяких випадках, доцільніше говороти не про спадкову схильність до неврозів, а про наявність генетично обумовлених типів нервово-психічного реагування, опосередкованих характером стосунків у сім’ї: сензитивність, емоційна лабільність, збудливість, тривожність, помисливість, гіперсоціальність та ригідність. Найбільш статистично значимими серед цих факторів є тривожність, сензитивність та гіперсоціальність, які можна визначити як базисну тріаду невротичного типу реагування: на рівні характеру – тривожність, на емоційному рівні - сензитивність, на рівні спрямованності особистості – гіперсоціальність.
Дані про значення генетичних факторів у формуванні неврозів важкі для інтерпретації. На думку деяких дослідників генетичний вклад у розвиток неврозів може здійснюватися на двох рівнях: по-перше сприяє розвитку окремих властивостей особистості, по-друге сприяє вибірковій непереносимості певних стресів з утворенням специфічних синдромів.
2) Дослідження генетики неврозів за допомогою близнюкового метода
Для того, щоб виявити чистий генетичний вклад у формування неврозів необхідно виключити вплив оточення, тому доцільно використовувати близнюковий метод. Але більшість подібних досліджень стосуються лише близнюків з обсесивним, фобічним та істеричним неврозами і не виключають ролі сімейного оточення, тому наявна інформація ще не достатня для узагальнення.
У дослідженнях, проведенних у середині ХХ-ст. конкордантність по неврозам для монозиготних близнюків складала 45%, а для дизиготних – 23%, крім того, слід зазначити, у монозиготних близнюків були високі показники нейротизму. Різноманітні невротичні прояви у близнюків виникають і посилюються при астенії, обумовленій додатковими екзогенними причинами [13].
3) Особливості конституції у хворих на неврози
За одними даними вказується, що хворі на неврози частіше характеризуються відхиленнями від нормостенічного типу в сторону астенічного чи гіперстенічного, за іншими відмічається що для них характерна нормостенічна конституція. При чому в ряді робіт підкреслений взаємозв’язок між істерією та гіперстенічним типом, з однієї сторони, та неврастенією і астенічним типом – з другої сторони.
В генетичному плані досліджена схожість в сім’ї за ознаками спільних рис зовнішності. Так, встановлено, що хлопчики 7-11 років при неврозах частіше, ніж у нормі, схожі зовні на батька. А у матерів дітей з неврозами більш домінантними ознаками за зовнішністю будуть риси батька, навідміну від матерів дітей без нервово-психічних відхилень. [4]
До конституційних проявів необхідно віднести і темперамент, вроджений тип нервово-психічного реагування. Відома точка зору І.П.Павлова на переважання крайніх типів темпераменту при неврозах. На думку В.М. Мясищева [12] стан тривоги та страху, тривожної помисливості, реалізуючись в залежності від темпераменту викликають реакції емотивного характеру, які перходять в стан неврозу при нерозумінні зі сторони оточуючих. В концепції В.І.Гарбузова [2] основне патогенне протиріччя пи неврозах полягає в невідповідності впливу середовища вродженому типу реагування – темпераменту.