Егоцентричне мовлення. Проміжне положення між зовнішнім і внутрішнім мовленням займає егоцентричне мовлення. Це мовлення, направлене на партнера по спілкуванню, а на себе, не розраховане і не припускає будь-якої зворотної реакції з боку іншої людини. Це мовлення особливо помітне у дітей середнього дошкільного віку, коли вони грають і розмовляють самі з собою. Елементи цього мовлення можна так само зустріти і у дорослого, який, вирішуючи складну інтелектуальну задачу, роздумуючи в слух, вимовляє в процесі роботи якісь фрази.
Егоцентричне мовлення – це мовлення роздум, обслуговуюче не стільки спілкування, скільки самомислення. Воно виступає як зовнішня форма і внутрішня по своїй психологічній функції. Маючи своє початкове коріння в зовнішньому діалогічному мовленні, вона переростає у внутрішнє. При виникненні ускладнень в діяльності людини, активність його егоцентричного мовлення зростає, а під час переходу зовнішнього мовлення у внутрішнє егоцентричне мовлення поступово зникає.
1.4 Особливості розвитку мовлення молодших школярів в процесі навчання
Зміст і форма мовлення людини залежать від його віку, ситуації, досвіду, темпераменту, характеру, здібностей, інтересів, станів. За допомогою мовлення учні засвоюють навчальний матеріал, спілкуються, впливають один на одного і впливають на себе в процесі самопізнання. Чим активніше учні удосконалюють усне, письмове та інші види мовлення, поповнюють свій словниковий запас, тим кращий рівень їх пізнавальних можливостей і культури.
Тому постає питання розгляду особливостей розвитку мовлення молодших школярів в процесі навчання.
Як відзначає Р. З. Нємов, «зі вступом дитини до школи в число ведучих разом із спілкуванням і грою висувається учбова діяльність. У розвитку дітей молодшого шкільного віку цій діяльності належить особлива роль. Саме вона визначає характер інших видів діяльності: ігрову, трудову і спілкування». Розширюються сфери і зміст спілкування молодших школярів з навколишнім світом, особливо дорослими, які виступають в ролі вчителів, служать зразками для наслідування і основним джерелом різноманітних знань.[12, кн.2, 134]
«Вислови дошкільника і молодшого школяра, як правило безпосередні. Часто це повторювання, називання; переважає стисла, мимовільна, реактивна (діалогічна) мова», - висловлюється в своїй праці психолог Л. Зеньковський. [7, 87]
Проте шкільний курс сприяє формуванню довільного, розгорненого мовлення, учить її планувати. На заняттях вчитель ставить перед учнями завдання навчитися давати повні і розгорнені відповіді на питання, розповідати за певним планом, не повторюватися, говорити правильно, закінченими пропозиціями, зв'язно переказувати великий за об'ємом матеріал. Передача розповідей, вивід і формулювання правил будується як монолог. В процесі учбової діяльності учні повинні оволодіти довільною, активною, програмованою, комунікативною і монологічною мовою. [17, 146]
Литовський психолог Р. Жукаускене пише: «Діти у віці від 9 до 11 років в середньому вживають близько 5000 нових слів. Дитина шкільного віку вживає слово точніше по його значенню, семантичні знання все краще систематизувалися і розташовуються в ієрархію. Дорослішаючи дитина все краще може пояснити значення слова. Наприклад: на початку дитина характеризує слово по його функціях або зовнішньому вигляді, пізніше характеризує абстрактніше, вживає синоніми, розділяє предмети по категоріях. Це означає, що діти старшого віку уміють абстрактно пояснювати значення слів, переходити від значення, заснованого на власних відчуттях і досвіді, до більш узагальненого, отриманого з інформації інших людей».[6, 252]
«Піклуючись про збагачення лексикону дітей, ми повинні розуміти, що і слова, які засвоюються дітьми, діляться на дві категорії. У першій з них, яку можна назвати активним запасом слів, входять ті слова, які дитина не лише розуміє, але активно, свідомо, у відповідному випадку використовує в своєму мовленні. До другого, пасивного запасу слів відносяться слова, які людина розуміє, пов'язує з певним уявленням, але які в мовлення його не входять. Нове пропоноване слово поповнить словесний активний запас дітей тільки в тому випадку, якщо воно буде закріплене. Мало вимовити його кілька разів. Діти повинні сприймати його слухом і свідомістю як найчастіше», - рекомендують З. Н. Карпова, Э. І. Труве. [9, 46]
Н. В. Новотворцева пише: «Писемне мовлення позбавлене жесту, інтонації і має бути (у відмінності від внутрішнього) більш розгорненим, проте для молодшого школяра переказ внутрішнього мовлення в писемне на початковому етапи дуже складне». [13, 134]
«Кожне слово вивчене дитиною здається їй важливим. Часто нове слово має загальний корінь з вже знайомим словом, тому дитині легше його запам'ятати. Якщо дитині молодшого шкільного віку допомогти зрозуміти, чим одні слова пов’язані з іншими, їх словниковий запас швидко збільшується», - радить в своїх роботах психолог Е. І. Тіхеєва [18, 56].
