залежність науки від конкретних замовників на той або інший вид інформації;
девальвація цінності наукового знання в суспільній свідомості;
перевага маніпуляторного підходу до людини в багатьох сферах громадського життя.
Теорія як цілісний, ідеальний об'єкт є підставою для практичної діяльності психолога. Вона є та даність, то знакове утворення, що як обґрунтування опосредує всі впливи на іншу людину з метою прояву в них якостей його психічної реальності.
Ця даність теорії обов'язково рефлексується психологом як підстава для організації свого тексту при впливі на іншу людину.
Отже, що дано психологові як обґрунтування його впливу на іншу людину? Насамперед йому даний він сам як людина й інші люди як люди. Узагальнене подання про людину, поняття про людину, концепція людини - це всі ідеальні об'єкти, теорії (життєві і наукові), які будуть обов'язково використовуватися психологом як даність, як онтологічна підстава для розуміння й побудови нових ідеальних об'єктів.
Даність у конкретних психологічних теоріях проявляється в самих різних варіантах: від ототожнення природи людини із природою тварини (наприклад, у теорії Е. Берна) до відомості природи людини до механізму, до неживого (наприклад, у теорії Г. Гурджієва).
Не беручи на себе роль судді або критики тієї або іншої теоретичної даності, уважаю, що можна припустити наступне: підставою для появи різних теорій, різних позицій є зміст переживань їхніх авторів свого власного зв'язку з іншими людьми, що для кожної людини проявляється в його концепції життя, у тому розумінні, що може й уміє реалізувати в житті сам психолог як підстава своєї активності.
Психологові, що використовує наукове знання, що створює це знання як підстава свого впливу на іншу людину, доводиться мати справа з наступного тридцятимільйонного цього обґрунтування: історичні й сучасні йому наукові тексти; живі люди, його сучасники як автори або носії наукових ідей; живі люди (учені), індивідуальність яких нетотожна їхньої наукової продукції; він сам - доросла людина в конкретному історичному й особистому часі свого життя; його - дорослої людини - досвід, узагальнена у концепції життя; зміст концепції життя, що визначає (допускає) захід впливу на іншу людину й на самого себе з метою одержання й використання різних видів інформації.
Уважаю, що жодна з перерахованих вище тридцятилітніх не усвідомлена повною мірою в конкретний момент професійної біографії психолога.
Природно думати, що всі ці змінні величини, і при цьому можна затверджувати, що сам головної й стійкої є концепція життя.
Даність підстав для обґрунтування теоретичного, ідеального об'єкта стає питанням не тільки історичного розвитку психологічної науки, але й індивідуального становлення професіонала як розвивається, мінливої людини, здатного до трансформації.
У жодній іншій сфері знання або практичної діяльності людини немає такої залежності вибору ідеального об'єкта, теорії від морально-етичної позиції дослідника, як у сучасній психології - науці й практиці. Що дано психологові як ідеальний предмет вивчення? Навіть позначення цієї даності представляє труднощі.
Можна відповісти на це питання в такий спосіб: дане - життя людини, тобто Добро й Зло, які є в Я людини, що живе серед інших Я в історичному часі (культурі), особистому часі (психологічному) свого життя, фізичному часі свого тіла й що володіє як головними якостями здатністю до любові й волі.
Тоді відповіді психолога на питання про те, що є життя людини, що в ній Добро й Зло, що є Я, у якому часі й просторі воно проявляється, стануть його опорою при обґрунтуванні впливу на іншу людину.
Позначаючи у своєму тексті відповідь на ці питання, затверджуючи в такий спосіб даність як існуючу, психолог одержує підстави для побудови теорії ідеального об'єкта.
Відомо, що функція свідомості дозволяє людині через позначення реальності словом сприймати її як володіє закономірностями. Інакше кажучи, якщо психолог (для себе й для інших) позначає даність словом (поняттям), він уже вносить у зміст свого мислення закономірність, що відбиває існування цієї даності.
Недостатнє рефлексивне пророблення змісту даності як підстави для впливу на іншу людину приводить до того, що від психолога вислизає власна позиція, що в остаточному підсумку визначають міру його відповідальності за використовуване або одержуване знання, за його зберігання або передачу.
