Важливо також пам’ятати, що соціальному працівнику слід підтримувати надію у важко хворих людей. Це означає, що не слід торкатися в процесі комунікації питання смерті чи помирання, слід ставитися до цієї проблеми як до того факту, що хтось має серйозну хворобу, яку на даний момент не можна вилікувати. Таке “уникнення” може стати надією для клієнта, що він зможе побороти хворобу, що подальше лікування зможе допомогти. Тільки таким способом рекомендують розмовляти про діагноз серйозно хворої людини і звертатись до невизначеного поки майбутнього, усвідомлювати, що лікування ніяк не пов’язане з інформацією про процес помирання.
Що може хотіти обговорювати клієнт
Клієнт може мати просте бажання поговорити про його змішані почуття злості, спантеличення, страху і т.д., можливість просто виразити себе, виговоритись перед кимось, на кого можна покластись, кому можна довіряти. Людина, яка помирає, схильна виражати “море” почуттів, якщо їй це дозволено. Вона може відчувати злість на весь світ або по відношенню до інших людей. Почуття клієнта можуть виражатися в питаннях, які він піднімає: “Чому я?”, у звинуваченнях: “Ніхто мною не цікавиться”, або “Це – не чесно”, або “Це мало б статися з кимось, хто вже прожив своє життя”. Соціальний працівник не повинен багато говорити в цей час, має толерувати такі ремарки і показувати, що людина може виговоритися і він нікуди не поспішає.
Коли клієнт сердитий, соціальний працівник: 1) може дозволити клієнту виражати свій гнів, бо це нормально і прийнятно; 2) може пояснити клієнту, що медичному персоналу важко толерувати гнів, бо вони й так переживають через пацієнта; 3) може пояснити медичному персоналу та сім’ї клієнта, що такий гнів є природнім, не направленим особисто до когось, пов’язаний з відчуттями фрустрації та безсилля; 4) може показати клієнту, що той порушує домовлені правила соціальної взаємодії.
Клієнт також може відчувати депресію та сумувати. В таких випадках соціальний працівник має: 1) усвідомити реалії клієнта, продовжувати стверджувати у ньому відчуття єдності та само-поваги; 2) діяти як міст між клієнтом та іншими та допомогти впорядкувати їх реалії; 3) в той час як усвідомлення реальності ситуації клієнта змінилось, ілюструвати можливості для клієнта важливої участі у формуванні та стверджуванні спільної реальності для інших.
Соціальний працівник не повинен боятися запитувати або уточнювати, так як це запевняє клієнта, що те, що той говорить має певне значення; що клієнт є індивідуумом, який все ще має сказати щось корисне та цікаве про його життя.
Пацієнт може проходити через певні втрати в процесі просування до настання смерті: втрачені можливості; речі, які він вже ніколи не зможе робити; стан речей, які він вважав невпорядкованим, але так і не зможе вже його змінити; втрата сім’ї та друзів; втрата задоволення; втрата відповідальності за виховання дітей тощо [46]. На цьому етапі пацієнт може відкрити бажання переглянути все своє життя. Виникають в пам’яті такі події, які в момент відбування, не мали жодного або мали незначне значення, а тепер набули великого значення через хворобу пацієнта. Соціальний працівник може заспокоїти клієнта, що він розуміє важливість впорядкування речей, бо іншої такої нагоди може і не бути.
Помираюча особа може проживати конфлікт між тим, що важливі люди не будуть переживати через її смерть. Тут соціальний працівник не може змінити ситуацію на кращу, але може запевнити, що цей момент є важливим для пацієнта.
З наближенням смерті пацієнт може перестати працювати над собою, соціальна взаємодія стає менш важливою, зникає бажання розмовляти, жартувати тощо. Саме в цей момент необхідними є спокійне сприйняття та розуміння відходу пацієнта від соціальних відносин.
Часто друзі та родичі не спроможні зрозуміти, що хтось може перестати боротися за життя і розуміють примирення пацієнта з смертю як особисте нехтування. Знову ж таки, соціальний працівник повинен пояснити, що це – загальна реакція, а не персональна відмова, повинен допомогти іншим глянути на реальність очима пацієнта.
Наукові дискусії з приводу соціальної роботи визначили необхідність індивідуальних (one-to-one) відносин між працівником і клієнтом. Слід відмітити, що групова взаємодія також може нести позитивні аспекти. Goodyear [47] займався проблемою використання груп з метою допомоги людям, в котрих встановлено захворювання раку. Початковою причиною намагань допомогти пацієнтам таким методом було їх почуття ізольованості та особисте збентеження. Тому треба було знайти спосіб показати клієнтам, що вони неодинокі з їх побоюваннями та фізичними проблемами. Окрім того, дослідники сподівалися, що пацієнти зможуть сприймати реальність їх теперішньої ситуації та накреслити план кращого використання часу, який їм залишилося прожити.
Goodyear описує, що групові обговорення, як правило, розвиваються на трьох чітко визначених стадіях:
1. Пацієнти виражають занепокоєння та злість, часто скаржачись, що інші бачать їх “тривожними”, що близькі не можуть справитися зі своїми негативними почуттями і уникаютспілкування з ними. Всі члени групи виражали свій страх через втрачання емоційного та інтелектуального контролю. Вони вказували на постійний конфлікт між усвідомленням та запереченням хвороби.
2. Цю стадію можна визначити терміном “нерішучості”, “коливання”, руху від вираження гніву до визнання страху та фрустрації, суму через втрату.
