Використання загальних теоретичних положень, закономірностей можливо в процесі консультування при обов'язковій конкретизації їх у змісті професійного завдання.
Конкретизація можлива в тому випадку, якщо психолог володіє науковими поняттями.
Відповідно до теорії Л.С. Виготського, свідомість входить через ворота наукових понять.
Індивідуальна свідомість психолога перетворюється в системі наукових понять, у результаті чого він виявиться здатним здійснювати рефлексивні процедури - виділяти предмет свого мислення.
Таким предметом у психологічному консультуванні стає логіка індивідуального життя, у мисленні про неї психологові треба персоніфікувати відомі закономірності як зміст взаємодії з конкретною людиною.
Психологічне консультування - фактична побудова теоретичного миру конкретної людини в результаті мислення про нього в наукових поняттях - знаках, що дозволяють рефлексувати на логіку його індивідуального життя.
Це побудова теоретичного миру конкретної людини як твердження існування його індивідуальності, де істина про неї може бути дана раніше, ніж психолог (або інші учасники його професійної діяльності) довідається про те, що це - істина.
Недарма одним із самих важких запитань у психологічному консультуванні є питання про його мету й ступінь усвідомленості всіма учасниками ситуації.
Фактичне існування теоретичного миру виступає проблемою для теоретиків пізнавальної рефлексії, що остання прагне вирішити теоретично, сконструювавши саму себе як теоретичний мир, тобто як теорію, чиїм об'єктом уже повинен виступати теоретичний мир конкретної науки.
Теоретико-пізнавальна рефлексія стискається з труднощами, які випробовують не теорії і їхні об'єкти, а реальні люди у своїй діяльності, що включає в себе й теоретичне пізнання.
Психологічне консультування у світлі культурно-історичної теорії Л.С. Виготського можна розглядати як ситуацію створення "зони найближчого розвитку" для людини, що є замовником професійної діяльності.
Психолог разом з ним формулює й вирішує завдання пізнання людиною (клієнтом) нових для нього властивостей психічної реальності.
Психолог-Консультант діями створює особливу ситуацію взаємодії з іншою людиною, чим допомагає йому вирішувати специфічні завдання пізнання властивостей психічної реальності.
Обґрунтування впливу психолога на іншу людину визначається змістом моральної категорії міри, що конкретизується при рішенні завдань консультування.
Реалізація цієї категорії в способах рішення психологічних завдань пов'язана з особливими діями, найбільш універсальним з яких є прощення.
Найважливіша особливість цієї дії полягає в тому, що воно одночасно встановлює ідентичність людини із самим собою й створює для нього позитивну перспективу.
Прощення - це одночасне фіксуючий індивідуальність спосіб взаємодії, що означає визнання цінності як прощає, так і прощеного.
Специфічні якості психічної реальності, на які виявляється вплив психологом, що вирішує професійні завдання консультування, з погляду культурно-історичної теорії Л.С. Виготського, можуть бути описані як узагальнені якості, властиві людської життя.
Володіння поняттям "життя" буде визначати ступінь його конкретизації при постановці й рішенні професійних завдань консультування.
Найважливішим у культурно-історичній теорії Л.С. Виготського є положення про те, що якісні зміни в психічній реальності можуть і повинні відбуватися при взаємодії з іншими людьми.
У побутових поняттях це твердження можна сформулювати в такий спосіб: людина здатна змінитися під впливом іншої людини. Пластичність психічної реальності визначається можливістю використання різних знаків для її позначення.
Так, наприклад, неслухняність підлітків можна розглядати як знак їхнього дорослішання або бунт, як показник самостійності або порожнечі їхнього психічного життя, як конфлікт поколінь або як природний прояв життя й т.д.
Знаковий простір, що виникає в момент уживання знака для позначення явища, буде визначати вибір засобів і способів рішення завдань взаємодії психолога й іншої людини.
Теорія потрібна, щоб пояснювати явища, пророкувати їх, передбачати, як вони себе будуть вести, щоб діяти із предметом і не боятися його. Якщо такий предмет - психічна реальність, то, швидше за все, теорія потрібна для того, щоб зафіксувати його в просторі й у часі в доступній для людини формі, пояснити людині його самого, дати йому можливість усвідомити себе.
Маючи справу з усвідомленим предметом, людина може на нього впливати, може про нього мислити. Це очевидна й банальна відповідь на питання.
Можна спробувати дати інша відповідь - теорія як система понять структурує у свідомості людини ідеальний об'єкт і робить його в такий спосіб представленим у сутнісних, цілісних властивостях.
Він починає жити життям предмета, тобто до нього можна ставитися, з ним можна взаємодіяти, його можна приймати або відкидати, до нього можна випробовувати почуття, про нього можна мислити.
