Від всіх цих характеристик залежить функціональнаструктура простору мікросоціуму: наявність або відсутність місць для ігор дітей і підлітків, можливостей|спроможність| для проведення часу невеликих груп.
Важливою характеристикою мікросоціуму слід вважати|лічити| демографічну,тобто склад його жителів|мешканець|: їх етнічна приналежність, однорідність або неоднорідність; соціально-професійний склад і ступінь|міра| його диференційованої; особливості статевовікового складу; склад сімей.
З погляду тих можливостей|спроможність|, які є|наявний| в мікросоціумі для соціалізації дітей, підлітків, хлопців|юнак|, важливу|поважний| роль грає його культурно-рекреаційна інфраструктура - наявність і якість роботи учбово-виховних установ, кінотеатрів, клубів, спортзалів, стадіонів, басейнів, музеїв, театрів, бібліотек; наявність місцевих засобів|кошт| інформації.[3] Також можна сказати, що мікрорівень є складовою частиною макрорівня і, в деякій мірі, залежить від його впливу, адже саме від того, якими є загально створені умови існування людей будуть залежати і створені умови в мікросередовищі.
Соціальне середовище як сукупність соціальних умов процесу соціалізації особистості безпосередньо впливає на механізми його регулювання. Зміни у процесі соціалізації обов'язково обумовлюються реформаціями у структурі та функціонуванні соціального середовища. Тобто, всі зміни, які відбуваються у тому середовищі, з яким взаємодіє людина впливають на формування її свідомості та поведінки.
Отже, формування соціально-психологічного типу особистості відбувається насамперед за допомогою власного досвіду спілкування в безпосередніх соціальних контактах, де людина зазнає впливу мікросередовища, а через нього - і макросередовища, його культури, соціальних норм і цінностей. Людина прилучається до тієї чи іншої групи часто-густо саме задля того, аби стати її частиною, осягнути почуття «Ми» й почуття «Я» серед «Ми», що позбавляє самотності, дає відчуття сили і впевненості, спонукує до впливу на соціальне життя у групі в процесі міжособистісних контактів, сприяє набуттю індивідуального досвіду.[4]
1..2. Способи впливу соціального середовища на соціалізацію
особистості.
Соціальне середовище впливає на соціалізацію особистості і охоплює життєдіяльність людини від її народження аж до смерті. Соціалізація особистості залежить від умов соціального середовища
У процесі соціалізації в людини формуються соціальні якості, знання, вміння, відповідні навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником
соціальних відносин. Соціалізація відбувається як за умов стихійного впливу на особистість різних обставин життя, так і за умов цілеспрямо-ваного формування особистості. Завдяки активності людини її життєвий шлях, відображення нею соціально-психологічної реальності пере-творюється в складну двосторонню взаємодію особистості та соціального життя. Складний процес взаємовпливу одне на одного і є джерелом розвитку та становлення індивіда. З погляду соціальної психології активність індивіда зумовлена людською потребою належати до соціуму, сприймати, оцінювати й осмислювати його, ідентифікувати себе із своїм народом, конкретною соціальною групою. На стадії переходу взаємовідносин і зв'язків стереотипні вимоги групи до поведінки індивіда спонукують його до вироблення відповідної лінії поведінки особи й вибору конкретного її варіанта. Отже, основа соціально-психологічного розуміння соціалізації особистості ґрунтується на характеристиці соціально-психологічного типу особистості як специфічного утворення, продукту соціально-психологічного відображення соціального життя, соціальних відносин.[5]
Як було вище зазначено, що процес соціалізації особистості відбувається тільки за певних умов, тобто способів впливу соціального середовища на свідомість, формування характеру, типу темпераменту та поведінки людини. Можна сказати, що існує два способи впливу на процес соціалізації особистості:
- спосіб стихійного впливу на особистість різних обставин життя;
- спосіб цілеспрямованого формування особистості.
Під час стихійного впливу на особистість різних обставин життя, умов соціального середовища особистість мимовільно сприймає і засвоює все те, що на неї впливає. Даний спосіб впливу соціального середовища на соціалізацію особистості відбувається тоді, коли у людини ще не сформована самосвідомість.
Цілеспрямований вплив відбувається тоді, коли у особистості вже сформована самосвідомість, коли людина сама починає усвідомлювати мету свого життя у суспільстві.
Потрібно також зазначити, що обидва способи впливу соціального середовища на процес соціалізації особистості можуть мати як позитивний так і негативний характер.