3. На третій стадії “прийняття” пацієнти починали сприймати індивідуадьний вплив хвороби, вирішувати практичні питання взаємодії з медичним персоналом, оцінювати способи, якими вони реагували на людей та ситуації і до, і на протязі періоду опікування. На цьому етапі група створила таку атмосферу, в якій пацієнти могли спонтанно виражати свої почуття без страху, що у відповідь їх проженуть. Пацієнти вже були сердиті власне на свою хворобу. Вони звільнилися від напруги, яка на них накладалась через фактичну реакцію інших і змогли розробити стратегії для вміння впоратися з поведінкою інших.
Додаток 3. Модифікована шкала виміру одинокості UCLA
Інструкція: Вкажіть, як часто ви відчуваєте стан, описаний у кожному з нижченаведених пунктів. Обведіть колом бал для кожного пункту.
| Ніколи | Рідко | Іноді | Часто | |
| *Я відчуваю, що знаходжуся в злагоді з навколишніми людьми. | 4 | 3 | 2 | 1 |
| Я відчуваю труднощі в дружньому спілкуавнні. | 1 | 2 | 3 | 4 |
| Немає нікого, до кого я міг би звернутися | 1 | 2 | 3 | 4 |
| *Я не почуваю себе самотнім | 4 | 3 | 2 | 1 |
| *Я відчуваю себе частиною групи друзів | 4 | 3 | 2 | 1 |
| *У мене багато загального з оточуючими людьми. | 4 | 3 | 2 | 1 |
| Я більше не замикаюся в собі | 1 | 2 | 3 | 4 |
| Ніхто з навколишніх не розділяє моїх інтересів і думок | 1 | 2 | 3 | 4 |
| *Я – людина, яка легко віддаляється від людей. | 4 | 3 | 2 | 1 |
| *Є люди, до яких маю глибокі почуття. | 4 | 3 | 2 | 1 |
| Я почуваю себе покинутим | 1 | 2 | 3 | 4 |
| Мої соціальні зв`язки не глибокі | 1 | 2 | 3 | 4 |
| Ніхто не знає мене по-справжньому | 1 | 2 | 3 | 4 |
| Я почуваю себе ізольованим від інших людей | 1 | 2 | 3 | 4 |
| *Я можу знайти друзів як тільки я цього захочу | 4 | 3 | 2 | 1 |
| *Є люди, які по-справжньому розуміють мене | 4 | 3 | 2 | 1 |
| Я нещасливий від того, що так віддалений від людей. | 1 | 2 | 3 | 4 |
| Люди навколо мене, але не зі мною | 1 | 2 | 3 | 4 |
| *Є люди, з якими я хочу поговорити. | 4 | 3 | 2 | 1 |
| *Є люди, до яких я можу звернутися. | 4 | 3 | 2 | 1 |
Загальний бал шкали складається з балів, отриманих по всіх двадцяти пунктах. Отриманий результат співвідноситься з нормативними результатами відповідної групи обстежуваних.
Середній бал по шкалі самотності UCLA для різних вікових груп:
| Вікова група | Кількість респодентів, чол. | Середній бал самотності | Стандартне відхилення |
| 18-30 років | 149 | 8,31 | 2,02 |
| 31-40 років | 94 | 8,17 | 1,97 |
| 41-50 років | 53 | 7,51 | 1,88 |
| 51-60 років | 52 | 7,86 | 2,32 |
| Старше 60 років | 34 | 7,26 | 2,63 |
Дослідження, проведені за допомогою шкали UCLA показали, що результати, отримані по зазаначеній, суттєво корелюють зі значеннями показників: почуття занедбаності, депресії, порожнечі, безнадійності, ізольованості і замкнутості.
Додаток 4. Тест діагностики одинокості
Тест запропонований трьома авторами: Д. Расел, Л. Пепло, М. Фергюсоном.
Мета: Дослідження рівня суб`єктивного відчуття людиною своєї одинокості. Стан одинокості може бути пов`язаний з тривожністю, соціальною ізоляцією, депресією, нудьгою. Необхідно розрізняти одинокість як стан вимушеної ізоляції і як намагання до одинокості, потребу в одинокості.
Інструкція: Вам пропонується ряд тверджень Розгляньте послідовно кожне та оцінітьїх з точки зору частоти їх прояву у Вашому житті при допомозі чотирьох варіаньів відповідей: “часто”, “іноді”, “рідко”, “ніколи”. Вибраний варіант відмітьте знаком «+».
| Твердження | Часто | Іноді | Рідко | Ніколи |
| Я нещасливий, займаючись багатьма справами в одинокості. | ||||
| Мені нема з ким розмовляти | ||||
| Для мене нестерпно бути таким одиноким | ||||
| Мені не вистачає спілкування. | ||||
| Я відчуваю, ніби мене ніхто не розуміє. | ||||
| Я перебуваю в очікуванні, що люди зателефонують позвонять або напишуть мені. | ||||
| Нема нікого, до кого я міг би звернутися. | ||||
| Я зараз більше ні з ким не перебуваю в близьких стосунках. | ||||
| Ті, що мене оточують не поділяють мої інтереси та ідеї. | ||||
| Я відчуваю себе покинутим. | ||||
| Я не здатний розслабитись та вільно спілкуватися з тими, хто мене оточує. | ||||
| Я відчуваю себе повністю одиноким. | ||||
| Мої соціальні відношення і зв`язки поверхневі. | ||||
| Я вмираю за компаніями та спілкуванням | ||||
| В дійсності ніхто не розуміє мене. | ||||
| Відчуваю себе ізольованим від інших | ||||
| Я нещасливий, будучи таким відкинутим. | ||||
| Мені важко заводити нових друзів. | ||||
| Я відчуваю себе виключеним та ізольованим іншими. | ||||
| Люди навколо мене, але не зі мною. |
Обробка результатів та інтерпретацій.