Сприйняття соціального миру, по Хайдеру, організується навколо так званих «ядер» (серцевин - cores). Двома такими ядрами служать подання (концепти) життєвої психології про наміри цього іншого й про його здатність здійснити ці наміри. Ці два «ядра» описуються словами «хоче» і «може». Оскільки сприйняття «ядер» залежить від мінливого контексту й індивідуальних особливостей людини, соціальні об'єкти сприймаються більш перекручено, ніж фізичні.
Хайдер підкреслює важливість того, чи пояснюємо ми дане явище факторами, локалізованими усередині людини або поза ним, наприклад, ми можемо пояснити помилку людини його поганими здатностями (внутрішньої свідомості, а в наші дні, мабуть, немає таких людей, які були б носіями однієї лише повсякденної свідомості».
Таким чином, явище можна пояснити внутрішніми факторами (внутрішня причина) або труднощами завдання (зовнішня причина). Хайдер указує, що пояснення того або іншого наслідку внутрішніми (особистими) причинами припускає рішення людиною питання про те, у якому ступені оцінюваний їм людина відповідає за свої вчинки, у якому ступені це від нього залежало. Він виділяє п'ять рівнів пояснення особистої відповідальності, що залежать від ступеня інтелектуального (когнітивного) розвитку: на самому примітивному рівні причинно-наслідковий зв'язок глобальна - людина оголошується відповідальним за всі, до чого він має хоч якесь мислиме відношення, наприклад, його можуть обвинуватити в гріхах предків; на наступному рівні людині приписується відповідальність за подію, що відбулося з ним крім його активної участі, наприклад, виграш даної людини в лотереї; на наступному рівні людина уважається мимовільною причиною того, що він міг передбачати й запобігти; наступний рівень, коли людині приписується тільки те, що він мав намір зробити, і, нарешті, на останньому рівні всі й навіть свідомі вчинки людини пояснюються не тільки його намірами, але й об'єктивними факторами. Характер пояснення в кожному окремому випадку визначається не тільки рівнем розвитку суб'єкта, його власними спонуканнями, але також необхідністю зберегти когнітивний баланс. Так, наприклад, якщо людина вважає, що інша людина ставиться до нього добре, те будь-який негативний його акт буде «випадати» із загальної картини; і в дію вступлять психологічні сили, що прагнуть відновити рівновагу.
В інших дослідженнях було виявлено, що механізм атрибуції діє й тоді, коли люди оживляють неживі предмети. Хайдер і Зиммель показували випробуваним спеціальний мультфільм, у якому геометричні фігури рухалися в кадрі, зіштовхуючись один з одним. Коли випробуваних попросили описати бачене, вони, наприклад, називали агресивним великий трикутник, що «кривдив» маленький трикутник і т.д.
Згодом ідеї Хайдера були розвинені Джоунсом і Девисом і Г. Келлі. Згідно Джоунсу й Девису, учинки однієї людини стосовно іншого залежать від того, як перший визначає ступінь особистої відповідальності другого. Три фактори впливають на це-відношення: соціальні вимоги - конвенціональний контекст ситуації, очікування інших людей; гедоністична релевантність - загальний баланс (програш і виграш) і його значення для людини; персоналізм - конкретні особливості відносин, що зложилися між суб'єктом і іншою людиною.
Келлі виявив інші три змінні, але вже стосовно до пояснення людиною власного поводження. До них він відносить: визначеність - сприйняття об'єкта, явища або людину як єдиного, чітко обумовленого; послідовність - сприйняття даних якостей людини як більш-менш постійних і логічних для даної людини; і консенсус - зіставлення свого сприйняття даної людини зі сприйняттям інших людей.
Всі ці ідеї лягли в основу численних досліджень у таких областях, як процес переконання, формування подання про іншу людину й т.п.
У якості основних «ядерних» (по Хайдеру) характеристик виділяють наступні: намір, здатність, відповідальність і моральна оцінка (гарний - поганий). Уважається, що ці параметри визначають сприйняття іншої людини, формують відношення до нього.
У цей час дослідження атрибутивних процесів висуваються на одне з перших місць не тільки в області соціальної перцепції, але й у всій соціальній психології.
Хайдер робить якісно новий крок уперед, повідомляючи центральними, сутнісними рисами наміру сприйманої людини й оцінку можливостей їхнього здійснення. Це ставить дослідників перед необхідністю перегляду досить істотного методологічного положення: подання про людину як пасивному об'єкті, мало чим відразних від фізичних, принаймні, при поясненні його місця в причинно-наслідковому ланцюзі. Коли Хайдер уводить пояснення поводження іншої людини його особистісними внутрішніми характеристиками, то воно фактично протиставляється безособовому, тобто такому, котре застосовується при вивченні нелюдського миру. Як відомо, при безособовому поясненні, застосовуваному природничими науками, питання про знаходження кінцевої причини в загальному ланцюзі причин і наслідків уважається псевдо проблемою, тому що кожна причина є, у свою чергу, наслідок чогось, а кожний наслідок служить причиною чергової ланки й т.д. нескінченно. Порушуючи питання про підхід до людини як споконвічній причині, Хайдер тим самим підриває теза позитивізму про якісну тотожність гуманітарних і природних наук. Крім того, такий підхід вимагає розгляд людини як агента, ініціатора дії, як якісно новий об'єкт, що володіє волею, намірами, бажаннями й т.п. Однак тут знову виникає проблема генезису цих властивостей людини.
