Метод Фельденкрайза
Моше Фельденкрайз працював з Францем Александером, вивчав йогу, фрейдизм, неврологію, був спеціалістом по дзюдо. Його метод показан для відновлення природної грації і свободи рухів, яку мають малі діти. Техніки Фельденкрайза – це робота з патернами м'язових рухів, допомагаючі людині знайти найбільш ефективний спосіб рухів і усунути непотрібні м'язові напруження та неефективні патерни, котрі увійшли у звичку протягом багатьох років.
Фельденкрайз вказує, що необхідно прийняти велику відповідальність за себе, зрозуміти, як діє тіло, навчитися жити відповідно своїй природній конституції та здібностям. Кожна дія включає м'язову діяльність. Фельденкрайз підкреслював необхідність навчитися розслаблятися і знаходити відповідний ритм, щоб подолати дурні звички у користуванні тілом. Люди повинні звільнитися, грати, експериментувати з рухами, щоб навчитися чомусь новому; але поки вони знаходяться під тиском, у напруженні, у поспіху – вони можуть лише повторювати старі патерни. Вправи Фельденкрайза зазвичай розбивають начебто просту діяльність на ряд пов'язаних дії, щоб виявити старий патерн і розвити новий, більш ефективний спосіб виконання тієї ж діяльності.
Будь-яка діяльність людини проходить три стадії. Перша – природний спосіб. Далі індивідуальна стадія, на якій багато людей розвивають власний, особливий і особистий спосіб виконання дій, які проявляються природно. Нарешті, наступає третя стадія метода, на котрій дія виконується відповідно до системи чи особливим методом, і перестає бути природною.
Засвоєний систематичний метод має перевагу в ефективності і можливість розвитку високого рівня виконання. За Фельденкрайзом, переважання формального навчання у нашій цивілізації веде до переваги професіоналізму у тих областях, котрі були природними у всі часи історії людства. Тому мета роботи Фельденкрайза полягає в тому, щоб створити в тілі здатність рухатися з мінімумом зусиль і максимумом ефективності, не через збільшення мускульної сили, а через збільшення розуміння того, як тіло працює.
Врівноважуючи роботу кори і зменшуючи рівень збудження, Фельденкрайз виявив, що ми можемо досягнути надзвичайно розширеної свідомості і стаємо здатними пробувати нові поєднання рухів, котрі були неможливі коли зв'язки між корою і мускулатурою були замкнуті обмежуючими патернами. [8; c 335-336]
2. Практична частина
На А.Лоуена великий вплив мав В.Райх, у якого він був учнем. Біоенергетика бере свій початок у запропонованій Райхом системі органотерапії, якою Лоуен займався у 1945 – 1953 роках, і безпосередньо пов'язана з нею. У 1953 році він став одним із засновників Інституту біоенергетичного аналізу. Протягом ряду років Лоуен керував семінарами у Каліфорнії, читав лекції, вів групи і семінари в Америці та Європі. Він є автором декількох книг, найбільш відомі з них – "Фізична динаміка структури характеру", "Біоенергетика" тощо.
Лоуен врахував помилки Райха і застосовував більш прийнятні терміни: біоенергія замість оргона (котрий сприймався науковою спільнотою негативно), тому його робота зустрічала менше опору. Біоенергетика в США розповсюджена більше, ніж метод Райха.
Основна увага в тілесно-орієнтованії техніці Лоуена приділяється дослідженню функції тіла в їх відношеннях до психіки. За думкою Лоуена, особистість і характер відображаються у фізичнії будові, неврози проявляються у тілесному вигляді – у будові тіла і рухах. Основою біоенергетичного аналізу є положення про те, що відчуття, корті зазнає людина від власного тіла і які проявляються у рухах, служать джерелом для розуміння емоціонального стану. Рухи роздивляться з точки зору основних фізичних законів. Єдина енергія, заключна у тілі, проявляється і у психічних феноменах, і у рухах. Ця енергія і є біоенергією. Метою біоенерготерапії є возз'єднання свідомості і тіла, для чого необхідно звільнитися від перешкод, які заважають спонтанному звільненню тіла від напруження. [10;c67-69]
Нижче наведені основні техніки і вправи біоенергетичного аналізу Лоуена.
Техніка 1 "Діагностика блоків"
Пацієнт вкладається на кушетку на спину:
1. Його дихання – чи дихають груди, живіт, чи входить його дихання у таз;
2. Наскільки грудна клітина піддається натискуванню;
3. Наскільки людина здатна свідомо дихати животом (терапевт кладе свою руку на живіт пацієнта і просить, щоб той подихав "під руку");
4. Промацуються груди та живіт – визначається ступінь болісності чи відчуття лоскоти, наскільки живіт "відпущен" тощо.
5. Інтенсивно промацуються стегна – визначається ступінь болісності чи відчуття лоскоти. Визначається ступінь напруження м'яза чи його "желеподібність". І напружений, і "желеподібний" м'яз є блокованими для проходження енергії;
6. Аналіз блокування сідничних м'язів (техніка така ж);
7. Аналіз напруження м'язів задньої частини шиї. Важливо перевірити напруження паравертебральних м'язів шийного відділу хребта, особливо у місті з'єднання шиї з черепом.
