В 1907 році Уїтмер заснував журнал «Психологічна клініка» (Psychological Clinic), що довгі роки був єдиним виданням, присвяченим цій проблематиці. У першому випуску Уїтмер запропонував нове поле діяльності для психології - фактично, нову спеціалізацію - клінічну психологію. У наступному році він організував школу-інтернат для відсталих і душевнохворих дітей, а в 1909 році його клініка відділилася від університету й стала самостійною адміністративною установою.
Уїтмер все життя проробив в університеті Пенсільванії, викладаючи, розвиваючи й втілюючи свою систему клінічної психології. Він пішов на пенсію в 1937 році, а вмер в 1956 році у віці 89 років. Уїтмер був останнім з тієї дюжини психологів, які в 1892 році, працюючи під керівництвом Г. Стенли Хола, задумали створити Американську психологічну асоціацію.
Психологічна клініка
Будучи першим у світі клінічним психологом, Уїтмер не мав ніяких прикладів або прецедентів, на які він міг би орієнтуватися у своїй діяльності, і, оскільки він працював один, то розвивав власні методи діагностики й лікування. Займаючись першим випадком у своїй практиці, хлопчиком, у якого були труднощі з листом, Уїтмер досліджував рівень інтелекту дитини, її здатності до міркувань і читання, і уклав, що саме читання представляло для дитини найбільшу складність. Провівши всебічні дослідження, Уїтмер виявив у хлопчика так звану візуально-вербальну амнезію. Хоча дитина могла запам'ятовувати геометричні фігури, вона не могла запам'ятовувати слова. Уїтмер розробив інтенсивну коригувальну програму, що принесла деякі плоди, але однаково хлопчик так і не зміг навчитися швидко читати й писати.
Учителі з різних шкіл посилали в нову клініку Уїтмера безперервний потік дітей із широким діапазоном порушень розвитку й проблем з навчанням, включаючи гіперактивність, порушення мови й моторики. Нагромадивши певний досвід у цій області, Уїтмер розробив стандартні програми діагностики й лікування; у штат клініки він приймав не тільки лікарів, але й соціальних працівників і психологів. Уїтмер розумів, що психологічному функціонуванню могли перешкоджати й фізичні проблеми, тому лікарі клініки всебічно обстежили дітей, визначаючи, чи не зв'язані виниклі в дитини труднощі з поганим харчуванням або дефектами зору й слуху. Психологи, у свою чергу, тестували пацієнтів, а соціальні працівники готовили історії хвороби й збирали відомості про родини.
Починаючи працювати з дітьми, Уїтмер думав, що багато відхилень у поводженні й труднощах з навчанням обумовлені генетичними факторами, але пізніше, з ростом клінічного досвіду, він зрозумів, що величезну роль тут грає вплив навколишнього середовища. Передбачивши сучасні програми духовного збагачення, Уїтмер підкреслював, що з найперших днів життя дитини її необхідно забезпечувати різноманітним сенсорним досвідом. Він також вірив у пряму залежність поводження дитини від його взаємин з навколишніми, затверджуючи, що якщо обстановка будинку й у школі зміниться на краще, то покращиться й поводження дитини.
Приклад Уїтмера наслідувало багато психологів. В 1914 році в Сполучених Штатах діяли майже два десятки психологічних клінік, більшість їх яким були організовані по образі й подобі уїтмеровської клініки. Підхід Уїтмера пропагували і його колишні студенти, навчаючи наступне покоління психологів принципам клінічної роботи. Уїтмер був впливовою фігурою також і в сфері фахової освіти, він підготував довгий ряд фахівців даного профілю. Один з його студентів, Моррис Вителес, розширив рамки зробленого Уїтмером, створивши клініку, де дітей не тільки лікували, але й навчали професійним навичкам. Це було першою у США установою подібного роду. Послідовники Уїтмера застосували його клінічний підхід до діагностики й лікування порушень у дорослих.
Рух клінічної психології
На додаток до тієї роботи, що Уїтмер вів по застосуванню психології до діагностики й лікування ненормального поводження, популярності цієї проблематики сприяли дві дуже цікаві, на наш погляд, книги. Одна з них, що стала бестселером, книга за назвою «Який знайшов в себе розум» (A Mind That Found Itself, 1908 р.) була написана колишнім пацієнтом клініки для душевнохворих Кліффордом Бирсом. У ній піднімається питання про необхідність гуманного відношення до людей із психічними розладами. У роботі Хьюго Мюнстерберга «Психотерапія» (Psychotherapy, 1909 р.), що також одержала широка популярність, розглядаються методи лікування різних психічних порушень. Поява цієї книги ознаменувало крок уперед у клінічній психології, оскільки в ній були запропоновані конкретні шляхи допомоги душевнохворим людям.
Перша дитяча клініка по профілактиці захворювань була організована в 1909 році Вільямом Хили, психіатром із Чикаго. Незабаром такі клініки з'явилися в багатьох містах США. Їх ціль складалася в максимально ранній діагностиці й лікуванні порушень психіки в дітей - так, щоб ці проблеми не розвилися з віком у більше серйозні розлади. У цих лікарнях використовувався запропонований Уїтмером бригадний метод роботи, при якому психологами, психіатрами й соціальними працівниками оцінювалися, а потім коректувалися по можливості всі аспекти проблем пацієнта.
