1.1Фізіологічні механізми пам’яті
Пам’ять – це психічна властивість людини, яка відкриває їй можливості для нагромадження досвіду. Пам’ять виявляється в запам’ятовуванні, збереженні, розпізнаванні та відтворенні явищ, процесів і психічних станів. Завдяки цій психічній властивості ми здобуваємо різноманітну інформацію, засвоюємо знання про світ і розвиваємо наші вміння та вправність. У найширшому розумінні цього слова, пам’ять – це властивість, яка створює умови для впливу попередніх подій і переживань на сьогодення. У вужчому розумінні, пам’ять – це здатність пригадувати окремі переживання з минулого. Усвідомлюючи не лише саме переживання, але й його миттєвість в історії нашого життя зі свідомим розміщенням у часі і просторі. Завдяки пам’яті зберігаємо, переховуємо, відтворюємо різні елементи нашого досвіду, не лише інтелектуальні, але й емоційні та моторно-рухові. Пам’ять про почуття піднесення, напруження може іноді зберігатися довше, ніж інтелектуальна пам’ять про події, пов’язані з ними.
Своїм умінням пристосуватися до різноманітних, мінливих умов життя людина також завдячує пам’яті, яка, окрім того, є фундаментом для створення нових реалій, спричинюється до перетворення існуючої дійсності. Завдяки пам’яті про минулі події й переживання ми маємо відчуття неперервності власного розвитку й усього нашого життя попри те, що живемо в надзвичайно мінливому світі. [13, 10]
Незважаючи на численні дослідження психологів, нейрофізіологів, фізіологічні механізми пам’яті ще й досі залишаються мало вивченими. Прийнято вважати, що фізіологічна основа тривалої пам’яті полягає в так званих слідових часових зв’язках, утворених в корі півкуль головного мозку на умовно-рефлекторних принципах.
Запам’ятовування можливе завдяки пластичності нервової системи, мозку, тобто завдяки притаманній нервовій системі властивості змінюватися під впливом подразників, залишати й зберігати в собі сліди діяння подразників. Мозок кожної людини має властивість пластичності, але ступінь цієї пластичності у різних людей різний.
Від ступеня пластичності мозку залежить і якість пам’яті людини. Пластичність мозку не є раз і назавжди даною і незмінною властивістю. Показником пластичності мозку є швидкість утворення в корі великих півкуль тимчасових нервових зв’язків, тривалість їх збереження, жвавість і легкість їх оживлення. [13, 14-15]
Є ряд досліджень, які розширюють і поглиблюють знання про механізми закріплення і збереження слідів вражень. Відомо, що існують певні умови для фіксації і збереження сліду. За одних умов виниклий слід збудження є короткочасним, зберігається секунди чи хвилини, за інших – зберігається детально. Щоб короткочасний слід збудження став довгочасним, необхідний деякий час, протягом якого слід закріплюється, або, як кажуть психологи, консолідується. Якщо після виникнення сліду збудження в нервовій клітині або групі клітин тут же виникає інших слід від дії нового подразника, та початкове враження загальмовується і зникає, тобто не консолідується. Таким чином, здобуті експериментальні факти дають змогу зробити такі висновки:
вплив або збудження викликає зміни рибонуклеїнової кислоти в нервовій клітині;
ці зміни створюють можливість специфічно відповідати на повторні подразники. [13, 19]
Тимчасові нервові зв’язки є фізіологічним механізмом утворення асоціацій. Асоціація – це зв’язок між окремими подіями, фактами, або явищами, відображеними в нашій свідомості й закріпленими в нашій пам’яті. Без цих зв’язків, або асоціацій, неможлива нормальна психічна діяльність людини, в тому числі діяльність пам’яті. Запам’ятовування будь-якого предмета завжди відбувається в зв’язку з іншими предметами. Асоціативні процеси в корі головного мозку забезпечують запам’ятовування і відтворення різних явищ дійсності в певному зв’язку й послідовності. Асоціації бувають кількох видів: асоціації за схожістю і асоціації за контрастом.
Питання про механізми пам'яті складний і є предметом вивчення ряду наук: фізіологія зв'язує процес збереження інформації з утворенням нервових зв'язків (асоціацій), біохімія - зі зміною складу рибонуклеїнової кислоти (РНК) і інших біохімічних структур, психологія підкреслює залежність пам'яті від індивідуальних особливостей індивіда і т.д.
Одна з гіпотез про фізіологічні механізми, що лежать в основі запам'ятовування, була запропонована Д.О. Хеббом (1949). Він думав, що механізмом короткочасної пам'яті є реверберація (циркуляція з поступовим угасанням) електричної імпульсної активності в замкнутих ланцюгах нейронів, а перехід "сліду" пам'яті з короткочасної форми в довгострокову здійснюється за допомогою процесу консолідації, яка розвивається при багаторазовому проходженні нервових імпульсів через ті самі синапси. [13, 20-24]
Існують гіпотези, що допускають інший тимчасовий і функціональний взаємозв'язок короткочасного і довгострокового процесів пам'яті. Біохімічні дослідження цих двох якісно різних фаз збереження "сліду" виявили, що в ході другої, стабільної, фази збереження сліду завершуються структурні зміни, які виникають у ході першої, лабільної фази.