Теоретичне рефлексивне пророблення підстави для мислення дозволяє науці визначити її специфічне місце в суспільній свідомості, зафіксувати ступінь володіння об'єктом науки як об'єктом інтелектуальної власності. У цьому змісті етичне право, наприклад право розпоряджатися життям (власне й чужий) і право наукового дослідження життя людини, належить до різних соціальних норм і припускає різний ступінь як особистої, так і суспільної відповідальності.
Таким чином, поняття даності дозволяє психологові усвідомити як існуючий для нього ідеальний об'єкт, визначити стосовно нього свою позицію, ступінь особистої відповідальності за його використання й міру свого впливу на іншу людину за допомогою цього теоретичного ідеального об'єкта.
Процедура усвідомлення даності дозволяє психологові-практику, як і психологові-дослідникові, уникнути багатьох помилок, пов'язаних з розумінням ними ролі й місця психологічного знання в індивідуальному й соціальному житті людей.
Отже, можна сказати, що виділення, обґрунтування даності для впливу на іншу людину опираються на стійкі параметри психічної реальності самого психолога.
Однієї з таких реальностей є концепція життя. По суті, все індивідуальне різноманіття варіантів концепції життя може бути представлене по шкалі сутнісних людських орієнтації, розробленої Е. Фроммом: біофільна орієнтація - некрофільна орієнтація.
Е. Фромм так описував якості цих орієнтації: біофільне орієнтування - любов до живого, тотальне орієнтування, що визначає спосіб життя людини. Він відзначав, що будь-якої живої матерії властива тенденція до збереження життя й боротьба проти смерті.
Варто звернути увагу на опис Е. Фроммом такої важливої якості живого, як об'єднання й спільний ріст, які характерні для всіх процесів життя, у тому числі для мислення й почуттів. З'єднання, народження й ріст становлять, на його думку, цикл життя.
Людина з біофільною орієнтацією бачить ціле, а не частини, вона орієнтована на структури, а не на суми, установка на життя цієї людини функціональна, а не механістична, він хоче створювати, впливати на інших прикладом, розумом, силою любові, а не механічним маніпулюванням іншими людьми.
Така людина вміє радуватися життю у всіх проявах. Відповідно до біофільної етики радість - це головна чеснота, сум - гріх, зло - все те, що руйнує життя, розчленовує її на шматки, стискує, душить. Е. Фромм характеризує повний розвиток біофілії як продуктивне орієнтування, прагнення створювати, переживати нове, а не затверджувати минуле й звичне. Совість такої людини мотивована життям і радістю.
Людина з некрофільним орієнтуванням почуває потяг д всього неживого, цього те люди, які охоче говорять про хвороби, похорони і смерть, вони живуть минулим, а не майбутнім. Для таких людей, як уважає Е. Фромм, характерна установка на силу, вони люблять усе, що механично. Всі життєві процеси - всі думки й почуття - некрофіл перетворює в речі.
Е. Фромм незвичайно точно описав цей тип людей, ними рухає глибокий страх перед життям, її непередбачуваністю, невпорядкованістю й ризикованістю. Для цих людей найважливішими є закон і порядок, якими б вони не були, але це прагнення контролювати й упорядковувати протилежно самої сутності життя - вона вся невизначеність, самим певним у ній є смерть.
У кожного психолога в більшому або меншому ступені в обґрунтуванні його впливу на іншу людину представлений зміст цих орієнтації, їхня виразність у даності ідеального об'єкта теорії психолога можуть бути предметом спеціального дослідження.
Різноманіття теорій, що існують у психології у консультуванні як його обґрунтування, визначається в тим, що любе обґрунтування включає концепцію життя людини, що своїми діями реалізує рефлексію на найважливіші властивості психічної реальності як цілісності.
Можливо, сама головна властивість психічної реальності, що важко описати й визначити, - це властивість бути живим, може бути, ця універсальна властивість психічної реальності, що породжує всі інші. Орієнтація на цю властивість у різних формах представлена в роботі психолога-консультанта. Однієї з найбільш очевидних для спостерігача форм є усвідомлення психологом цілей свого впливу при рішенні завдань консультування.
1. Коул М. Культурно-історична психологія. - К., 1997.
2. Лейнг Р.У. Розділене Я. - К., 1995.
3. Роджерс К. Погляд на психотерапію. Становлення людини. - К., 1994.
4. Фромм Э. Душа людини. - К., 1992.
5. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т. - М., 1982.