Протягом тих 36 років, коли Хол був главою університету Кларка, психологія в ньому процвітала. За цей час там захистили дисертації більше вісімдесятьох молодих учених-психологів. Його студенти згадували довгі, але жваві семінари, які Хол проводив у себе будинку по вечорах у понеділок. На цих заняттях викладачі влаштовували перевірочні випробування для аспірантів. До кінця кожної зустрічі, які тривали часом до чотирьох годин, прислуга приносила в кабінет гігантську баддю морозива.
Коментарі Холу до контрольних робіт його студентів найчастіше були розгромними. Льюїс Терман згадував, що "Хол при перевірці робіт проявляв стільки ерудиції й уяви, що нас завжди це вражало. Його експромти на полях були незмірно глибше самої роботи, на яку студент затратив місяці тяжкої праці". По закінченні вечірніх занять, розповідав Терман, "я завжди йшов додому приголомшений і начебто п'яний, приймав гарячу ванну, щоб заспокоїтися, а після годинами лежав з відкритими очима й подумки повторював ті розумні фрази, які повинен був би сказати, але не сказав у той вечір". Аспіранти благоговіли перед Холом. Один з них згадував:
Хол був людиною потужної статури, вище шести футів ростом. Його можна було часто бачити підстригаючи траву ручною косаркою для галявин у дворі свого будинку, що стояв на піднесенні... Він легко крокував по верхньому краї схилу, ліва рука - у кишені, а правої він спритно управляв косаркою, нагору-долілиць, від одного кінця галявини до іншого - добра сотня футів. Іноді це заняття супроводжувалося розмовою з яким-небудь студентом, що дріботав поруч по тротуарі.
Як досвідчений педагог, що знав, як виховати здатних молодих учених, - за що, до речі, вони платили йому подякою, - Хол міг бути щедрим і прихильним. Був період, коли більшість американських психологів становили учні Холу із Кларка або університету Джонса Хопкинса, хоча й нс для всіх з них він ставав головним джерелом натхнення. Можливо, про його особистий вплив красномовніше всього говорить той факт, що третина його аспірантів в остаточному підсумку стали - як і їхній учитель - керівниками різних коледжів.
Хол був одним з перших американців, які зацікавилися психоаналізом, і, у значній мірі, саме завдяки йому на цей напрямок відразу ж звернули увагу в Сполучених Штатах. В 1909 році він запросив Зиґмунда Фрейда й Карла Юнга брати участь у ряді конференцій, присвячених до 20-й річниці від дня підстави університету Кларка, - сміливий крок, з огляду на ту підозру, (яким спочатку ставилися до психоаналізу. Хол запросив і свого колишнього викладача, Вільгельма Вундта, але той змушений був відмовитися від поїздки в Америку через поважний вік і тому, що вже був призначений головуючої на торжествах із приводу 500-летия його власного університету.
Хол продовжив писати наукові праці й після своєї відставки з поста президента університету Кларка в 1920 році. Він умер чотирма роками пізніше, через кілька місяців після того, як був вибраний на другий строк президентом АПА. Після його смерті 99 з 120 членів АПА назвали Холу в числі десяти психологів загальносвітового значення. Багато хто з них відзначили його видатний талант педагога, його зусилля по розвитку психології, його виклик ортодоксальності. Правда ті, хто знав його, критично озивалися про його особисті якості. Його вважали важким у спілкуванні, ненадійним, нерозбірливим у виборі засобів для досягнення своїх цілей, хитрим так до того ж і агресивно нав'язливим. Вільям Джемс сказав про нього один раз так: "Єдина людина, з усіх кого я знав, у кому самим дивним образом змішалися велич і дріб'язковість". Але навіть критики Холу погодилися б зі словами із присвяченого йому збірника статей АРА: "Він один (Хол) надихнув на більше число робіт і досліджень, чим три будь-які інші великі фігури в психології".
Еволюція як основа людського розвитку
Хол мав дуже різнобічні наукові інтереси, але всі його інтелектуальні блукання зрештою зводилися до єдиної теми: еволюційної теорії. Його звертанням до безлічі різноманітних проблем у психології рухало переконання, що нормальний психічний розвиток припускає ряд еволюційних стадій. Використовуючи теорію розвитку як основу для широких теоретичних і прикладних побудов, Хол у такий спосіб вніс більше вагомий внесок не в експериментальну, а в педагогічну психологію. Експериментальною психологією він захоплювався лише на самому початку свого наукового шляху. Він визнавав важливість експерименту як методу психології, але був зовсім нетерпимий до будь-якого роду обмеженням. Тому лабораторна робота в сучасній психології виявилася занадто вузьким полем діяльності для цілей і розмаху Холу.
