На закінчення можна сказати, що забобони проти людей з іншим кольором шкіри й проти жінок у наші дні поширені набагато в меншому ступені, чимчотири десятиліття назад. Проте методи, чутливі до завуальованих забобонів, усе ще виявляють широке поширення подібних відносин, викликаних упередженням. У деяких регіонах миру гендерні забобони викликають серйозну стурбованість. Тому необхідно дуже уважно поставитися до проблеми існування забобонів і зухвалих їхніх причин.
Пояснюючи поводження інших, ми часто припускаємося фундаментальної помилки атрибуції. Ми настільки приписуємо їхнє поводженняпрояву їхньої особистої позиції, що не візьмемо до уваги важливі ситуаційні фактори. Помилка виникає почасти через те, що наша увага сфальцьована на людях, а не на ситуації. Раса або підлога людини - яскраві ознаки, що залучаютьувагу. Для спостерігача вплив ситуації на іншу людину звичайно малопомітно. На рабство часто дивилися крізь пальці, пояснюючи його поводженням самих рабів; поводження рабів часто приписувалося їхнім природним якостям. Донедавна все це вважалосясправедливим і в тих випадках, коли ми говорили про розходження між жінками й чоловіками. Оскільки рамки гендерних ролей важко побачити, ми пояснювали поводження чоловіків і жінок винятково їхньою природною схильністю.
У серіях експериментів, проведених в університетах Уотерлу й Кентуккі, МелвинЛернер і його колеги (Lerner & Miller, 1978; Lerner, 1980) виявили, що простого спостереження за тим, як когось безвинно ображають, виявляєтьсядостатнім для того, щоб жертва сприймалася як менш гідна людина. Уявіть собі, що ви, у числі багатьох інших, берете участь в одному з досліджень Лернера, спрямованому на вивчення емоційних реакцій (Lerner & Simmous, 1966). По жеребі вибирається учасник, що буде виконувати завдання на запам'ятовування. Він одержує удари електричного струму щораз, коли дає неправильну відповідь. Після спостереження за тим, як наносилися досить хворобливі удари струмом, експериментатор просить вас оцінити ваше відношення до жертви. Що б ви сказали? Що випробовуєте до неї жаль і симпатію? Що ж, таке можна було б припустити. Як писав РалфУолдо Емерсон: "Мученика не можна ображати".
Однак експерименти показали зворотне: мучеників можна ображати. Будучи неспроможні змінити долю жертви, спостерігачі частенько відмежовувалися й принижували її. Римський сатирик Ювенал передбачав подібне: "Римська юрба покладається на Фортуну й ненавидить засуджених".
Лінда Карлі і її колеги (Linda Carli & others, 1989, 1990) установили, що феномен справедливого миру спотворює враження про жертв насильства. Вони пропонували людям прочитати схожі історії відносин між чоловіком і жінкою, але з різним фіналом. Одним давали сценарій із щасливим кінцем: "Потім він захопив мене до дивана, взяв за руку й попросив вийти за нього заміж". Заднім числом люди говорять, що знаходять такий фінал зовсім не дивним і захоплюються рисами характеру чоловіка й жінки. Іншим же давали схожий сценарій, але із зовсім іншим кінцем: "Зненацька він жбурнув мене на кушетку, накинувся й зґвалтував". І цей фінал, у свою чергу, також був оцінений як неминучий, жінку всі засудили за її провокаційне поводження. У першому ж випадку поводження жінки оцінювалося як бездоганне.
Лернер (Lerner, 1980) уважає, що подібне принизливе відношення до нещасних жертв виникає з нашої потреби вірити в те, що "я живу в справедливому світі - у світі, де люди одержують те, що заслуговують". З раннього дитинства, пояснює він, нас учать, що добро винагороджується, а зло карається. Стараннапраця й чесноту приносять свої плоди, а лінь і аморальність ведуть до сумного підсумку. Звідси зовсім недалеко від припущення, що той, хто процвітає, заслуговує цього. Класичною ілюстрацією такого припущення є історія зі Старого Завіту про Іова - добрій людині, що переносила жахливі нещастя. Його друзі, що вважалимирсправедливим, підозрювали, що Іов, очевидно, зробив якийсь аморальний учинок, що й спричинило жахливі страждання.
Це показує, що люди індиферентні до соціальної несправедливості не тому, що їх взагалі не турбує питання справедливості, а просто тому, що несправедливості вони не бачать. Вони припускають, що жертви насильства поводилися провокаційно (Borhida & Brekke, 1985); що якщо хтось із подружжя побив іншого, те той, видимо, сам дав привід до бійці (Summers & Brekke, 1985); що бідняки не заслуговують кращої долі (Furnham & Gunter, 1984) і що хворі відповідають за свої хвороби (Gruman & Sloan, 1983). Подібні думки допомагають процвітаючим людям переконувати себе в тім, що вони заслужили те, що мають. Богатый і здоровий може розглядати свою удачу й невдачі інших як платню по заслугах. Зв'язування щастя із чеснотою, а нещасть із недостатньо моральним поводженням дозволяє щасливій людині випробовувати гордість і відмовляти в співчутті тому, кого осягла невдача.
Соціальні психологи домоглися помітних успіхів у поясненні забобонів, але ми не почули від них ради, як від цих забобонів позбутися. Проти забобонів не існує простого засобу, оскільки вони єнаслідком впливу численних факторів. Однак ми можемо передбачати, які можуть бути методи боротьби з ними. Якщо нерівний статус є живильним для середовищем забобону, тоді варто прагнути формувати відносини взаємного співробітництва людей з рівним статусом. Якщо забобони логічно обґрунтовують поводження, що дискримінує, виходить, ми повинні примусово скасувати дискримінацію. Якщо соціальні інститути підтримують дискримінацію, виходить, ми повинні відмовитися від такої підтримки. Якщо "вони", чужі, здаються нам більше несхожими на нашу групу, чим це є насправді, ми повинні постаратися персоналізувати членів цієї іншої групи. Ось тільки кілька можливих протиотрут від забобонів.
Після закінчення Другої світової війни в 1945 році багато цих протиотрут були використані, і це дійсно привело до ослаблення расових і гендерних забобонів. Нам залишається тільки уважно стежити за тим, чи буде й надалі спостерігатися подібний прогрес або ж, як це легко може трапитися в період економічного спаду, антагонізм знову переросте у відкриту ворожість.
Література
1. Агєєв В.С. Груповий вплив: соціально-психологічні проблеми. - К., 2003
2.Барулин В.С. Социальная жизнь общества. – М., 1987
3. Гозман Л., Еткинд А., Финкелькраут А. - Ідентичність, культурна самосвідомість. - К., 1989
4. Шилз З. Суспільство й громади. - К., 2004