Цей висновок звучить особливо значимо в Росії і Україні, коли глибокі соціально-політичні, соціально-економічні й у цілому соціокультурні перетворення піддають перевірці на міцність схоронність духовних основ народів, що населяють ці слов’янські держави. Великим внеском у розуміння цієї проблем є комплекс багаторічних досліджень Г. Солдатової, результати яких узагальнені нею в монографії "Психологія міжетнічної напруженості"
Як видно з короткого екскурсу в область етносоціопсихології, своїми досягненнями й трансформацією вона зобов'язана зміні загального соціального контексту російського суспільства й пов'язаному з ним теоретичному прориву за рамки традиційної етнопсихології. Якщо традиційно етнопсихологія була етнопсихологією суб'єкта, якимсь аналогом психології особистості, то тепер вона фактично перетворилася в психологічне дослідження між групових відносин або відносин меж суб'єктних, коли суб'єктами відносин виступають або групи, або індивіди як їхні представники.
Подібна ситуація зложилася в іншій новій сфері психологічної науки, також соціально-психологічної по своєму предметі - політичної психології, або, як неї визначає провідний спеціаліст у цій області й автор цього терміна Г. Дилигенський, у соціально-політичній психології. Своєю появою вона зобов'язана бурхливому розвитку політичних процесів у Росії, потребі в науково-практичних знаннях про їх - з одного боку, і малопридатним їхнім станом - з іншої. Цей стан пояснюється не тільки ідеологічним контролем і табу на глибокі розробки в цій області до перебудови або чисто допоміжним, часто апологетичним характером запитуваних і очікуваних "зверху" рекомендацій. Більш важливо інша обставина: політичні перетворення подібної глибини відбувалися в Росії в унікальному соціокультурному контексті. Тут виникали явища, що не мали аналогів в історії. До них були практично малозастосовні (у відмінність, наприклад, від етнопсихології) дані відповідних досліджень в інших країнах, де до того ж політична психологія з'явилася відносно недавно, усього 20-25 років тому.
Тому цілком природним виходом у цій ситуації представляється спроба застосування знань і даних, накопичених у психології - у першу чергу соціальної - до аналізу політики й політичних відносин, а під час відсутності відповідних емпіричних досліджень - опора на результати соціологічних досліджень, проведених у Росії й Україні. "Сумісність" і доречність таких результатів із соціально-психологічним підходом також цілком природна, оскільки соціологічні дослідження політичного життя суспільства є по суті соціально-психологічними. У них основним інструментом служить вимір соціальних установок і ціннісних орієнтацій, а ще ширше - відносини до того або іншого об'єкта, явищу політичного життя.
Фундаментальною роботою такого плану й з'явилася монографія Г. Дилигенського "Соціально-політична психологія", хоча й до її виходили книги на цю тему. Для нашої теми вона становить інтерес, будучи найбільш репрезентативної методологічно.
Займаючись протягом багатьох лет аналізом свідомості робітничого класу й більших соціальних груп, Дилигенський не міг не виявити, що парадигма пояснення з її акцентом на міжособистісні відносини, досліджувані до того ж методом лабораторного експериментування мало, що можуть дати для розуміння процесів більше високого рівня. Крім того, як він справедливо зауважує, соціальних психологів звичайно займає як протікають психологічні процеси, а "не що являє собою відбитий у їхній психіці образ цього миру, вироблені їм мотиви, мети, цінності". Не можна не погодитися й з іншим зауваженням, щодо того, що "соціальна психологія не дуже дружить із історією, вона воліє в основному займатися людиною взагалі, а не конкретно-історичною людиною. У досліджуваному нею відношенні "людина - суспільство" друга його сторона представлена тому досить розпливчасто - адже суспільство завжди має історичний характер". Звідси висновок про необхідність розробки відповідної методології й теорії для аналізу взаємини й взаємозв'язки людини й суспільства, відносин макросоціального рівня для пізнання психічного життя людей одночасно як продукту й рушійної сили функціонування й розвитку суспільства.
При цьому формулюються три принципових положення. Відповідно до одному з них, "існує, заснований на загальпсихічних законах ізоморфізм мікро - і макрорівнів психіки, її функціонування в штучно створеній і г природній соціальній ситуації, що має для соціально-політичної психології величезне евристичне значення, оскільки дозволяє в простих фактах знайти ключ до розуміння більше складних явищ".
