У соціології існують різні наукові підходи до вивчення сім'ї. Представники сучасного символічного інтеракціонізму основну увагу приділяють вивченню символічних аспектів взаємодії членів сім'ї: розглядають сім'ю як систему соціальних ролей.[11]
Конфліктологи роблять наголос на складному, суперечливому характері сімейних стосунків, конфліктах, що виникають на грунті виконання членами сім'ї різних соціальних ролей, та інших сімейних стосунків.
Функціоналісти, аналізуючи соціальні функції сім'ї, виходять з гармонії сім'ї і суспільства як цілісності і розглядають сім'ю як природне вираження і реалізацію потреб суспільства.
Деякі соціологи постійно намагаються поєднати макро- і мікроаналіз. Так, Т. Парсонс запевняє, що сім'я не протистоїть суспільству, вона — його підсистема, яка забезпечує стабільність соціуму в цілому завдяки встановленню «інструментальних» стосунків з іншими соціальними підсистемами і структурами, а також «експресивних» стосунків у самій сім'ї завдяки збереженню рівноваги в міжособистісній динаміці, посиленню інтегративних тенденцій.[10]
Як уже зазначалося, сім'я як соціальний інститут є об'єктом теоретичного соціологічного аналізу на макрорівні. Такий аналіз дає змогу з'ясувати типи сім'ї і шлюбу в різних культурах, їх зв'язок з іншими соціальними інститутами та системами, визначити функції сім'ї і з'ясувати, наскільки функціонування сім'ї і спосіб її життя відповідають потребам суспільства. При цьому вивчаються не конкретні сім'ї, а взірці сімейної поведінки, притаманні певним культурам чи соціальним групам, аналізуються основні ролі членів сім'ї, ефективність їх виконання, суспільні функції сім'ї, причини та наслідки недостатньої реалізації цих функцій за різних культурно-історичних умов, соціальний механізм зміцнення сімейних норм та цінностей, співвідношення з ними реальної поведінки членів різних типів сімей тощо.[9]
Включаючись у ціннісно-нормативну систему суспільства, сім'я виступає як соціальний інститут, своєрідний ціннісно-нормативний комплекс, за допомогою якого регулюється й контролюється поведінка членів сім'ї, визначаються їхні соціальні ролі та статуси.
Контроль може бути формальним і неформальним, здійснюватися як стосовно стосунків подружжя (між чоловіком і дружиною), так і стосовно батьківства (між батьками і дітьми). Якщо порушення сімейних норм має епізодичний характер, не призводить до розпаду сім'ї, відмови від батьківства, то такі відхилення від нормативної поведінки контролюються громадською думкою, за допомогою неформальних санкцій і боку родичів, друзів, товаришів по роботі тощо. Коли виникають постійні сімейні конфлікти, що призводять до розлучення, тоді державно-правові органи (суди) визначають права та обов'язки колишнього подружжя щодо користування майном, виховання дітей тощо.[9]
Зміст діяльності сім'ї розкривається в її функціях. Під функціями сім'ї вчені розуміють спосіб прояву активності, життєдіяльності сім'ї та її членів, спрямованої на вдоволення базисних потреб суспільства й індивідів.
Оскільки сім'я взаємодіє, з одного боку, із суспільством, а ч другого — з окремими особами (членами сім'ї), то ті функції, що вона виконує стосовно суспільства, називають суспільними функціями, а ті, які виконуються щодо окремих членів сім'ї, — індичі дуальними. Суспільні функції зв'язані з потребою суспільства в мативною системою. У традиційному суспільстві чоловік — господар, годувальник, оскільки він фізично сильніший і має відповідні навички мисливства, землеробства тощо. Жінка переймалася, головним чином, домашнім господарством та доглядом за дітьми. Тому в соціології роль чоловіка в сім'ї й досі називають інструментальною, а жінки — експресивною.
Складним є процес адаптації до сімейної ролі. За даними статистики в середньому за рік розлучається близько 40% подружжів, що прожили разом менше 4-х років.[12]
Ускладнюється процес сімейної ролевої адаптації об'єктивною необхідністю поєднувати сімейні ролі з іншими ролями — громадською, виробничою чи просто роллю товариша. Можливість їх оптимального поєднання має неабиякий вплив на розвиток сімейно-родинних стосунків.
