В процесі соціальної взаємодії чоловік набуває певний соціальний досвід, який, будучи суб'єктивно засвоєним, стає невід'ємною часткою особи. Соціалізація — це процес і результат засвоєння і подальшого активного відтворення індивідом соціального досвіду. Процес соціалізації нерозривно пов'язаний із спілкуванням і спільною діяльністю людей. Різні особи можуть виносити з об'єктивно однакових соціальних ситуацій різний соціальний досвід. Це положення є одним з підстав, лежачих в основі міцного зв'язку два одночасно і протилежних і єдиних процесів, — соціалізації і індивідуалізації.
Соціалізація немає антипод індивідуалізації, процес соціалізації не веде до нівеляції особи, індивідуальності людини. Швидше навпаки, в процесі соціалізації і соціальної адаптації чоловік знаходить свою індивідуальність, але найчастіше складним і суперечливим чином. Особа — це не лише соціальний індивід, але це і активний суб'єкт соціального розвитку, і що не менш важливий, активний суб'єкт саморозвитку. Таким чином, надзвичайно поважно не просто говорити про засвоєння соціального досвіду індивідом, але необхідно обов'язково розглядувати особу як активного суб'єкта соціалізації.
Я-концепція — це узагальнене уявлення про самого себе, система установок щодо власної особи або, як ще говорять психологи, Я-концепція — це «теорія самого себе». У найзагальнішому вигляді в психології прийнято виділяти дві форми Я-концепції — реальну і ідеальну. Проте можливі і більш приватні її види, наприклад професійна Я-концепція особи, або Я-професійне. У свою чергу професійне Я-концепція особи також може бути реальною і ідеальною.
Реальна і ідеальна Я-концепції не лише можуть не збігатися, але і в більшості випадків обов'язково розрізняються. Розбіжність між реальною і ідеальною Я-концепцією може приводити до різних, як негативних, так і позитивних наслідків. З одного боку, розузгодження між реальним і ідеальним «Я» може стати джерелом серйозних внутрішньо особових конфліктів. З іншого боку, неспівпадання реальною і ідеальною Я-концепції є джерелом самоудосконалення особи і прагнення до розвитку. Самооцінку можна розглядувати як афектно-оцінний компонент Я-концепції. Відношення людини до самого себе є найбільш пізньою освітою в системі стосунків людини до світу. Але, не дивлячись на це, в структурі стосунків особи самооцінці належить особливо важливе місце.
Проблематикою соціальної зрілості особи займаються різні науки. До них відносяться такі науки, як педагогіка, психологія, соціологія, криміналістика та ін. Проблема соціальної зрілості особи є центральною для такої щодо нової області людинознавства, як акмеологія. Предметом акмеології є феномен зрілості людини, або процес і результат досягнення людиною вершин як індивідом, особою, суб'єктом діяльності (у тому числі і професійною) і індивідуальністю.
На сьогодні в психології немає якої-небудь єдиної загальноприйнятої теорії особи. Проте, існують такі теорії, які мають значний вплив і велику кількість прихильників. Однією з таких концепцій є психодинамічна теорія особи 3. Фрейда. Теорія особи А. Адлера відома як індивідуальна теорія особи, або індивідуальна психологія. Ця теорія також відноситься традиційно до психоаналітичного напряму, хоча насправді більшість положень індивідуальної психології розвивалися як антитезиси теорії Фрейда. Широкого поширення набула в психології концепція особи Р. Айзенка, в якій виділяються два виміри особи: інтроверсія — екстраверсія і нейротизм.
1. В.Р. Веснін, Практичний Менеджмент персоналу, посібник з кадрової работе// М.:ЮРИСТЪ, 1998
2. А.А. Реан, Н. Ст Бордовськая, С.І. Розум, Психологія і педагогика// Спб.: Пітер, 2002.