Хайдер зупиняється перед нею, що істотно збіднює його в основному досить плідну концепцію. Він повідомляє здатність людини до пізнання інтенції іншої людини і його прагнення до її реалізації вродженої.
Тут так само, як і в більшості досліджень соціальної перцепції, позначається загальна методологічна позиція американської соціальної психології, тяжіння до абстрактного, механістичного тлумачення спілкування людей і, головна, повна зневага (можливо, свідоме) до особливостей конкретного спілкування конкретних людей по конкретному приводі.
Особливо яскраво всі ці недоліки проявляються в дослідженні таких феноменів, як тяжіння людей друг до друга, взаємна привабливість або, навпроти, ворожість. Разом з тим у цих дослідженнях досить чітко проглядається дія певної ідеологічної моделі відносин між людьми. «Ми повинні могти зрозуміти, - говорять Джоунс і Джерард, - індивідуальні, культурні й ситуаційні наслідки, виходячи з основного положення про те, що людей цінують у тім ступені, у якій вони мають властивості, що сприяють досягненню цілей сприймаючого». Це основне положення найвищою мірою красномовно. По-перше, процес розглядається з позиції однієї людини, по-друге, він розглядається утилітарно, з погляду вигоди цієї людини.
«Ми любимо тих, хто любить нас». Відповідаючи на запитання, чому взагалі важливо, щоб люди нас любили, Джоунс і Джерард називають дві головні, на їхню думку, причини: «По-перше, коли інші нас люблять, вони звичайно для нас щось роблять. Можна розраховувати на те, що вони допоможуть нам досягти мети. Тому, коли ми подобаємося іншим, ми тим самим одержуємо над ними певну владу й тим самим якийсь важіль, щоб впливати на поводження в нашу користь. Тибо й Рикен розвили це положення далі, указавши, що ті, хто до нас прив'язаний, будуть нам вірні й будуть виступати за нас навіть тоді, коли ми не зможемо їх контролювати. Друга причина, можливо більше істотна й разом з тим більше мрячна, полягає в тому, що кожному з нас не нецікаво, що ми коштуємо як люди... Наша цінність підтверджується переважно думками інших... Свідчення того, що людина в загальному подобається комусь, зміцнюють його думку про себе як гідному, здатному або доброчесному». З огляду на цей підхід, можна зрозуміти загальну спрямованість досліджень явища атракції в міжособистісних відносинах. У них вивчаються наступні три класи змінних, які умовно можна назвати об'єктивними, психологічними й взаємодоповнюючими, при цьому розглядається їхня кореляція, значення залежно від тривалості міжособистісних відносин.
До першого класу - об'єктивних змінних ставляться: статус (щорічний дохід), рівень освіти, досягнення в навчанні, рід занять глави родини, здоров'я, зовнішня привабливість, урівноваженість поводження (критерії двох останніх змінних визначаються груповими стандартами. С. Московичи влучно визначив новизну й цінність висновків, одержуваних у цих дослідженнях: «Ясно, що краще бути здоровим і багатим, чим хворим і бідним».
У другий клас змінних входить подібність установок, ціннісних орієнтацій. Попросту говорячи, досліджується вірогідність явища, про яке сказане в приказці: «Рибалка рибалку бачить здалеку». Велика кількість експериментів присвячена вивченню того, як на формування взаємної симпатії впливає подібність не тільки статусу, але й поглядів, звичок і т.п. Справедливість цієї приказки була доведена, зокрема, в одному з деяких, досліджень, проведених Т. Ньюкомом.. Протягом декількох тижнів він вивчав процес установлення стійких міжособистісних зв'язків серед спеціально підібраного контингенту студентів. У цьому експерименті було показано також значення особистих контактів (чим більше можливість безпосереднього спілкування, тим більше ймовірність того, що люди сподобаються один одному). Було встановлено також, що спільність ситуації (наприклад, ситуація очікування прийому в лікаря) споює людей С. Шахтар.
До третього класу змінних ставляться такі, на існуванні яких заснований афоризм: «Протилежності притягаються». У цьому зв'язку вивчалися пари взаємодоповнюючих характеристик: екстраверсія - інтроверсія, домінування - слухняність і т.п.
У цілому було встановлено, що змінні першого типу - об'єктивні - діють на початковому етапі знайомства, потім на перший план виступає подібність поглядів, інтересів і лише на самому пізньому етапі - взаємодоповнюючі характеристики. Дія всіх цих змінних розглядається в дослідженнях популярності, дружби й, нарешті, любові.