8. Горлові затиски. Вони виявляються у тихому, високому голосу, частому відчутті "кому" у горлі, судомах горла при хвилюванні, частій нудоті при труднощах ініціації блювання за допомогою кореневоязикового рефлексу.
9. Діагностика напруження колового м'яза рота. При звичному хронічному напруженні цих м'язів це напруження не усвідомлюється. При пальпації верхня і нижня губи напружені, губи щільно замкнені, є специфічні колові зморшки навколо рота;
10. Діагностика напруження жувальних м'язів проводиться як описано у пункті 4;
11. Діагностика напруження колових м'язів очей. Наявність радиальних зморшок, "неживий" погляд, відсутність сліз при плачі – ознаки очного блоку.
12. Аналіз блокування таза – рухи тазу вперед-назад при диханні, входження дихання у таз тощо. Пропонується наступна вправа: встати, злегка зігнувши коліна, стопи паралельні на відстані 25 сантиметрів. Потрібно відставити таз назад якомога далі, ще трохи згинаючи ноги у колінах, і робити рухи, імітуючи звільнення кишечника. У цьому випадку розслабляються м'язи тазового дна. Потім м'язи тазового дна скорочуються. Людина може не відчувати різницю між скороченнями і розслабленнями м'язів тазового дна, і це – ознака напруження цих м'язів. Багато людей при виконанні цієї вправи відчувають незручність – страх осоромитися. Або людина починає відчувати, що лише свідоме зусилля звільняє м'язи тазового дна, які потім самовільно скорочуються. Генезис напруження м'язів тазового дна пов'язан або з раннім приученням до чистоти, або з ранніми мастурбаційними заборонами, або може відноситися до мастурбаційних заборон пубертатного періоду. [ 13; c 661-662]
Нижче наведен ряд вправ, виконання котрих дає можливість людині усвідомити і напруження м'язів, і те, як це напруження обмежує дихання.
Техніка 2 "Заземлення"
Вправа 1. "Випускання живота"
Поставте стопи паралельно на відстані 25 сантиметрів. Легко зігніть коліна. Не відриваючи п'яток від полу. Нахиліться вперед так, щоб вага тіла опинилася на п'ятках ніг. А тепер слід якомога більше випустити живіт. Дихання вільне, ротом. Мета вправи – відчуття напруження у нижній частині тіла.
Вправа 2. "Лук"
Стопи на відстані приблизно 45 сантиметрів одна від одної, трохи розвернуті всередину. Покладіть зжаті в кулаку долоні на область крижів, великі пальці спрямовані вверх. Зігніть коліна так сильно, як можете, не відриваючи п'яток від полу. Прогнутися назад, спираючись на кулаки. Вага тіла на пальцях ніг. Лінія, поєднуюча центр стопи, середину стегна і центр плеча, зігнута, як лук. У цьому випадку "звільняється" живіт. Якщо є хронічне напруження м'яза, то людина, по-перше, не зможе виконати вправу вірно, а по-друге, відчує це хронічне напруження як біль і дискомфорт у тілі, перешкоджаючий виконанню цієї вправи.
Вправа 3.
Займіть вихідне положення – стопи паралельні, легко зігніть коліна, таз розслаблений і злегка відведен назад. Дозвольте верхній частині тіла, не зігнувшись, нахилитися вперед, поки не відчуєте вагу тіла на передній частині стопи. Вам може здатися, що ви зараз впадете, обличчям вперед, але якщо ви насправді втратите рівновагу, достатньо зробити крок вперед. Рівновага не втратиться, якщо ваша голова знаходиться на одній лінії з тілом. Підійміть голову так, щоб ви змогли дивитися прямо перед собою, щоб врівноважити центр тяжіння тіла, уявіть собі , що ви несете на голові корзину. Зараз з піднятою головою дозвольте вашим грудям стати запалими, а животу розширитися так, щоб ваше дихання було повним і глибоким. Дозвольте землі підтримувати вас. Спочатку така поза може здаватися незручною. Вона навіть може викликати біль в міру того, як напруженні м'язи розтягуються. Поступово біль мине. ЇЇ можна легко перенести, особливо якщо ви дуже бажаєте, щоб життєва енергія вільно рухалась у вашому тілі. [9; c 73-74]
Вправа 4.
Під час ходіння намагайтеся усвідомлено відчувати, як ваші стопи торкаються землі при кожному кроці. З цією метою ходіть дуже повільно, дозволяючи вазі тіла переноситися почергово на кожну зі стоп. Розслабте плечі і звертайте увагу на те, щоб не стримувати подих і не блокувати коленні суглоби. Чи відчувайте ви сходження центра тяжіння свого тіла? Відчуваєте контакт з землею? Відчуваєте ви себе у безпеці, більш розслабленими? Такий спосіб ходіння може спочатку здатися дивним. Якщо це так, то ви повинні усвідомити, що під тиском сучасного життя ви втратили природну грацію свого тіла. Спочатку ходіть повільно, щоб розвити чуттєвість у ногах і стопах. Коли ви станете краще відчувати землю, можете змінювати ритм кроків в залежності від вашого настрою. Чи відчуваєте ви в результаті цієї вправи покращення контакту зі своїм тілом? Чи рідше ви поринаєте у свої думки під час ходіння? Чи відчуваєте ви себе розслабленими і вільними?