Так, теорія Ч. Дарвіна про походження видів може викликати в людей самі різні почуття й думки, а виходить, спонукувати їх на різні дії.
Теорія 3. Фрейда, відома як теорія, або теорія несвідомого, зробила, наприклад, істотний вплив на сприйняття людьми один одного, на оцінку змісту відносин, на розуміння ролі й місця іншої людини в становленні якостей індивідуальної психічної реальності людини. Вона, можна сказати, зробила предметом публічного обговорення сексуальність людини і її вплив на поводження.
Теорії як ідеї цілісного предмета структурують картину миру людини, дозволяють йому визначити своє місце в цілісній картині миру, тобто своє життя як цілісний предмет.
У науці відомо, що обґрунтування як побудова ідеального теоретичного об'єкта є синтетичною процедурою.
Усякий інтелектуальний акт обґрунтування виступає в той же час і актом формування об'єкта, що обґрунтовується. У цьому полягають зміст і цінність процедури обґрунтування, зміст і цінність побудови теорії.
Створений, сформований у такий спосіб об'єкт здобуває якості існуючого - він стає тією реальністю, з якої доводиться вважатися при здійсненні інших видів активності.
Обґрунтовується в тім виді, у якому воно виступає для дослідника, наприкінці цієї процедури завжди здобуває принаймні одну нову характеристику, який у нього не було на початку процедури.
У граничному випадку що обґрунтовується одержує в ході цього процесу найпершу характеристику. (Маються на увазі ті випадки, обґрунтовував коли ніяк не представлено на початковому етапі процедури обґрунтування, а виникає в результаті цієї процедури)
Існує дуже багато типів обґрунтування, на них зупинятися не будемо. Важливо та обставина, що у всіх своїх різновидах обґрунтування є конструктивною, формуючою, синтетичною процедурою.
Нові характеристики що обґрунтовується одержує завдяки двом головним процедурам (операціям):
1) установленню того або іншого зв'язку 2) приписуванню першому з них деяких характеристик другого. Ці операції психолог проробляє, виділяючи предмет свого професійного мислення при рішенні завдань консультування.
Природно, що обґрунтування відбувається не саме по собі, а виконується людиною.
Активним, самостійним початком процедури обґрунтування є людина, що встановлює певний зв'язок між двома ідеальними утвореннями (об'єктами) - що обґрунтовується й обґрунтуванням.
При цьому що обґрунтовується наділяється характеристиками обґрунтування.
Обґрунтовуючи факт існування тексту - психічної реальності іншої людини, психолог-консультант використовує як підстава структуру своєї психічної реальності, представлену як цілісний об'єкт.
Його й можна назвати об'єктом-підставою.
Фіксованість одного ідеального об'єкта в якості що обґрунтовується, а іншого - підстави, як правило, обумовлюється не властивостями цих об'єктів самих по собі, а завданнями розуміння й поставленої ними метою.
У нашому випадку - це завдання психологічного консультування, регламентуючі цілі впливу на властивості психічної реальності іншої людини. Фіксованість є абсолютною тільки в певному контексті - там, де вона була виявлена як необхідна.
В інших ситуаціях, при інших обставинах - інших цілях і завданнях - ідеальний об'єкт, що використовувалася раніше як підстава (у нашім аналізі це - структурована психічна реальність психолога), може стати що обґрунтовується, а ідеальний об'єкт, що був що обґрунтовується, - стати основою.
Це відбувається в ситуації роботи психолога-консультанта тоді, наприклад, коли його роботу починає аналізувати й інтерпретувати людина, з якою він проводив консультування.
Говорячи інакше, коли її дії, переживання, думки інтерпретуються іншою людиною. Зрозуміло, при цьому міняється й характер обґрунтування.
Необхідність усвідомлення психологом процедури побудови своїх ідеальних об'єктів - насамперед теорій - диктується сучасними умовами існування наукового знання, що прагне до визначення підстав для обґрунтування ідеального об'єкта.
Визначення підстави обґрунтування як даності стає спеціальним завданням, однієї з найважливіших інтелектуальних завдань консультування. Це завдання вирішується в умовах, коли існують обставини розвитку сучасного психологічного знання:
незадоволеність функціональним підходом у вивченні феноменів психічного;
прагнення виділити й описати специфічні якості психічного як реальності, наприклад оборотність, метафоричність і інші;
складність онтологічного аналізу якостей людини;
нечіткість критеріїв вірогідності отриманих наукових фактів, законів і закономірностей;
залежність способів одержання, описи й інтерпретації даних від індивідуальності дослідника, системи його морально-етичних цінностей і наукової сумлінності;