Згідно різним даним, такими змінами є: ріст протоплазматичних нервових відростків, зміни в синаптичних закінченнях, у властивостях клітинних мембран чи у складі РНК.
З розвитком мікроелектродної техніки з'явилася можливість вивчення процесів, що лежать в основі пам'яті на нейронному рівні. Найбільш ефективним виявився метод внутрішньоклітинного відведення електричної активності окремого нейрона, що дозволяє аналізувати роль синаптичних явищ у пластичних перетвореннях нейронной активності. Експериментально доведено, що в різних ситуаціях навчання пластичність виявляють нейрони гиппокампа, ретикулярної формації, рухової кори й ін.
1.2 Типи пам’яті
Класифікацію пам’яті можна здійснити, виходячи з участі волі в процесі запам’ятовування, тривалості збереження інформації, суті предмета й способу запам’ятовування. Також можна виділити різні типи пам’яті з огляду на тип збудників, які найрезультативніше використовуються при формуванні досвіду певної людини.
Мимовільна і довільна пам’ять.
Коли ми запам’ятовуємо певну інформацію без свідомого рішення її запам’ятати та без спрямованих зусиль у цьому напрямі (іноді навіть супроти своїй волі), то це вияв мимовільної пам’яті. коли ж унаслідок власного рішення робимо свідомі зусилля, щоби щось запам’ятати, то це довільна пам’ять. Обидва типи необхідні для повноцінного людського життя. Прояви довільної пам’яті з’являються ще в дітей дошкільного віку, але її значення стрімко зростає з роками. [13, 25-26]
Безпосередня і відкладена пам’ять.
Безпосередня, короткотривала пам’ять дає людині змогу відтворити певну інформацію відразу ж після ознайомлення з нею. Її обсяг обмежений і сталий. Відкладена пам’ять довготривала. Вона виявляється у спроможності відтворювати вивчений матеріал після проходження значного часу. Для неї характерний необмежений обсяг і час переховування матеріалу, що вкрай необхідно в процесі навчання. [13, 27]
Механічна і логічна пам’ять.
Механічна пам’ять наявна, коли якийсь матеріал запам’ятовуємо внаслідок багаторазового повторювання – зазубрюємо його, не вдаючись у зміст. При відтворенні особа може докладно повторити те, що запам’ятала, але не зможе пояснити його значення або застосувати в нових обставинах. Коли ж при запам’ятовуванні найперше старатися зрозуміти засвоювану інформацію (чи результат спостереження за якимось явищем), з’ясувати всі терміни, встановити смислові зв’язки в тексті, який містить цю інформацію, а лише після цього запам’ятати даний матеріал, то це буде логічна пам’ять. Застосовуючи логічну пам’ять, особа ще при першому знайомстві з матеріалом старається:
виявити в ньому основні смислові ланки;
виділити в матеріалі частини, які є логічними складниками цілості;
здійснити селекцію інформації, приймаючи суттєве й відкидаючи другорядне.
Логічна пам’ять дає кращі і довговічніші результати, ніж механічна. За її допомогою можна запам’ятати значно ширший обсяг навіть дуже складного матеріалу та тривалий час його зберігати. [13, 27-29]
Образна пам’ять.
Цей тип пам’яті виявляється в запам’ятовуванні та відтворенні збудників, які впливають на органи чуттів. Нею може бути зорова чи слухова пам’ять, або й зорово-слухова. Зустрічаються люди, які легше запам’ятовують те, що бачать інші ж ефективніше й простіше запам’ятають те, що почули. [13, 29]
Словесно-логічна пам’ять.
Для такого типу пам’яті характерна схильність до запам’ятовування й відтворення думок, висловлених вербально. вона створює умови для сприймання логічних зв’язків і стосунків, виявлених в усній та писемній формі, у тому числі й мові точних наук, у якій застосовуються математичні та логічні символи. [13, 31-33]
Моторна пам’ять.
Рухова (кінетична) пам’ять служить для набуття моторно-рухових навиків. Ця пам’ять необхідна малій дитині, коли вона вчиться використовувати предмети щоденного побуту, та при вивченні письма, спортсмену, який прагне вдосконалити свої досягнення, а також кожному, хто навчається використовувати різноманітні інструменти й пристрої у професійній діяльності. [13, 34]
Емоційна пам’ять.
Цей тип пам’яті проявляється в запам’ятовуванні тих подій, які мають сильне почуттєве забарвлення. Людська пам’ять схильна легше запам’ятовувати й довше зберігати приємні події, ніж прикрі. Емоційна пам’ять відіграє важливу роль у мотивації вчинків.