Міністерство освіти та науки України
Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка
Курсова робота
РОЗВИТОК ПСИХОМОТОРИКИ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ З ПОРУШЕННЯМ МОВЛЕННЯ
студентки
групи
Науковий керівник:
Полтава
План
Вступ
Розділ І. Теоретичні аспекти психомоторики
1.1 Значення рухової діяльності у житті людини
1.2 Особливості формування психомоторних здібностей у дітей молодшого шкільного віку
1.3 Психомоторні аспекти навчання та виховання дітей молодшого шкільного віку
Розділ ІІ. Взаємозв’язок психомоторики та мовлення
2.1 Фізіологічні механізми мовної діяльності
2.2 Психомоторика як засіб розвитку мовлення у дітей молодшого шкільного віку
Висновок
Перелік використаних джерел
Без особливого підходу залізо іржавіє,
не знаходячи застосування, стояча вода
на холоді замерзає, а розум людини - чахне.
Леонардо да Вінчі
У ХХІ столітті Національна доктрина освіти в Україні має забезпечити підготовку людей високої культури, кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, мобільності в освоєнні і впровадженні новітніх наукових та інформаційних технологій. Останнє можливе лише за умови індивідуального підходу до кожної дитини. Використання засобів розвитку психомоторики у навчально-виховному процесі являє собою засіб, що дозволяє за рахунок організації освітнього процесу більш повно враховувати схильності й здібності учнів, створювати умови для навчання школярів відповідно їх можливостей.
Початок теоретичного рівня розробки наукових знань про психомоторику учнів у навчанні пов'язаний із великим педагогом, одним з основоположників педагогічної науки і рідної школи, К.Д. Ушинським. Я.А. Коменський дав уперше обґрунтування загальнокласній роботі на уроці в поєднанні з індивідуальними психомоторними здібностями. Значний внесок у розробку питань розвитку особи, урахування закономірностей психомоторного розвитку дитини в навчанні й вихованні внесли такі педагоги, як В.Г. Бєлінській, М.Г. Чернишевський, М.О. Добролюбов, Х.Д. Алчевська, П.Д. Юркевич, М.Л. Толстой, М.Ф. Бунаков, В.П. Бехтеров. Прогресивні педагоги минулого такий підхід розглядають його як засіб|кошт| просування кожного учня до нових рівнів розвитку.
На сучасному етапі розвитку педагогічної науки у нашій країні однією з найбільш актуальних являється проблема використання засобів розвитку психомоторних здібностей для ефективності педагогічної роботи з учнями. Тому вивчення особливостей психомоторики учнів є важливим напрямом педагогічного дослідження.
Вказані вище обставини і зумовили вибір теми нашої науково-дослідної роботи: „Розвиток психомоторики у дітей молодшого шкільного віку з порушенням мовлення".
Об’єкт: Теорія та практика реалізації проблеми розвитку психомоторних здібностей дітей в навчально-виховному процесі.
Предмет: Розвиток психомоторики у дітей молодшого шкільного віку з порушеннями мовлення в сучасних вітчизняних закладах освіти.
Мета: На основі теоретичного аналізу психолого-педагогічної літератури узагальнити сутність психомоторного розвитку в організації педагогічного процесу.
Завдання:
1. З’ясувати значення рухової діяльності у житті людини.
2. Охарактеризувати особливості формування психомоторних здібностей у дітей молодшого шкільного віку.
3. Визначити психомоторні аспекти навчання та виховання дітей молодшого шкільного віку.
4. Висвітлити фізіологічні механізми мовленнєвої діяльності.
5. Виявити особливість психомоторики, як засобу розвитку мовлення у дітей молодшого шкільного віку.
Досягнення поставленої мети і задань курсової роботи вимагало застосування ряду методів науково-педагогічного дослідження, зокрема: теоретичний аналіз проблеми, шляхом вивчення літературних джерел, педагогічні дослідження, які включають вивчення ефективності застосування засобів розвитку психомоторних здібностей, систематизація і узагальнення передового педагогічного досвіду.
Дана робота має таку структуру: вступ, 2 розділи, висновки, перелік використаної літератури.
Рух тіла срияє єдності
фізичного та духовного.
Тед Ендрюс
Рух - всемогутнє знаряддя людини. Вiн дає можливiсть не тiльки виконувати вдало м’язову роботу. Пластична, координована людина здатна усвідомлювати рух як власний морфологiчний орган. Таким чином особистiсть піднімається на вищий культурний рiвень руху, коли вiн сприймається та усвiдомлюється iз самої митi започаткування. Саме тодi рух стає органом у справжньому розумінні, коли людина настiльки володiє власною психомоторикою, що кожна клітинка її тіла існує на рівні готовності до дії, а мозок, отримуючи сигнали від пропріорецепторів, відкриває шлях до саморозвитку.
Дiя - це ключовий момент життя людини, це збудник її переживань. Для того, щоб навчитися правильно дiяти, ми маємо розібрати елементи, зовнішні та внутрішні, з яких може складатися дiя. Як на ненастроєному піаніно не можна передати усю красу музики Моцарта, так „ненастроєним" тiлом не передати всi тонкощі людських переживань, музики живої душі.