Проблеми виникають насамперед у поєднанні ролі матері з професійною діяльністю, що є наслідком еволюції сімейної організації, значної трансформації соціальних ролей подружжя, зв'язаної з розвитком соціально-професійної структури суспільства. Уперше ці питання взялися детально дослідити американські соціологи Г. Парсонс і В. Гуд.[14]
Розуміючи сучасну нуклеарну сім'ю як результат еволюції суспільства від аграрного типу до індустріального, американські вчені звертають увагу на те, що, з одного боку, вона існує автономно, а з другого — залежить від соціально-професійної структури суспільства. Вплив суспільства на сім'ю проявився насамперед у зміні соціального статусу жінки. Раніше чоловік був одноосібним господарем сім'ї, власником сімейного майна й забезпечував її економічну незалежність. З еволюцією суспільства жінка отримала однакові і чоловіком права брати участь у розв'язанні сімейних проблем, а отже, у виробничому процесі, громадському житті. Професійна і громадська діяльність робить жінку економічно незалежною, сприяє розвитку її особистості, а життя її завдяки широкому спілкуванню й особистим контактам стає цікавішим. Проте така діяльність жінки справляє негативний вплив на функціонування сім'ї — зменшується народжуваність, збільшується кількість розлучень, ускладнюються взаємостосунки між батьками та дітьми. Жінка втрачає і тому, що вияв її індивідуальності, людських якостей можливий не стільки у сфері професійної діяльності, скільки в сім'ї та материнстві.
Крім того, у суспільстві, де вимоги виробництва є пріоритетними, заміжня жінка з дітьми потрапляє в дуже невигідне становище на ринку праці, бо сімейні турботи забирають у неї багато сил і часу і їй важко конкурувати з чоловіками. Наслідком цієї соціальної нерівності статей є те, що жінки здебільшого працюють на непрестижних і малооплачуваних посадах, а серед безробітних їх абсолютна більшість.[14]
Отже, суть описаної Парсонсом і Гудом проблеми полягає в тім, що професійна діяльність жінки суперечить сімейним обов'язкам. У жінки як особистості виникає дилема: сім'я чи професійна діяльність? Ця проблема в соціології називається «жіночою дилемою».[14]
Намагання розв'язати цю проблему, адаптуватися до вимог соціально-професійної структури суспільства породили новий тип сім'ї, яка досить успішно поєднує ціннісні орієнтації подружжя на утворення власної сім'ї та їхні професійні інтереси. Це так звана бікар'єрна сім'я, яка поширена в основному в середньому класі, у деяких прошарках інтелігенції.
У бікар'єрних сім'ях чоловік і жінка розподіляють між собою домашні обов'язки, поважають і допомагають самореалізуватися одне одному не тільки в сім'ї, а і в кар'єрі.
На думку К. Девіса, перехід від традиційних форм сім'ї до сучасних зумовлений насамперед трансформацією соціокультурних норм високої народжуваності й поширенням норм низької народжуваності, інакше кажучи, зміною системи цінностей, а не зовнішнім тиском.
Отже, сім'я — це надзвичайно важливий елемент соціальної структури суспільства. Зміни, які відбуваються в сім'ї, впливають на характер суспільних стосунків, на стан і розвиток самого суспільства. Тому тип сім'ї як однієї з підсистем суспільної системи не може бути довільним, він санкціонується суспільством. Сімейна діяльність регулюється і спрямовується традиціями, звичаями, нормами, що панують у суспільстві за певних історичних умов.[15]
Як складова суспільства, сім'я зазнає впливу всіх тих змін, що в ньому відбуваються. Економічна та соціальна криза, спад виробництва, безробіття, соціальна незахищеність — усе це справляє негативний вплив на сім'ю, зумовлює її сучасну кризу в Україні.
Криза інституту сім'ї проявляється в утраті орієнтації молоді на створення власної сім'ї, у низькій народжуваності, малодітній сімейній орієнтації, збільшенні кількості розлучень, зростанні кількості позашлюбних дітей тощо.
Одним з основних факторів кризи сім'ї є її матеріальні труднощі, розчарування внаслідок невиправданих сподівань на досягнення певного достатку, брак життєвих перспектив.
Психологічне здоров'я родини - це комплексний узагальнений показник соціально-психологічної активності її членів у внутрісімейних стосунках, у соціальному середовищі й професійній сфері їхньої діяльності.[14]
Це стан щиросердечного психологічного благополуччя родини, що забезпечує адекватну їхнім життєвим умовам регуляцію поводження й діяльності всіх членів родини. Психологічне здоров'я - це інтегральний показник функціонування сучасної родини, що відбиває якісну сторону соціальних і психолого-педагогічних процесів, що протікають у ній.
До основних критеріїв психологічного здоров'я родини В. Торохтій відносить подібність сімейних цінностей, функціонально-рольову погодженість, соціально-рольову адекватність у родині, емоційну задоволеність, адаптивність у мікросоціальних стосунках, спрямованість на сімейне довголіття. Розглянемо особливості їхнього прояву.[16]
1.Подібність сімейних цінностей відбиває збіг, орієнтаційна єдність поглядів, стосунків членів родини до загальнолюдських норм, правилам, принципам формування, розвитку й функціонування родини як малої соціальної групи. У цей час у динаміку цього показника спостерігаються дві тенденції. Перша - поляризація ціннісних орієнтації серед членів родини, як правило батьків і дітей. Друга - деформація сімейних цінностей і поява відмінних від традиційно сформованих цілей, ідеалів, інтересів і переконань членів родини. Кожна із цих тенденцій впливає на психологічне здоров'я родини.