Дуже шкідливо різко будити сплячу людину, відразу відриваючи її від глибокого сну. Люди, які не знають цього, часто жартома різко скидають із сплячого ковдру, несподівано голосно кричать або обливають сплячого водою. Так будити людину не можна. Такі грубі прийоми можуть спричинити людині серйозне захворювання нервової системи.
Прокинувшись, людина не зразу почуває себе цілком бадьорою. Для того, щоб стан сну минув швидше, рекомендується робити перед умиванням недовгу 3-5-хвилинну фізкультурну зарядку.
Після тяжкої і збуджуючої роботи, дуже цікавих суперечок або прочитаної захоплюючої книжки багато хто з людей не може довго заснути, хоча дуже втомлений і хоче спати. Їх збуджений мозок продовжує безупинно працювати, а тіло так стомилось, що вони відчувають важкість і ломоту в суглобах. Даремно вони позіхають, перевертаються з одного боку на другий. Сон не приходить. Що ж трапилося? Звичайно все тіло людини і мозок засинають, одночасно. Коли ж людина сильно збуджена, мозок її не засинає, хоча м'язи рук і ніг уже розслабли, ніби вже сплять, відпочивають. Такий стан заважає організмові відпочити за ніч.
Щоб заспокоїти мозок, рекомендують рахувати, або прислухатися до цокання годинника, або, що найкраще, робити глибокі і повільні вдихи і видихи. Можна також відкинути ковдру, трошки прохолонути, після чого вкритися якнайтепліше - тоді відчуття тепла навіє сон. Легке погладжування по грудях біля серця також може допомогти заснути. Але іноді збудження мозку настільки сильне, що всі ці засоби заспокоєння не допомагають і людина змушена вдаватись до снотворних ліків. Така безсонниця дуже виснажує людину, і якщо вона триває довгий час, то може привести до виснаження нервової системи.
У деяких дітей і підлітків, юнаків і дівчат можна іноді спостерігати особливий стан сну - так званий "лунатизм". Таку назву цей сон дістав від того, що раніше причину його вбачали в місячному світлі, хоча місячне світло тут ні до чого. Лягаючи спати, як і всі здорові люди в звичайний час, лунатик встає вночі, навіть коли на небі немає місяця, одягається і з розплющеними очима блукає по будинку, іноді злазить на дах, з дивовижною спритністю ходить по його краю, рискуючи кожну мить зірватись і розбитися на смерть. Але звичайно лунатики проробляють ці рухи з такою спритністю на яку вони нездатні вдень у стані неспання. Якщо такого лунатика голосно гукнути, то він прокинеться і може, втративши впевненість і спритність в рухах, впасти з даху.
Лунатик, хоча він ірухається, перебуває у сні. Він бачить всі предмети, але не розуміє того, що бачить. Так, він бачить сусідні будинки, вулицю, але, крокуючи по карнизу, не розуміє всієї небезпеки такої прогулянки. Коли лунатик прокидається ранком, то він нічого не пам'ятає з своїх "нічних пригод", оскільки пам'ять в цей час у нього була відсутня. В той час, як вдень, наяву, все, що людина робить, бачить і чує, залишається в її пам'яті, в лунатика під час його "нічних пригод" цей запис пам'яті відсутній.
Лунатичний сон є частковий відпочинок головного мозку. Ті частини мозку, які управляють рухом рук, ніг, повністю працюють, не відпочивають під час цього сну, а частини, відповідні пам'яті та розумінню, виключені з роботи.
Лунатизм зустрічається в підлітків від дуже швидкого, нерівномірного росту і розвитку головного мозку. Як тільки ріст нервової системи закінчиться, так і лунатизм припиниться.
"Банальна проблема гіпнозу"
Про навіювання і гіпноз сьогодні, на початку XXI століття, знають, мабуть, всі. Але, незважаючи на це, більшість людей знову і знову стають жертвами непрофесійних психотерапевтів і шахраїв.
Про присипляння людини за допомогою дотику можна прочитати вже в античних авторів Амулія і Мацала. Цікаво, що не завжди гіпнотизер торкався людей рукою, за Плутархом, цар Пірр занурював підданих у гіпнотичний сон дотиком ноги.
Дуже широко гіпноз, навіювання і самонавіювання використовувалися в стародавній Халдеї, Єгипті, Індії. Для відключення свідомості від зовнішнього світу йоги фіксували погляд на кінчику носа або на іншій близько розташованій точці. Всі органи чуття індійських містиків відключалися, більше того, вони нерідко могли уповільнити і зупинити дихання, знизити температуру тіла і навіть зупинити серце! Найпоширенішим способом самонавіювання було (і, імовірно, залишається до цього дня) читання мантр - короткої фрази або одного слова, містично пов’язаного з таємним світом язичницьких богів і духів.
Мабуть, визначення радянської науки про безпосередній зв'язок релігії і гіпнозу недалеке від істини. З яким би релігійним явищем минулого ми не стикалися, - вивчаючи містику Елевсинських містерій і Дельфійських оракулів, єгипетських та індійських обрядів, маніпуляції ворожок Стародавньої Німеччини і Риму, - завжди гіпноз і самонавіювання відіграють помітну роль. Без гіпнозу, мабуть, неможливо уявити більшість релігійних практик.
