По-друге, модель прикладного дослідження ґрунтується на моделі людини, найбільш відповідному політичному й гуманістичному ідеалам: відповідно до неї людина - активний суб'єкт соціальної дії; його розвиток і розвиток суспільства - взаємообумовлені процеси; модель орієнтована на постійну зміну дійсності.
По-третє, модель намічає перехід від традиційного способу рішення соціальних проблем до більше демократичного: від раціонального (коли суспільству лише повідомляють, як можна досягти цілей, а самі мети не обговорюються) до консенсуальному (коли рішення відкрите приймається в інтересах тієї або іншої соціальної групи) і, далі, до партиципативному (коли рішення приймається в інтересах більшості індивідів і соціальних груп).
Партиципативна модель припускає системний аналіз інтересів, думок і цінностей всіх соціальних груп, у тому числі вартих на нижніх щаблях соціальної ієрархії. Відповідно до цим соціальні психологи повинні в прикладному дослідженні вивчати запити людей, життя яких мають намір змінити; вислухувати їхню думку; залучати до оцінки результатів; вивчати моделі людини, що регулюють їхнє уявлення про бажаному, належному й дійсний.
Новий підхід володіє, на думку П. Стринджера, що випливають трьома перевагами. По-перше, технічним: підключення до дослідження самих випробуваних дозволить по-справжньому зв'язати його з потребами й інтересами реальних людей, зробивши дослідження справді соціально релевантним. По-друге, перевагою соціально-політичним: співробітництво з людьми, проблеми яких досліджує соціальний психолог, забезпечить його тісну, природну інтеграцію в соціальний контекст, дозволить стати дійсним посередником між академічною психологічною наукою й психологією повсякденного життя. По-третє, перевагою моральним: тісний контакт із людьми, для яких працює психолог, розів'є в ньому здатність активного, безкорисливого служіння справі соціального прогресу.
Основним результатом застосування партиципативної моделі, думає Стринджер, буде в науковому плані - перетворення так званої прикладної соціальної психології в науку, насичену реальним соціальним досвідом, а в плані суспільно-політичному - її перетворення в інструмент поширення психологічних знань. У цій своїй якості, сподівається Стринджер, вона допоможе людям усвідомити потенціал прогресивного розвитку, що втримується у взаємодії індивіда й суспільства.
Ідеї П. Стринджера не можуть не імпонувати своїм демократизмом, гуманістичною спрямованістю, жагучим бажанням допомогти людям. Однак ці ж позитивні риси його концепції рельєфно підкреслюють утопічність її реалізації в сучасних умовах капіталістичного суспільства. Так само як утопичными виявилися ідеї так званої буржуазної демократії («батьками» якої були Ж. - Ж. Руссо й Дж. Стюарт Милль), що перетворився нині в ширму для капіталістичної плутократії, швидше за все залишаться нереалізованими й ідеї парцитипативної соціальної психології, хоча вони й представляють значний крок уперед у порівнянні із традиційної.
Інша слабка риса концепції П. Стринджера - не розробленість алгоритму застосування пропонованої моделі. Як конкретно організувати дослідження, які обмеження воно накладає на валидність одержуваних даних, якими артефактами може супроводжуватися, яких методів зажадає - всі ці питання Стринджер залишає відкритими.
Трохи більше конструктивна в цьому плані модель так званої соціальної психології, що емансипує, запропонованим іншим голландським соціальним психологом - П. ван Стрином. По його задуму, що емансипує соціальна психологія повинна сприяти усвідомленню знедоленими соціальними шарами своїх можливостей, інтересів і цінностей, а також росту готовності організовано боротися за їхню реалізацію. У цьому її головну відмінність від традиційної науки, що служить інтересам влада імущих.
Інша фундаментальна відмінність складається в схемі прикладного дослідження. Традиційна прикладна наука розвивається по логіці дедуктивного циклу: одержання в ході академічного дослідження деяких фундаментальних результатів - застосування цих результатів у прикладній соціальній психології. П. ван Стрин не тільки бере під сумнів логіку цього циклу, але й пропонує відмовитися від самого терміна «прикладна», що як мало відповідає дійсному положенню речей.
Коли перед практичним психологом ставиться завдання, воно на відміну від теоретика починається не з пошуку в сфері теорії якихось підказок. Для нього більше характерний інший підхід: процес рішення проблеми звичайно, починаючись із визначення цілей, включає діагностику конкретної ситуації, аналіз досвіду й рішення аналогічних проблем і прогноз можливого ефекту тих або інших заходів. Інша важлива відмінність практичної діяльності від діяльності теоретика пов'язане з регулятивною дією норм і цінностей, які виступають критерієм при оцінці одержуваних результатів.
Література
1.Паригін Б.Д. Соціальна психологія як наука. - К., 2004
2. Пеньков Е.М. Социальные нормы – регуляторы поведения личности. М., 1972.
3.Пенто P., Гравії, М. Методи соціальних наук. - К., 2002
4.Соснин В.А. Исследования социального конфликта в социальной психологии США. - М., 1979.
5. Узнадзе В.Н. Психологічні дослідження. - К., 2005