Структуру другого типу утворять дії й учинки людей, спрямовані на рішення практичних проблем, а також вербальні пояснення цих дій і вчинків, що мають метою показати, що вони зроблені розумними й, отже, гідним поваги суб'єктом.
Ступінь автономності індивіда (основний параметр моделі відносини " індивід-суспільство") різна в цих структурах. У системі соціальних інститутів індивід виступає як ведена сторона відносини. Навпроти, у системі дій людина є стороною провідної, оскільки це він дає пояснення, конструює уявлення про себе, робить нові символічні форми соціальної взаємодії. Якщо ж урахувати, що вербальні пояснення становлять основу експресивної системи, а остання в цілому є провідною в суспільстві, то можна зробити висновок: індивід, переслідуючи свої експресивні цілі, борючись за свою репутацію, детермінує розвиток суспільства.
Однак, спускаючись із цього позначка теоретичного рівня на рівень конкретної дії, ми виявляємо, що ця модель перетерплює істотну метаморфозу під впливом ще одного джерела - моделей, що втримуються в концепціях Г. Гарфинкеля й И. Гоффмана. Перший з них досліджував відбиття соціальної структури в повсякденній свідомості, другий - відносини між людьми в міжособистісній взаємодії й прояву "Я" у цьому процесі. Для обох предметом дослідження виступало повсякденне життя людей. Ідеї цих авторів використані Р. Харре в соціально-психологічному аналізі структури соціальної взаємодії. Результатом цього синтезу з'явилося накладення моделей мета теоретичного рівня на моделі конкретно-наукового рівня. Особливу роль при цьому зіграв постулат, що лежить в основі концепції І. Гоффмана: "мир - театр, люди - актори". Протиріччя, що, як ми побачимо, є присутнім у концепції Р. Харре і яке йому доводиться постійно дозволяти, закладено в отриманій синтетичній моделі людини. З одного боку, це активний, автономний, суб'єкт, хазяїн свого миру, з іншого боку - виконавець нав'язаних йому ролей.
Фактором, що остаточно схилив Харре до моделі людини актора, виявилося завдання створення основ соціальної психології як науки. "Сценарна модель" соціальної взаємодії легше вписувалася в уявлення Харре про метод побудови теорії в соціальних науках, які, як думає Харре, повинні орієнтуватися на так звані структурні наукові дисципліни, наприклад на молекулярну генетику або структурну лінгвістику, завдання яких, за його словами, полягає в тому, щоб "виявляти паттерни досліджуваного явища й відтворювати за допомогою відповідним чином вихованої уяви механізми виробництва цих паттернов". Інакше кажучи, соціальний психолог повинен відтворити й досліджувати регулятивні механізми, "відповідальні" за відтворення відповідних структур соціальної взаємодії. У концепції Харре такими виступають правила й плани соціального поводження. Їхня дія він ілюструє, прибігаючи до наступної алегорії.
Уявимо собі, говорить він, примітивну італійську фабрику макаронних виробів. На її другому поверсі перебуває ємність, наповнена тестом. Із цієї ємності тісто йде по трубі на перший поверх. Майстер, що коштує в нижнього кінця труби, залежно від замовлення на "калібр" макаронів, нагвинчує на трубу фільтр із отворами потрібного розміру. Тісто, проходячи через фільтр, здобуває форму макаронів.
Відповідно до цієї алегорії макаронна фабрика - це суспільство, а потік тесту - людська діяльність. Завдання ж психолога етогеніста полягають у тому, щоб виявити "фільтри" (плани й правила), які "синхронно структуровані й здатні контролювати потік думки й дії, надаючи їм у потрібний момент необхідну форму".
На думку Харре, соціальних психологів повинні цікавити не стільки причини, скільки форма діяльності. "Питання про те, чому людина взагалі щось робить, психологічно нецікавий, - пише він. - З погляду психології, особливо соціальної психології, цікаво знати, чому людина робить те, що він робить... чому він робить саме це". Таким чином, при аналізі соціальної взаємодії соціальний психолог повинен спробувати знайти ту матрицю (шаблон), у якій на зразок генетичної програми записана програма поводження людей, включених у цю взаємодію.
Найпростішим прикладом дії шаблона може служити церемонія уявлення хазяїнові будинку одного з незнайомих йому гостей. "Гладке" соціальна взаємодія в цьому випадку забезпечується, як правило, тим, що його учасники керуються приблизно тим самим сценарієм даної церемонії. Вони "уміють поводитися", вони, як говорить Харре, "соціально компетентні", тобто "мають необхідні когнітивні ресурси й тому вміють читати соціальні значення висловлення або жесту". Шаблони соціальної взаємодії різноманітні. Одні діють постійно, інші створюються для разового вживання, одні містять детальну регламентацію, інші вказують лише загальну стратегію поводження, одні діють завжди в даному середовищі (етнографічно локалізовані), інші - лише в конкретній ситуації й т.п. Наявність шаблонів аж ніяк не виключає можливості імпровізації. Соціальна дія можна розташувати на континуумі між дією, жорстко регламентованим ззовні, і дією автономним. Відповідно до цим Харре розрізняє два типи регуляторів соціального поводження: правило й план. Правило - це фіксований у знаковій формі нормативний шаблон поводження, обов'язковий для виконання. План - це теж шаблон поводження, але не нав'язаний індивідові ззовні, а створений їм самим. Тому на відміну від правила план не має примусової сили й може бути змінений.