Друге положення являє собою заклик до відмови при аналізі ролі й місця "психічних явищ у житті й розвитку суспільства, у долях і "якості життя" утворюючих його людей" від укорінені в науці й суспільній свідомості твердого протиставлення об'єктивних і суб'єктивного, соціально-історичних обставин, з одного боку, людських думок, волі й учинків - з інший".
Нарешті, третє складається у твердженні в якості специфічного для соціально-політичної психології морального імперативу - принципу "відповідальності людини за своє суспільно-політичне поводження й за положення справ у суспільстві, до якого він належить".
При реалізації всіх цих положень соціальна психологія, на думку Дилигенського "повинна інтегрувати стосовні до її сфери знання й методи психології, соціології, політології, історії, культурній антропології й етнології, стати новою зоною перетинання всіх цих наук".
Тільки людина, знайома зі станом досліджень у суспільних науках епохи застою, може по достоїнству оцінити новизну й радикалізм запропонованого Г. Дилигенським підходу до дослідження ролі психології в політику. Деякі з основних розділів книги (психологічні аспекти політичного лідерства; політична людина: психологія вибору) були б просто немислимі.
Надуманість подібних праць виявилася у всій повноті з початком економічних перетворень: приватизації, переходу до ринкових відносин в економіці. Колишній "радянська людина" на очах перетворювалася в "кооператора", "червоного директора", "човника", "бандита", "банкіра", "бізнесмена" і інших досі невідомих персонажів. В 1997 р. у Росії налічувалося вже близько 1 мільйона підприємців, не вважаючи "човників". В опитуваннях школярів про престижність професій серед юнаків на перше місце вийшов банкір, а серед дівчинок - модель і валютна повія. Близько 40% економіки пішло "у тінь" і тільки в 1997 р. було вбито 450 підприємців. Корупція у вищих ешелонах влади (різного роду "письменницькі справи", генеральські дачі й т.п.) стала звичайним явищем. Довіра до всіх галузей офіційної влади впало нижче всякого припустимого рівня.
Дивлячись на цю макросоціальну метаморфозу, треба, однак, дивуватися не тому, наскільки суспільство деградувало, скільки тому, що воно деградувало не остаточно після стількох років посиленої пропаганди про відносність моралі, її умовності й минущому характері.
Винятково вчасно звучать сьогодні слова С. Франка: "Тільки якщо добро є момент абсолютного буття, якщо в моральній вимозі ми усвідомимо голос, що виходить із глибин буття й обґрунтований, його здійснення здобуває для нас розумний зміст. Якщо немає Бога, то нема рації підкорятися моральним вимогам, тому що самі вони позбавлені всякої внутрішньої, розумної авторитетності...Якщо добро не потрібно для встановлення нормального міцного зв'язку моєї особистості з останніми глибинами буття, якщо воно не є для мене шлях у рідну домівку, не дає мені останній міцності й затвердженню в бутті, тобто не рятує мене, то воно не має над моєю душею ніякої влади, є примарна людська вигадка, і тоді моїм єдиним завітом залишається гасло: лови момент!". Його й ловили повсюдно атеїстично виховані громадяни, яким марне намагалися прищепити сурогати секуляризованої етики у вигляді "Кодексу будівельника комунізму". І проте, поступово саме у свята святих егоїзму й прагнення до матеріального успіху - у сфері бізнесу, частки підприємництва - виявилося, що, говорячи словами Франка, "у крові людства продовжують діяти могутні релігійні інстинкти, що відкидаються його свідомістю". В 90-е роки в Росії початку складатися ще одна нова галузь соціально-психологічного знання: соціальна психологія підприємництва. Вона зародилася, відповідаючи на соціальний запит майже одночасно у філософії. В 1996 р. з ініціативи Торгово-промислової палати РФ була почата національна програма "Російська ділова культура", наукова основа якої була розроблена здебільшого згаданими авторами. Її ядро становить соціально-психологічна концепція ділової культури, заснована на розумінні етичного як суті соціального. Не маючи можливості викладати скільки-небудь докладно зміст трьох томів, у яких представлені результати теоретичних і емпіричних досліджень, відзначимо, так само як це було зроблено стосовно до етнічної й політичної соціальної психології, лише наступні принципові моменти.
При всій непривабливості описаної вище російської ситуації сучасні російські підприємці серед цінностей-цілей на провідні місця ставлять "родину", "самоактуалізацію", "здоров'я" і лише потім "матеріальну забезпеченість". Серед цінностей засобів перше місце займає "чесність".