Дiти, у яких розвинені рiзноманiтнi м’язові рухи, стають спритнішими, витривалими, наполегливими. Завдяки пошуку варіантів психомоторних рухів та способів виконання удосконалюється мислення, пам’ять, уява, воля. В ходi вiдтворення руху через активiзацію психомоторних процесів відбувається побудова свідомості дитини.
Рух і пiдтримує ритм, просторово-часове орієнтування. У русі дитина отримує задоволення, насолоду, радість, проявляє індивідуальність. [5]
Маленька дитина - дiяльна iстота. Вiд народження до десяти років вона стає гармонійно розвиненою людиною, у якої працюють - уява, естетичні почуття, образне мислення. Недаремно молодший шкільний вік називають вiком "грацiї". Грацiозна дитина може займатись будь-яким видом творчої та рухової дiяльності, її психомоторна активність досягає свого найвищого ступеня.
Рухи базуються на слуховому сприйманні музичного ритму: вбираючи його в себе, дитина приводить у діяльний стан усі сторони особистості. Тут від неї вимагається не тільки сприймання, а й особлива кмітливість, яка створює основу глибокого мислення та розвиває його. [6]
Особливу увагу, при розвитку психомоторних здібностей, звертають на ритм. Ритм - це природний рух життя. Серцебиття i робота внутрiшніх органiв, як правило, проходять ритмiчно. Ритмiчнi рухи плавно переходять один в один. Вони виконуються без участi волi та iнтелекту. Ритмiчнi рухи завжди природнi. Ритмiчнiсть спостерiгається i при завчених повторюваних рухах, наприклад, під час ходьби, бiгу, письма. Ритмiчнiсть допомагає душевному розслабленню. При наявностi ритму людина схильна пасивно співпереживати, без напруги. Повiльний рух виражає душевну гармонію. Такий стан душi мають немовлята, коли їх заколисують, заспокоюють ритмічним погладжуванням.
Потiм, використовуючи рiзнi мелодiї, можна визначити iндивiдуальнiсть кожної дитини. Ритм залежить вiд характеру особистостi. Наприклад, дитина флегматичного темпераменту буде виконувати рухи уповiльнено, сангвiнiк - швидко i живо, тодi як у холерика рухи рiзкi, поривчастi. Меланхолiк також проявляє себе вiдповiдно до власного темпераменту.
Вiдомо, що вся нескiнченна розмаїтiсть зовнiшнiх проявiв мозкової дiяльностi людини не зводиться до одного лише явища - м’язового руху. Отже, психiчнi та фiзичні аспекти дії тiсно пов’язанi мiж собою. Кожну мить свого життя людина щось відчуває, про щось думає. Ми вiдразу бачимо, коли хтось нервує, замислюється або зосереджується. В залежностi вiд цього людина по-різному буде виконувати однi й тi ж рухи. Ми здогадуємось про стан людини за найменшими діями.
Якою б чутливою, тонкою, духовно багатою не була людина, вона не проявить ці якостi незграбним, нерухливим тiлом. Тому передусiм треба працювати над своїм тiлом. І ця робота не повинна зупинятися протягом усього життя.
Психомоторнi здiбностi (пластичнiсть, гнучкiсть, координованість, темп, ритм, швидкість, сила, спритнiсть) являють собою механiзми саморозвитку, якi започатковують свою дію вiд енергiї життя, „спраги рухів".
Звернувшись до практичного використання рухiв у рiзних видах дiяльностi, було встановлено, що саме таким чином можна визначити єдиний змiст психомоторного розвитку дитини, заснованого на єдностi ритму тiла, музики, мовлення та рухів. Засобами рiзних видів діяльності розвиваються психомоторнi здiбностi: пластичність, влучнiсть, координованість, темп, ритм, швидкiсть, спритність. [12]
Так, руховi iгри та вправи сприяють розвитку здібностей оволодіння власним тiлом; хореографічні вправи спрямовуються на оволодінння власною психомоторикою; образотворче мистецтво сприяє розвитку пластичності, спритностi й точностi рухiв обох рук; словесна творчiсть передбачає перетворення почуттів, образiв, переживань у думки; театралiзована діяльність сприяє розвитку міміки, пантоміміки та семантики рухів. Поєднання цих засобiв забезпечить, психомоторну активність дiтей.
Впровадження практичної психомоторики у навчально-виховну дiяльнiсть вимагає вiд психологів, учителів та батькiв необхідних знань та умiнь, які формуються в процесi організованої діяльності з використанням тренінгів, вправ та творчих завдань.
Механізмами самомоделювання психомоторної дії від чутливості до творчості до творчості виступають: потреба руху, переживання руху, уявлення про параметри тіла в просторі, різноманітні пози тіла, які дозволяють активізувати пропріоцептивний досвід, психічні образи, які стають алгоритмами рухових дій.