Спочатку об'єктом любові в хлопчика виступає мати чи фігура, що її замінює. З моменту народження вона є для нього головним джерелом задоволення. Він хоче виражати свої еротично пофарбовані почуття стосовно матері так само, як це роблять, за його спостереженнями, люди більш старшого віку. У той же час він сприймає батька як конкурента, що перешкоджає його бажанню одержати генітальне задоволення. Звідси випливає, що батько стає його головним суперником чи ворогом. Проте хлопчик здогадується про своє більш низьке положення в порівнянні з батьком; він розуміє, що батько не має наміру терпіти його романтичні почуття до матері. Суперництво спричиняє страх кастрації, який змушує хлопчика відмовитися від свого прагнення до інцесту з матір'ю.
У віці приблизно між 5 і 7 роками хлопчик пригнічує (витісняє зі свідомості) свої сексуальні бажання у відношенні матері і починає ідентифікувати себе з батьком (переймає його риси). Процес ідентифікації з батьком виконує кілька функцій. По-перше, це дає хлопчику цілий конгломерат цінностей, моральних норм, установок, моделей поведінки, які обрисовують для нього, що це означає - бути чоловіком. По-друге, ідентифікуючись з батьком, хлопчик може удержати матір як об'єкт любові замісним шляхом, оскільки тепер він має ті ж атрибути, що мати цінує в батька.
Версія едіпова комплексу в дівчинок одержала назву комплексу Електри. Як і в хлопчиків, першим об'єктом любові в дівчинок є мати. Однак, коли дівчинка вступає у фалічну стадію, вона усвідомлює, що в неї немає пенісу, як у батька чи брата. За Фрейдом, у дівчинки розвивається заздрість до пенісу, що у певному сенсі є психологічним аналогом страху кастрації в хлопчика. Внаслідок цього дівчинка починає виявляти відкриту ворожість стосовно своєї матері, дорікаючи її в тому, що та народила її без пенісу. Фрейд думав, що в деяких випадках дівчинка може низько оцінювати власну жіночність, вважаючи свій зовнішній вигляд "дефективним". У той же самий час дівчинка прагне володіти батьком, тому що в нього є такий завидний орган. Дівчинка рятується від комплексу Електри шляхом придушення тяжіння до батька й ідентифікації з матір'ю.
У проміжку від 6 - 7 років до початку підліткового віку розташовується фаза відносного сексуального затишшя, що одержала назву латентного періоду. Тепер лібідо дитини направляється за допомогою сублімації у види діяльності, не зв'язані із сексуальністю, - такі, як інтелектуальні заняття, спорт і відносини з однолітками. Латентний період не треба розглядати як стадію психосексуального розвитку, тому що в цей час не з'являються нові эрогенні зони, а сексуальний інстинкт дрімає.
Генітальна стадія починається з настанням статевої зрілості, у цей період відновлюються сексуальні й агресивні спонукання, а разом з ними інтерес до протилежної статі і зростаюче усвідомлення цього інтересу. У нормі захоплення юності ведуть до вибору шлюбного партнера і створенню родини. Фрейд був переконаний: якщо в раннім дитинстві мали місце різного роду травматичні переживання з відповідною фіксацією лібідо, адекватне входження в генітальну стадію стає важким, якщо не неможливим.
Незалежно від того, приймаємо ми чи відкидаємо якісь (чи усі) ідеї З.Фрейда, неможливо заперечити той факт, що його вплив на західну цивілізацію ХХ століття був глибоким і міцним.
3. БІХЕВІОРИСТИЧНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ Б.Ф.СКІННЕРА
Біхевіоризм - напрямок в американській психології ХХ століття, що зводить психіку до різних форм поведінки, яка розглядається як сукупність реакцій організму на стимули зовнішнього середовища. І особистість людини, з погляду біхевіоризму, є не що інше, як сукупність поведінкових реакцій, властивих даній людині.
Б.Ф.Скіннер - яскравий представник біхевіоризму - вважав, що поведінку людини можна визначити, передбачити і проконтролювати умовами оточення. Люди, за своєю суттю, дуже складні, але все-таки машини. Хоча він і не був першим психологом, який запропонував механістичний підхід до вивчення поведінки, його формулювання відрізнялося тим, що він доводив ідею до її логічного кінця. За Скіннером, наука про поведінку людини принципово не відрізняється від будь-якої іншої науки, заснованої на фактах, тобто має ту ж саму мету - передбачити і проконтролювати досліджуване явище.
Скіннер виділив два основні різновиди поведінки: респондентну й оперантну.
Респондентна поведінка – специфічна реакція, яка запускається відомим стимулом; стимул завжди передує реакції за часом. Добре знайомі приклади - це звуження чи розширення зіниці у відповідь на світлову стимуляцію, посмикування коліна при ударі молоточком по колінному сухожиллю і тремтіння при холоді. У кожнім з цих прикладів взаємозв’язок між стимулом (зменшення світлової стимуляції) і реакцією (розширення зіниці) мимовільне і спонтанне, це відбувається завжди. Однак респондентній поведінці можна і навчити.