Тут слід зробити уточнення. Деякі мислителі, правителі і пророки Старого Завіту ставилися до гіпнозу вкрай негативно. У Старому Заповіті першою і другою заповідями Мойсея категорично забороняється поклонятися вигаданим богам та ідолам, не дозволяється також спілкуватися з ворожками, астрологами, самостійно займатися самонавіюванням і звертатися "за кваліфікованою медичною допомогою" до гіпнотизерів. Талмуд, книга більш пізнього походження, навіть описує особливі психічні стани, коли людина спить і, одночасно, не спить, не усвідомлюючи себе, ходить уві сні.
Особливої популярності гіпноз набув завдяки діяльності двох знаменитих гіпнотизерів - Месмера й абата Фарія. Месмер, який одержав освіту у Відні, пояснював явище гіпнотизму "тваринним магнетизмом". Його теорія не витримала випробувань часом і науковим аналізом, але практика отримала значне поширення. Месмер не тільки торкався руками того, кого гіпнотизував, він також використовував "намагнічену воду", дерева і будь-які предмети, які ставали "цілющими талісманами".
Португалець Фарія перед прийняттям католицтва і священного сану був індійським містиком. Абат не залишив свого захоплення гіпнозом, більш того, саме його слід називати справжнім родоначальником теорії гіпнозу і сучасному розумінні. Для усипляння людей абат вдавався до словесного навіювання; були необхідні тільки деякі умови сеансу-сидіти в розслабленій позі в кріслі із закритими очима. Фарія на публічних сеансах прагнув довести, що ніякого "магнетичного флюїду" не існує, що гіпнотизер не володіє особливою силою, а причина присипляння ховається в мозку людини. Дещо раніше, в середині позаминулого століття, хірург Селес Бред описав явище аутогіпнозу.
Сутність навіювання і гіпнозу.
Гіпноз-це стан часткового сну, здебільшого викликаний навіюванням.
Навіювання-дія на волю і свідомість людини з метою навіяти їй які-небудь думки, переконання, відчуття.
Гіпноз і гіпнотичні стани описані в стародавніх книгах людства. Згадаймо лише деякі з них-індійські Веди, Книгу законів Ману, Зенд-Авесту, Старий Завіт. Стан гіпнотичного сну тісно пов'язаний з явищами слухових і звукових галюцинацій, вживанням алкоголю, опіуму, гашишу, трав і грибів, що сприяють галюцинації. Т.М. Михайлов у книзі "Бурятський шаманізм" розрізняє деякі різновиди гіпнотичних (екопатичних) станів:
звичайний транс-шаман одночасно приходить у збуджений стан, співає, танцює;
сильний транс-шаман у найсильнішому збудженні, застосовує гіпноз, "виробляє чудеса", чревовіщає, впадає в справжній припадок, епілепсію.
В. Бітне називає три основні способи гіпнотичної дії:
дія людини на людину;
дія за допомогою предметів і явищ;
самонавіювання.
Учені розрізняють три стадії гіпнотичної дії:
Гіпотаксія-відчуття важкості в тілі.
Каталепсія-заціпеніння м’язів при неглибокому сні і відтворюванні згодом команд гіпнотизера.
Сомнамбулізм-повна ізоляція від зовнішніх і внутрішніх відчуттів при збереженні контакту з гіпнотизером.
Деякі вчені зводять поняття навіювання до гіпнозу і процесу гіпнотичного сеансу. Але навіювання все-таки, слід розуміти ширше, як будь-який свідомий і несвідомий вплив дію на думки, відчуття і світогляд людини. Так тлумачив поняття навіювання В.М. Бехтерев, а І.П. Павлов розглядав гіпнотичне і пост гіпнотичне навіювання як концентрований вплив на певні ділянки півкуль головного мозку.
Гіпнотична дія залежить від певних суб’єктивних і об’єктивних умов-схильності до навіювання (навіюваності), часу дій, стадії гіпнотичного сну, індивідуального підбору того чи іншого способу гіпнотичної дії, індивідуального, інтелектуального, душевного і духовного розвитку, психологічного стану людини, підданої гіпнозу.
Автор, дослідивши проблему несвідомого, зробила висновок, що невідоме існує у психіці кожної людини.
Кожного вечора ми лягаємо спати, нам сняться різні сни, а зранку ми прокидаємося і навіть не задумуємося і не здогадуємося про те, що наші сни відносяться до несвідомого, а також кожен сон може по-різному трактуватися.
Дане дослідження було зроблено для того, щоб знайти відповіді на такі запитання: що таке несвідоме, його походження і суть. Для цього автор розглянула класичні теорії несвідомого вчених-психологів: Зігмунда Фрейда, Альфреда Адлера, Карла Густава Юнга, Е. Фромма і К. Хорні.
Кожна з цих теорій відрізняється не лише назвою, але й змістом, підходом. З кожної теорії можна почерпнути щось корисне для себе і дізнатися багато цікавого.