Вирішальний вплив на розвиток клінічної психології зробили ідеї Зиґмунда Фрейда, завдяки яким вона вийшла далеко за рамки перших клінік. Хоча робота Фрейда в області психоаналізу здивувала - і обурила - «істеблішмент» психології й американську публіку, його ідеї дали клінічним психологам перші прийоми психоаналітичної терапії.
Незважаючи на всі ці події, клінічна психологія розвивалася дуже повільно й до 1940 року являла собою усе ще незначну галузь психології. Тому що існувало не так багато способів лікування людей з порушеннями психіки, отже, не було й перспективи для роботи клінічних психологів. Фахівців із клінічної психології не готовили по окремих програмах, і їхня діяльність, по суті, зводилася до проведення всіляких тестів.
Ситуація змінилася в 1941 році, коли Сполучені Штати вступили в другу світову війну. Це подія в більшій мері, чим будь-яке інше, дало поштовх перетворенню клінічної психології у велику й прикладну область, що динамічно розвивається, який вона стала. Армія замовила клінічним психологам сотні програм, що вимагаються для лікування емоційних розладів серед військових.
Після війни потреба в клінічних психологах навіть зросла. Керування по справах ветеранів несло відповідальність більш ніж за 40 тисяч ветеранів війни, що страждають різними психологічними розладами. Ще більше трьох мільйонів людей мали потребу в професійній перепідготовці й індивідуальних консультаціях для повернення до нормального цивільного життя. Психологічна допомога була потрібна приблизно 315 тисячам ветеранів, які стали внаслідок отриманих па війні травм фізично непрацездатними. Ріс попит на професійних консультантів із проблем психічного здоров'я; він істотно перевершував пропозиції.
Щоб допомогти задовольнити цю потребу, VA фінансувало програми підвищення кваліфікації для дипломованих психологів в університетах і оплачувало навчання аспірантів, які виявляли бажання працювати в госпіталях і клініках для ветеранів. Клінічним психологам довелося мати справа з новим типом пацієнтів. Якщо до війни вони в основному займалися проблемними дітьми, у яких були труднощі в навчанні й спілкуванні, то в післявоєнні роки зштовхнулися з діагностикою й лікуванням серйозних емоційних проблем у дорослих. VA (нині - Міністерство по справах ветеранів, Department of Veterans Affairs) до цієї пори залишається самим великим у Сполучених Штатах роботодавцем для психологів, його вплив на розвиток клінічної психології воістину величезний.
Клінічні психологи працюють також у центрах психічного здоров'я, школах, комерційних організаціях, займаються приватною практикою. Сьогодні клінічна психологія - сама популярна із прикладних напрямків, більше третини всіх аспірантів-психологів спеціалізуються саме на клінічній психології. Сім з восьми підрозділів АРА займаються теоретичними й прикладними проблемами психічного здоров'я. Майже 70 відсотків членів АРА працюють в області охорони здоров'я. В 1995 році журнал «Гроші» (Money) назвав психологію четвертої в списку п'ятдесятьох самих перспективних професій XXI століття.
Уолтер Дилл Скотт (1869-1955)
Ще один учень Вундта, залишивши чисто інтроспективну психологію, що він вивчав у Лейпцизі, застосував сучасні психологічні методи в бізнесі й рекламі. Значну частину свого життя Уолтер Дилл Скотт присвятив проблемам ефективності ринку й мотивації в сфері виробництва, торгівлі й споживання.
У діяльності Скотта відбитий інтерес функціональної психології до рішення практичних проблем. «На початку століття, відразу після повернення до Чикаго з Лейпцигу, де він учився у Вундта, Скотт опублікував роботи, у яких робився упор не на німецьке теоретизування, а на близьку американцям корисність. Скотт не описував мотивацію й імпульси як абстрактні поняття, а говорив про те, як впливати на людей, маючи на увазі їхні споживчі устремління».
Багато в чому Скотт був першовідкривачем. Він був першим, хто застосував психологію до сфери реклами, підбора персоналу й керування; першим, хто одержав звання професора прикладної психології; він заснував першу психологічну консалтингову компанію й першим серед психологів був нагороджений медаллю «За відмінну службу в армії США».
Сторінки життя
Уолтер Дилл Скотт народився на фермі неподалік від міста Нормел, штат Іллінойс. З 12 років - з того моменту, як почав допомагати батькам у поле, - він був захоплений ідеєю підвищення ефективності роботи. Батько його часто болів, тому хлопчикові доводилося, по суті, самому управляти фермою. Один раз, зорюючи землю, він зупинився наприкінці борозни, щоб дати передохнути коням. Удалечині виднілося університетське містечко. Скотт раптово зрозумів, що якщо він збирається чого-небудь досягти в житті, то не повинен витрачати час. А тут він щогодини втрачав 10 хвилин, даючи відпочинок коням! За цілий день із цих хвилин набігало півтори години, які можна було присвятити навчанню. З того дня, відправляючись у поле, Скотт завжди брав із собою книгу й читав, коли представлявся зручний момент.