Оперантна поведінка – реакція, яка визначається і контролюється результатом, який прямує за нею. Наприклад, катання на роликовій дошці, гра на фортепіано, метання дротиків і написання власного імені - це зразки оперантної реакції. Скіннер розумів, що безглуздо міркувати про походження оперантної поведінки, тому що нам невідомі стимул чи внутрішня причина, відповідальна за її появу. Вона відбувається спонтанно. Якщо наслідки сприятливі для організму, тоді імовірність повторення оперантної реакції в майбутньому підсилюється. І навпроти, якщо наслідки не сприятливі, тоді імовірність одержати оперантну реакцію зменшується. Наприклад, ви незабаром перестанете посміхатися людині, яка у відповідь на вашу посмішку завжди кидає на вас сердитий погляд чи взагалі ніколи не посміхається.
Отже, суть оперантного навчання полягає в тому, що підкріплена поведінка прагне повторитися, а поведінка непідкріплена має тенденцію не повторюватися. Таким чином, концепція підкріплення відіграє ключову роль у теорії Скіннера.
Швидкість, з яким оперантна поведінка здобувається і зберігається залежить від режиму застосовуваного підкріплення. Режим підкріплення - правило, що встановлює імовірність, з якою підкріплення буде відбуватися. Найпростішим правилом є пред'явлення підкріплення щораз, коли суб'єкт дає бажану реакцію. Це називається режимом безупинного підкріплення і звичайно використовується на початковому етапі будь-якого оперантного навчання. Однак, у більшості ситуацій повсякденного життя підкріплення поведінки буває не завжди однаковим і регулярним. У більшості випадків соціальна поведінка людини підкріплюється тільки іноді. Дитина плаче неодноразово, перш ніж доможеться уваги матері. Учений багато разів помиляється, перш ніж приходить до правильного рішення важкої проблеми. В обох цих прикладах непідкріплені реакції зустрічаються доти, поки одна з них не буде підкріплена.
Скіннер ретельно вивчав, як режим часткового підкріплення впливає на оперантну поведінку. Хоча можливі багато різних режимів підкріплення, їх усі можна класифікувати відповідно до двох основних параметрів: 1) підкріплення може мати місце тільки після того, як минув певний чи випадковий часовий інтервал з моменту попереднього підкріплення; 2) підкріплення може мати місце тільки після того, як з моменту підкріплення було отримано певну чи випадкову кількість реакцій. Відповідно до цих двох параметрів виділяють чотири основних режими підкріплення.
1. Режим підкріплення з постійним співвідношенням (ПС). У даному режимі організм підкріплюється по наявності заздалегідь визначеного чи "постійного" числа відповідних реакцій. Цей режим є загальним у повсякденному житті і йому належить значна роль у контролі поведінки. У багатьох сферах зайнятості співробітникам платять почасти чи навіть винятково відповідно до кількості одиниць, що вони виробляють чи продають. У промисловості ця система відома як плата за одиницю продукції. Режим ПС встановлює надзвичайно високий оперантний рівень, тому що чим частіше організм реагує, тим більше підкріплення він одержує.
2. Режим підкріплення з постійним інтервалом (ПІ). У режимі підкріплення з постійним інтервалом організм підкріплюється після того, як твердо встановлений чи "постійний" проміжок часу проходить з моменту попереднього підкріплення. На рівні людини режим ПІ дійсний при виплаті зарплати за роботу, виконану за годину, тиждень чи місяць. Подібно цьому, щотижнева видача грошей дитині на кишенькові витрати утворить ПІ форму підкріплення. Університети й інститути зазвичай працюють відповідно до режиму ПІ. Іспити і заліки встановлюються на регулярній основі. Цікаво, що режим ПІ дає низьку швидкість реагування відразу після того, як отримане підкріплення - феномен, названий паузою після підкріплення. Це показово для студентів, які відчувають труднощі при навчанні в середині семестру (передбачається, що вони здали іспити добре), тому що наступні іспити будуть ще нескоро. Вони буквально роблять перерву в навчанні.
3. Режим підкріплення з варіативним співвідношенням (ВС). В цьому режимі організм підкріплюється на основі якогось у середньому визначеного числа реакцій. Можливо, найбільш драматичною ілюстрацією поведінки людини, що знаходиться під контролем режиму ВС, є азартна гра. Розглянемо дії людини, що грає в гральний автомат, де потрібно опускати монетку чи спеціальною рукояткою витягати приз. Ці апарати запрограмовані таким чином, що підкріплення (гроші) розподіляється відповідно до числа спроб, за які людина платить, щоб керувати рукояткою. Однак виграш непередбачений, непостійний і рідко дозволяє одержувати більше того, що вклав гравець. Це пояснює той факт, чому власники казино одержують значно більше підкріплень, чим їхні постійні клієнти. Угасання поведінки, придбаної відповідно до режиму ВС, відбувається дуже повільно, тому що організм точно не знає, коли буде наступне підкріплення. Таким чином, гравець опускає монети в проріз автомата, незважаючи на незначний виграш (чи навіть програш), у повній упевненості, що наступного разу він "зірве куш". Така наполегливість типова для поведінки, викликаної режимом ВС.