В етогеничному підході поняття шаблона нерозривно пов'язане із трьома іншими важливими концептами: визначення ситуації, арбітр і соціальна маска. Людина з позицій етогеники - це біологічний індивід, що володіє набором когнітивних структур, які можуть бути описані чотирма зазначеними поняттями. Соціально психологічний аналіз поводження людини й представляє спробу довідатися, яким репертуаром визначень ситуацій, масок, арбітрів і систем правил він розташовує.
Тут важливо підкреслити, що всі чотири елементи входять у когнітивну структуру не однієї людини, а декількох учасників взаємодії. Шаблон регулює колективний процес.
Частиною етогеничної революції (у психології), - говорить Харре, - є твердження, що кожна людина - це не самотній соціально-психологічний індивід, а складна система, група таких індивідів. Фактично етогенисти думають про кожну людину, кожний біологічний індивід як власник набору таких когнітивних структур, які можуть бути описані чотирма зазначеними концептами (визначення ситуації, соціальна маска, арбітр і система правил). Соціально-психологічний аналіз людини включає спробу довідатися, якими соціальними ресурсами, тобто яким репертуаром визначень ситуацій, масок, арбітрів і систем правил, він розташовує. Соціальна дія, отже, є вміла дія, соціальні вміння - це інтелектуальні навички, застосовувані при спробі вирішувати безперервний, потік проблем, які ставить присутність інших людей у ситуаціях, де взаємодія виявляється неминучим.
Поводження людини, аналізоване в системі цих понять, представляється Харре як послідовність епізодів, тобто закінчених за змістом зв'язних фрагментів поводження, регульованих певними правилами й планами. Епізоди діляться на біологічні, формальні й проблемні. У біологічному епізоді (наприклад, сні) паттерн поводження обумовлений фізіологічними механізмами, які слабко підкоряються нашим намірам. У таких епізодах автономність людини вкрай обмежена. Вона вище у випадку формального епізоду, наприклад у церемонії уявлення гостюючи хазяїнові. Людина тут відносно вільна в дотриманні або недотриманні необхідних правил, хоча звичайно мало хто ризикує перевіряти ступінь своєї автономності. Для соціального психолога найцікавіші проблемні епізоди, у яких людина повинен самостійно вирішувати якесь завдання. Строго говорячи, тут, властиво, і починається психологія. Якби Харре не виділив у своїй класифікації цей тип епізоду, то його концепція мало чим відрізнялася б від інших побудов розуміючої соціології, тому що й у них соціальний процес аналізується в аналогічних термінах. Наприклад, поняття "ситуація" використовується в концепції У. Томаса, поняття "маска" - одне з основних у теорії соціального "Я" И. Гоффмана, поняття "арбітр" порівняно з поняттям референтної групи, нарешті, поняття "шаблон" за змістом має багато загального з такими поняттями, як "соціальна норма", "установка", "стереотип" і т.п.
Які ж завдання вирішує людина в проблемному епізоді? Насамперед він намагається визначити, проінтерпретувати соціальну ситуацію. Залежно від цього визначення те саме рух руки можна визначити, наприклад, як дружній жест, прохання про милостиню або бойовий випад. Образно говорячи, визначити ситуацію - значить зрозуміти, у якій п'єсі людині пропонують брати участь.
Наступний психологічний елемент соціальної дії - вибір відповідної, адекватної маски, "Я" - ідентифікація. Залежно від того, як визначається ситуація й відповідно жест, ми простягаємо руку для вітання рукостисканням, подаємо милостиню або обороняємося, отже, визначаємо свою роль у ситуації.
У проблемному епізоді дія найменш регламентована, і негайна реакція тут частіше протипоказана. Рішення проблеми звичайно є результатом міркування, програвання ситуації в уяві перед якою-небудь особою (не обов'язково конкретним), що виступає для нас у ролі арбітра чиненого вчинку. Арбітр - це критик: глядач, рецензент п'єси. Додамо, що їм, згідно Харре, може бути й сам суб'єкт дії.
Бажаючи зберегти повагу навколишніх, людина постійно пояснює собі іншим доречність своїх учинків і для цього прагне робити їх зрозумілими для інших. Він як би допомагає іншим людям читати текст своєї ролі так, як сам її розуміє. Зрозумілість - необхідна умова діючого функціонування шаблонів у системі соціальної взаємодії. Тому Харре неодноразово підкреслює, що поняття "правило" повинне бути доповнене поняттям "соціальне значення". Зрозуміти поводження - значить правильно визначити його значення. Це важливо не тільки в повсякденній практиці, але й у науковому аналізі.