Оволодіння властивостями власного темпераменту і їх компенсація, формування індивідуального стилю діяльності розпочинається ще в дитячі роки, відбувається під впливом навчання і виховання і завершується в умовах трудової діяльності людини.
Список літератури.
1. Белоус Б.Б. Темперамент и деятельность. – Пятигорск, 1990.
2. Голубева Е.А., Рождественская В.И. О психологических проявлениях свойств нервной системы // Вопросы психологии. – 1976. - №5.
3. Гуревич К.М. Профессиональная пригодность и основные свойства нервной системы. – М., 1970.
4. Климов Е.А. Индивидуальный стиль деятельности в зависимости от типологических свойств нервной системы. – Казань, 1969.
5. Мерлин В.С. Очерк теории темперамента. – М., 1969.
6. Павлов И.П. Мозг и психика: Избранные психологические труды. – Москва – Воронеж, 1996.
7. Русалов В.М. Биологические свойства индивидуально-психологических различий. – М., 1979.
8. Симонов П.В., Ершов П.М. Темперамент, характер, личность. – М., 1984.
9. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. – М., 1982.
10. Теплов Б.М. Избранные труды: В 2 томах. – М., 1985.
Отримавши завдання дослідити свій темперамент, я глибоко замислилась. Прочитала характеристику сангвініка твердо вирішила - я сангвінік. А що, емоційна, працьовита, рухлива, життєрадісна! Тому з почуттям виконаного обов’язку почала далі уважно слухати лекції викладачів. Однак, після останньої пари, легкий сумнів почав точити мою тверду впевненість. О пів на дев’яту вечора, після м’яко кажучи, важкуватого робочого дня та трьох лекцій рухливість та життєрадісність зникли та далеко, що надія на їх повернення була надто примарною.
Почала з іншого краю. Меланхолік. Точно, меланхолік. Особливо мені сподобалась фраза про меланхолійний тип, як гальмівний. Уява одразу ж намалювала мене в образі машини, яка з останніх сил рухається, а водій з саркастичною усмішкою щосили тисне на гальма. І так себе шкода стало… Сльози навернулися на очі, а до горла почала підбиратися образа…
І так мабуть залишилась би я назавжди меланхоліком, якщо б якийсь розумний дядько не створив маршрутки. У пошуках своєї, я жвавенько так бігала зупинкою, щосекунди поглядаючи на дорогу. І як тільки вона з’явилась на обрії, почала активно розпихувати інших бажаючих. Але ті теж сильно бажали, і я дізналась про себе кілька нових подробиць, нажаль нецензурних. Хотіла було висловити обурення, та згадала, що я ж меланхолік, а обурення не наш метод!
Той дядько, що колись спроектував маршрутки, певно був ображений на ту частину людства, що має зріст, вищий за метр п’ятдесят і збирається більше, ніж по дванадцятеро одразу. Він таки їм відплатив. Ті дванадцять, які сидять, позирають на інших, хоч і знизу вверх, але зі стійким почуттям перевершення. У свою чергу, ті, хто стоїть, часу не втрачають і від щирого серця ставлять свої сумки та пакети їм на голови, та за законами фізики миттєво займають звільнене місце.
Наша маршрутка не стала виключенням. На кожного сидячого приходилося 5 стоячих, які до того ж знаходилися настільки близько один до одного, що у момент гальмування майже зливалися в одне ціле. Не дивно, що, коли звільнилося перше місце, біля нього було п’ятеро темпераментних претендентів. Двоє з них певно виявилися флегматиками і на місце чомусь не претендували. Проте інші… Жіночка невизначеного віку скерувалась було, але я була у вигіднішому становищі і миттєво перейшла у почесний клан сидячих. Такого мені пробачити не могли. Та і не пробачили. До низки епітетів в мій бік ще на зупинці, додалися такі, що я навіть намагалась безрезультатно запам’ятати. На 147-му, ресурси моєї пам’яті вичерпалися, і я відчула, що з’явились активність і реактивність, причому реактивність суттєво переважила активність. І я із впевненістю почала нав’язувати співрозмовниці свою думку. Через дві зупинки вона нарешті теж сіла, розмова поволі згасла. І, хоча на душі було якось незатишно, зігрівало те, що нарешті я дізналась правду про свій темперамент. Я ж типовий холерик! Дякую жіночці, що відкрила мені мене.
Наступного дня, для чистоти експерименту вирішила спитати у колег. Окинувши оком своїх просунутих дівчат, зрадливо подумала: „Збрешуть”! Тому, ніби для підтримання розмови, звернулась до нашого аксакала Марії Федорівни. „Навіщо тобі? - недовірливо спитала вона, і про всяк випадок відповіла: „Нормальний”. І пішла в себе. Я зітхнула. Через п’ять хвилин засмутилась, ще через п’ять заплакала. Що ж це таке діється: живу собі не світі вже …років (плач переходить в ревіння) і не знаю хто я.
На цей звук прибігла найкраща подруга. Через кілька хвилин їй таки вдалося більш-менш зрозуміти причину істерики.
Яке щастя, що існують в цьому світі найкращі подруги. Хоча є певні особи (мабуть чоловіки), які заперечують існування жіночої дружби, жіночої логіки і життя на Марсі, я з усією відповідальністю заявляю: жінки, дружіть! Ніхто не зрозуміє і не полюбить нас так, як любимо себе ми!
Моя віддана, перевірена подруга на щастя виявилась не тільки дипломованим, а ще й справжнім психологом.
Всього лише за 10 хвилин я дізналась, що кожна людина народжується з певним набором особливостей особистості, які і виявляються у темпераменті. Значні розходження в поведінці людей, обумовлені властивостями їхніх темпераментів є навіть у рідних братів і сестер, у близнюків, що живуть пліч-о-пліч. Темпераменти розрізняються навіть в сіамських близнюків, у всіх дітей що отримували однакове виховання, що мають однаковий світогляд, близькі ідеали, переконання й моральні підвалини.
І розбиратися в рисах темпераменту людини за допомогою опису можна лише тоді, коли вони чітко виражені, але люди з різко вираженими рисами певного темпераменту зустрічаються дуже рідко, найчастіше в людей буває змішаний темперамент у різних сполученнях. Але перевага рис будь-якого типу дає можливість віднести темперамент людини до того або іншого типу.
Найголовнішим є те, що в кожному темпераменті можна знайти як позитивні, так і негативні властивості. Гарне виховання, контроль і самоконтроль дає можливість виявитися: меланхоліку, як людині вразливій із глибокими переживаннями й емоціями; флегматику, як витриманій, без необдуманих рішень; сангвініку, як високо чуйній для будь-якої роботи людині; холерику, як жагучій, шаленій й активній в роботі.
На моїх очах знову забриніли сльози, але це були сльози радості та умиротворіння. Тепер я знала, що навіть у складних життєвих ситуаціях мені просто необхідно залишатися самою собою - сангвініком - рухливим, веселим та життєрадісним оптимістом. Чого і всім бажаю!