Вперше інтерес до проблематики сімейних ролей зріс після виходу в 1955 році книги під редакцією Т. Парсона і Р. Бейлза "Сім'я, соціалізація і процес взаємодії" /Антонюк Е.В., 1992, с.12/.
Як ми вже сказали вище, суть сімейних ролей визначається потребами і функціями сім'ї. В цілому, функції сім'ї аналізувалися як соціологами (Харчев, Мацновський і ін), так і психологами (Ейдеміллер Е.Г. і Юстіцкіс С., Обозов Н.Н., Федотова Н.Ф., Елізаров А.Н. і ін).
Тому ми приводимо ті, що найчастіше згадуються з них:
1) Виховна функція сім'їполягає в тому, що задовольняються індивідуальні потреби в батьківстві і материнстві; у контактах з дітьми і їх вихованні; у тому, що батьки можуть "реалізуватися" в дітях. В ході виконання виховної функції сім'я забезпечує соціалізацію підростаючого покоління, підготовку нових членів суспільства.
2) Господарчо-побутова функціясім'ї полягає в задоволенні матеріальних потреб сім'ї (у їжі, даху і так далі), сприяє збереженню їх здоров'я: в ході виконання сім'єю цієї функції забезпечується відновлення витрачених в праці фізичних сил.
3) Емоційна функція сім'ї - задоволення її членами потреб в симпатії, пошані, визнанні, емоційній підтримці, психологічному захисті. Дана функція забезпечує емоційну стабільність членів суспільства, активно сприяє збереженню їх психічного здоров'я.
4) Функція духовного (культурного) спілкування - задоволення потреб в сумісному проведенні дозвілля, взаємному духовному збагаченні. Вона грає значну роль в духовному розвитку членів суспільства.
5) Функція первинного соціального контролю - забезпечення виконання соціальних норм членами сім'ї. Особливо тими, хто через різні обставини (вік, захворювання і тому подібне) не володіє достатньою мірою здатністю самостійно будувати свою поведінку в повній відповідності з соціальними нормами.
6) Сексуально-еротична функція - задоволення сексуально-еротичних потреб членів сім'ї. З погляду суспільства поважно, що сім'я при цьому здійснює регулювання сексуально-еротичної поведінки її членів, забезпечуючи біологічне відтворення суспільства /Эйдемиллер Е.Г., Юстицкис С., 1999, с. 20-21/.
Ці ролі Т. Парсон і співавтор ділять на:
інструментальних (пов'язані із зовнішнім оточенням сім'ї);
експресивних (внутрішня діяльність в сім'ї).
При цьому чоловік визнається інструментальним лідером, а дружина - експресивним.
Більшого поширення набуло виділення ролей годувальника, вихователя дітей і організатора побуту /Антонюк Е.В., 1992, с.12-13; Алешина Ю.Е., Гозман Л.Я., Дубовськая Е.М., 1987, с.30/. Потім, згідно Е.В. Антонюк, Ф.І. Най, узагальнивши дослідження інших авторів, виділив окрім цих ролей так звані "нові ролі": психотерапевтичну, рекреаційну, роль сексуального партнера. На думку Ф.І. Ная і цитованих ним авторів, ці ролі з'явилися завдяки виступаючій на перший план емоційній функції сім'ї.
Психотерапевтична роль полягає в допомозі, що надається подружжям один одному у вирішенні проблем. Рекреаційна роль - це обов'язки по організації дозвілля сім'ї, діяльності, якою індивід займається, перш за все, для отримання задоволення. Роль сексуального партнера є "новою" для чоловіків, на думку Ф.І. Ная, саме як роль. Рольова позиція дружини вже давно включала обов'язок задоволення сексуальних потреб чоловіка. Поява ролі сексуального партнера як частки позиції чоловіка пов'язано із зміною поглядів на природу жіночої сексуальності, з визнанням здатності і права жінки на отримання сексуального задоволення.
Один із вітчизняних підходів до виділення подружніх ролей демонструє Т.С. Яценко, коли згадує чотири основні ролі:
сексуальний партнер,
друг (аналог емоційної функції і функції культурного спілкування),
опікун (виховання дітей),
покровитель (господарчо-побутова роль).
Т.С. Яценко вважає, що для нормального шлюбу достатньо дотримуватись двох правил: "По-перше, присутність всіх чотирьох ролей (хоча якась з них може очолювати). По-друге, виключення додаткових ролей (якщо тільки їх наявність не узгоджена між подружжям і не викликає у них протесту)" /Ковалев С.В., 1997, с.23/. Фактично, модель Т.С. Яценко ігнорує функцію первинного соціального контролю, оскільки термін "опікун" в російській мові має чітке значення стосунків з дітьми.
Головним аспектом розгляду сімейних ролей в зарубіжній соціальній психології і соціології є їх розподіл за статевою ознакою. В цьому випадку вони називаються статевими ролями, полорольовою системою. Тобто розподіл сімейних ролей розглядується в цьому контексті як ядро полорьолевої диференціації.
Статеві ролі - це система культурних норм, різної статі, що приписує представникам, певна поведінка і особові якості. Полорольова система має два аспекти, дві частки.