Спосіб умов стихійного впливу на соціалізацію особистості реалізується, як правило, через фактори макросередовища, - це ті обставини життя, які впливають на кожну людину і які кожен сприймає по різному і пристосовується до них також як вважає за потрібне. Такими обставинами є політичний устрій країни, економічне становище, певні події, які відбуваються у суспільстві, певні непередбачувані події у житті людини. Спосіб цілеспрямованого впливу на формування особистості здійснюється у мікросередовищі, а саме у сім’ї, колективі дитячого садка, школи, студентського колективу, у певних суспільних організаціях, бо саме у цих середовищах вплив на особистість здійснюється з конкретною метою, а саме з метою виховання, навчання та підготовки особистості до майбутнього самостійного життя, також у вище згаданих середовищах формується особистість кожної людини, її якості характеру, життєві позиції, погляди і тому треба створювати всі необхідні умови для того, щоб цей процес формування особистості відбувався правильно і тільки на позитивному рівні. Також дуже важливо щоб сама особистість усвідомила свою життєву мету і була позитивно налаштована на сприймання вище зазначених впливів, бо саме тоді можна очікувати успішного входження людини у суспільство і засвоєння соціального досвіду.
Отже, соціалізація як процес входження людини у суспільство залежить від способів впливу на особистість умов соціального середовища, у якому вона перебуває, від того чи правильно відбувається вплив цих умов на свідомість людино, і це вкотре підтверджує нерозривність процесу соціалізації і умов соціального середовища, у якому відбувається цей процес.
2.1. Сутність поняття «соціалізації особистості», її етапи і
фактори.
У гуманітарні науки термін «соціалізація» прийшов з|із| політекономії, де його первинним значенням було «усуспільнення» землі|грунт|, засобів|кошт| виробництва.
Автором терміну «соціалізація» стосовно людини, очевидно, є|з'являтися,являтися| американський соціолог Ф. Р. Гідінгсоном , який в 1887 р. в книзі «Теорія соціалізації» спожив його в значенні, близькому до сучасного, - «розвиток соціальної природи або характеру|вдача| індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя».
До середини XX в. соціалізація перетворилася на самостійну міждисциплінарну область досліджень. Сьогодні проблему соціалізації або її окремі аспекти вивчають філософи, етнографи, соціологи, психологи, кримінологи, представники інших наук. Так, представники біхевіоризму і необіохіверизму (Б. Скінер, А. Бандура, В. Уолтерс) розглядають соціалізацію як процес соціального навчання. Представники школи символічного інтеракціоналізму (Ч. Кулі, Дж. Мід) досліджують соціалізацію як результат соціальної взаємодії людей; а прихильники структурного функціоналізму (Т. Парсонс, Р. Мертон) сприймає соціалізацію як процес рольового тренування.
Особливістю цих теорій є те, що соціалізація в них розглядається, перш за все, як процес соціальної адаптації, пристосування особистості до середовища шляхом засвоєння заданих суспільством норм правил тощо. Водночас у працях цих дослідників було чимало важливих позицій, які можна використовувати в соціально-педагогічній діяльності. Зокрема Ч. Кулі ввів поняття «первинна група» і розкрив її цінність у процесі формування особистості. При цьому соціалізацію він розглядав як результат соціальної взаємодії людей у певній групі. Відповідно до поглядів Т. Парсонса, індивід включаючись в соціальну систему, шляхом інтернаціоналізації загальноприйнятих норм засвоює загальні цінності, в результаті чого дотримання загальноприйнятих стандартів стає частиною його мотиваційної структури, потребою. До речі, основним інститутом соціалізації Т. Парсонс вважає сім'ю.
Досить важливу думку висловлює О. Брім: «соціалізація — процес, який відбувається протягом всього життя людини», і розкриває деякі відмінності у ході даного процесу з дорослими та дітьми. Так, він вважає, що соціалізація дорослих проявляється в основному в їх зміні зовнішньої поведінки, тоді, як дитяча соціалізація коригує базові ціннісні орієнтації. Адже дорослі спроможні оцінити норми, діти здатні лише засвоювати їх. Соціалізація дорослої людини спрямована на те, щоб допомогти їй оволодіти певними навичками, відповідним використанням ролей. У процесі соціалізації дітей в основному формуються мотиви їх поведінки.
П. Бергер і Т. Лукман розглядають соціалізацію як «всебічне і послідовне входження індивідів об'єктивний світ суспільства чи в окрему його частину. В цьому входженні вони розмежовують первинну соціалізацію, яку людина проходить в дитинстві і стає членом суспільства, та вторинну соціалізацію, завдяки чому індивід уже включається в нові частини суспільства».