Холу глибоко цікавили питання розвитку людини й тварин і пов'язані з ними проблеми пристосовності, за що його часто називають генетичним психологом. В університеті Кларка цей інтерес привів його до вивчення дитячої психології - темі, що стала для Холу центральної. Виступаючи на Всесвітній виставці 1893 року в Чикаго, він сказав: "Дотепер ми їздили в Європу, щоб учитися психології. Давайте ж тепер зробимо центром наших інтересів психологію дитини, і тоді в Америці буде власна психологія". Хол мав намір застосувати психологію до вивчення життя дитини в реальному світі. Як влучно помітив один з його колишніх студентів, "його лабораторією стали діти".
При вивченні дитячої психології Хол широко користувався методом анкетування, з яким він познайомився в Німеччині. До 1915 року Хол і його студенти розробили й успішно використовували для різноманітних досліджень 194 опитувальника (White. 1990). Ця методика одержала настільки широке застосування, що через якийсь час у Сполучених Штатах вона асоціювалася саме з ім'ям Холу, хоча ще до нього була запропонована Гальтоном.
Із самого почала вивчення дитячої психології мало величезний суспільний резонанс і привело до виникнення руху під умовною назвою "Вивчення розвитку дитини". Однак через кілька років через низьку якість проведених досліджень цей рух "зник": не було досліджень, які можна було взяти за зразок, опитувальника були "сирими", що проводили опитування люди - некваліфікованими. результати анкетування аналізувалися неадекватно. Іншими словами, у цій спробі дослідження було дуже мало від психології, воно виявилося "неточним, непослідовним і які вводять в оману". Незважаючи на заслужену критику, цей рух показав важливість емпіричного вивчення дитячої психології й концепції психологічного розвитку в цілому.
Найвідоміша книга Холу - значне (біля півтори тисяч сторінок) двотомний добуток "Інстинкти й почуття в юнацькому віці", видане в 1904 році. У цій енциклопедичній роботі найбільше повно викладена розроблена Холом теорія рекапітуляції психологічного розвитку. Він думав, що дитина у своєму індивідуальному розвитку повторює стадії розвитку психіки всього роду людського. Книгу кілька разів перевидавали - і навіть через 20 років після першої публікації.
Рух "Вивчення розвитку дитини" - програма, основою якої були дослідження Холу психологічного розвитку дітей.
Теорія рекапітуляції психологічного розвитку - ідея Холу про те, що дитина у своєму індивідуальному розвитку коротко повторює головні етапи історії людства.
"Інстинкти й почуття в юнацькому віці" стали предметом палких суперечок, оскільки в цій книзі значна увага була приділена питанням підлоги. Холу обвинувачували в похоті. Психолог Е. Л. Торндайк писав, що в цій книзі "дії й почуття, що випливають із особливостей підлоги, як нормальні, так і хворобливі, обговорюються так, як ніколи раніше в англомовній літературі". В одному зі своїх листів Торндайк виразився ще більш критично. Він писав, що книга Холу була "накопиченням помилок, мастурбації й Ісус. Він - безумець". Тим часом в університеті Кларка Хол читав курс лекцій із проблем підлоги. Це був справжній скандал, навіть при тім, що жінкам не дозволялося бути присутнім па цих лекціях. В остаточному підсумку йому довелося згорнути курс, тому що "занадто багато сторонніх приходили в аудиторію й навіть підслухували у дверей".
Багато психологів не розділяли ентузіазму Холу відносно вивчення питань статі. "Що може витягти Хола із цієї триклятої сексуальної колії? - писав Енджелл Титченеру. - Я всерйоз думаю, що приділяти так багато уваги цій темі погано в моральному плані й просто не розумно". Вони могли не хвилюватися: різнобічний і діяльний Хол незабаром звернувся до зовсім іншої проблематики.
Стаючи старше, Хол, природно, зацікавився заключною стадією розвитку людини. У віці 78 років він опублікував роботу "Старіння" (Senescence, 1922 р.), що стала першим великим оглядом психологічних проблем людей літнього віку. В останні роки життя Хол написав дві автобіографії - "Спогади психолога" і "Сповідь психолога".
Література
1.Ждан А.Н. Загальна характеристика стану закордонної психології в період відкритої кризи (початок 10-х - середина 30-х років XX в.) - К., 2003
2.Теплов Б.М. Про об'єктивний метод у психології. - К., 2003
3.Лихі Т. Історія сучасної психології. - К., 2003.
4.Сміт Н. Сучасні системи психології. Історія. Постулати. Практика. - К., 2003