Перша частка - це культурні стереотипи маскулинності/фемінності, тобто набори фізичних і психічних якостей, які приписуються "ідеальному чоловікові" і "ідеальній жінці". У західній культурі відзначають учені, стереотипи маскулинності/фемінності традиційно були полярними і взаємодоповнювальними. Основними рисами ідеалу фемінності одностайно визнаються пасивність, залежність, емоційність і тому подібне при цьому "справжньому чоловікові" і "справжній жінці" забороняється володіти рисами, властивими іншій статі.
Другий аспект, або друга частка, полорольової системи - це культурні очікування щодо соціальних ролей, соціальних деятельностей, "відповідних" для чоловіків і жінок. У системі культурних полорольових норм зміст її другого аспекту виходить із змісту першого, а саме: набір особових якостей, якими повинні володіти або володіють чоловіки і жінки, роблять їх пристосованими для одних, а не інших діяльностей. Основною лінією диференціації ролей чоловіків і жінок в західній культурі є лінія "будинок - робота". Від чоловіка традиційно потрібний, насамперед, щоб він був професіоналом, зайнятим на постійній, добре оплачуваній роботі. Сім'я повинна розглядуватися їм як щось підпорядковане, другорядне по відношенню до роботи. На жінку покладається відповідальність за будинок, сім'ю, дітей; професійна діяльність допускається, але як щось другорядне по відношенню до сім'ї і в тій мірі, в якій вона не заважає основному призначенню жінки. Така ролева модель вважається за головну ознаку традиційного шлюбу.
Поняття верховенства тісно пов'язане з поняттями лідерства і соціального домінування.
Аналізуючи роботи зарубіжних учених першої половини 90-х років по темі соціального домінування, Д. Майерс робить наступні виводи: "Виступаючи як лідери в ситуаціях, де немає жорсткого розподілу ролей, чоловіки схильні до авторитарності, а жінки - до демократичності. Якщо в організації прийнятий демократичний стиль керівництва, жінки як лідери цінуються так же високо, як і чоловіки.
При авторитарному стилі оцінка жінок-лідерів нижча. /Майерс Д., 1997, с.233/. Також відомо, що зараз розділ сім'ї - не розділ "згідно з" законом, а лідер, тобто чий психологічний вплив признається добровільно /Кузнецова Л.М., 1987, с.145/.
Звідси, припускаючи, що особливості домінування в сім'ї схожі з особливостями авторитету, стилю керівництва в колективі, можна вважати, що в егалітарному шлюбі обидва чоловіки в рівній мірі можуть бути лідерами, а в традиційному - домінувати "більше шансів" у чоловіків.
На питанні ліній спілкування і розподілу влади в сім'ї зосереджують увага представники стратегічної сімейної терапії: "відношення між членами сім'ї можуть бути симетричними або комплементарними. Перші, згідно Хейлі, мають характер змагання, тоді як другі доповнюють один одного в боротьбі людей за положення і владу" /Коттлер Дж., Браун Р., 2001, с.267/.
Дійсно, вітчизняні дослідження дозволяють вважати, що висока домінантність партнерів в дружніх і подружніх взаєминах, згідно Н.Н. Обозову і співавтором, приводить до негативного впливу /Волкова А.Н., 1979/.
Цей вплив може бути згладжене, оскільки деякі люди чудові в ролі цільового лідера, що встановлює стандарти і що досягає мети, а інші краще підходять для лідерства соціального, необхідного для об'єднання, залагоджування конфліктів і надання підтримки /Майерс Д., 1997. С.394/.
Такий підхід пояснює, чому один чоловік займається організаторськими функціями, а інший - старанними. Під організаторськими функціями Н.Ф. Федотова /1983, с.87-94/ розуміє розподіл доходів, організацію дозвілля, забезпечення психологічного мікроклімату, організацію побуту і виховання дітей. Під старанними - матеріальне забезпечення і суспільну активність.
Н.Ф. Федотова стверджує, що визнання чоловіком свого верховенства базується в основному на пріоритеті в матеріальному забезпеченні сім'ї і успіхах у виробництві, тобто в діяльності за межами сім'ї. З погляду жінок же, для визнання верховенства чоловіка не вистачає його виконання ролі головного годувальника. Приписуючи чоловікові роль голови сім'ї, жінки звертають увагу на його участь в організації дозвілля, у формуванні сприятливого психологічного клімату, і у меншій мірі - в організації побуту і у вихованні дітей. При цьому для дружин важлива не стільки сама участь чоловіка в цих справах, скільки те, що він бере участь в них активніше, ніж чоловіки в інших сім'ях.
Основою для визнання верховенства дружини була висока оцінка її багатогранної діяльності в сім'ї (окрім матеріального забезпечення) як самою жінкою, так і її чоловіком. При цьому найбільш сильним мотивом визнання верховенства дружини був її авторитет у дітей і повсякденна праця, пов'язана з турботою про дітей. Існує думка, що "чим більше дітей, тим менш рівноправний розподілений обов'язку в сім'ї. Час, який жінки приділяють догляду за дітьми і їх вихованню, не залежить від їх суспільного статусу і освіти; батьки займаються дитям тим більше, чим вище їх освітній рівень і суспільний статус" /Антонюк Е.В., 1992, с.45-46/.