За даними дослідження М. Д. Цвіянович, вони показують, що вже в третьому класу, в письмовому мовленні учнів вищий відсоток іменників і прикметників, в ньому менше займенників і союзів, що засмічують усне мовлення. Тут присутні прості поширені пропозиції (71%). Кількість слів коливається від 30 до 150. Письмові роботи коротші, в них менше повторів, не так часті одноманітні сполучні союзи, особливо «і». Отже, вже до 3-4-го класу письмове мовлення учнів в деякому відношенні перевершує усне, набуваючи форми книжкового, літературного мовлення. [4, 132]
Величезну роль в розвитку мовлення учнів молодшого шкільного віку відіграє оволодіння писемним мовленням, граматикою і орфографією. Спираючись на дослідження багатьох психологів А. Ф. Обухова пише: «Перш за все підвищуються вимоги до звукового аналізу слова: слуховий образ перетворюється на зорово-руховий, тобто поелементно відтворюється. Дитині необхідно навчитися розрізняти вимову і написання... До кінця початкового навчання діти можуть вільно міняти час висловлюваного, особу, від імені якої ведеться виклад, скласти розповідь на задану тему по написаному плану або даній назві, можуть успішно використовувати основні граматичні конструкції». [14, 257]
Автор пише, що при навчанні аналізу складу слова, підбираючи однокорінні, споріднені слова, змінюючи сенс слова шляхом підстановки префіксів або включення суфіксів, діти освоюють лексику рідної мови, підбирають потрібні слова для вираження своїх думок і точного визначення якості предметів. У побудові пропозицій, в переказах і творах школярі освоюють правила орфографії і оволодівають синтаксисом. [14, 258]
«Розвиток мовлення у молодшого школяра виражається в тому, що у нього виробляється навичка читання, тобто достатньо швидке і правильне пізнавання букв і їх поєднань і перетворення побачених знаків у вимовні звуки, звукосполучення, тобто в слова. Усвідомленість читання виявляється в тому, що з'являються правильні інтонації, діти звертають увагу на знаки, пунктуації, що стоять в кінці: крапку, знаки запитання і оклику. Пізніше усвідомленість читання починає виявлятися у все тоншій інтонаційній його виразності», - відзначає А. Люблінська. [11, 296-297]
Проте «розуміюче» читання дається не відразу. Тут особливо допомагає виразне читання вголос вчителем, а потім і самими учнями.
Психолог П. Блонський вказує на важливість процесу переходу від гучного читання до читання про себе, тобто інтеріорізація читання. В результаті якого виявлено декілька форм мовної поведінки дітей:
1. Розгорнений шепіт – виразне і повне промовляння слів і фраз із зменшенням гучності;
2. Зредукований шепіт – промовляння окремих складів слова при гальмуванні останніх;
3. Беззвучне ворушіння губ – дія інерції зовнішнього промовляння, але без участі голосу.
4. Невокалізоване здригання губ, що виникає, як правило, на початку читання і зникаюче після прочитання перших фраз.
5. Читання тільки очима, що наближається за зовнішніми показниками до мовчазного читання старших дітей і дорослих. [1, 162]
Психолог І. Ю. Кулагина пов'язує розвиток мовлення молодших школярів і уміння читати і писати із зміною мислення і розуміння учнів. Від домінування наочно-дієвого і елементарного образного мислення, від допонятійного рівня розвитку і бідного логічного роздуму школяр піднімається до словесно-логічного мислення на рівні конкретних понять. Відбувається засвоєння і активне використання мовлення як засобу мислення, для вирішення різноманітних завдань. Розвиток йде успішніше, якщо дітей навчають вести міркування вголос, словами відтворювати хід думки і називати отриманий результат. [10, 128]
Висновок до розділу 1
Таким чином зі всього вищесказаного можна зробити висновок, що мовлення дітей в молодшому шкільному віці зазнає різних змін і всебічно розвивається під впливом учбового процесу. Розкриваються всі функції мовлення, а це означає, що дитина вчиться планувати, висловлювати свої задуми мовними засобами, передбачати можливі реакції співбесідника, змінні умовляння спілкування, контролювати свою мовну діяльність. У дітей молодшого шкільного віку активно удосконалюються навички усного мовлення: розширюється словниковий запас, вони оволодівають все складнішими граматичними структурами. З початком навчання особливого значення набуває формування грамотності школяра, передусім читання і письма — форм символічної комунікації, які здійснюються з допомогою уваги, сприймання, пам'яті, асоціацій з наявними знаннями і конкретного контексту. Завдяки їм діти налагоджують зв'язок із зовнішнім світом, впливають на свій внутрішній світ. Читання вимагає засвоєння фонетики, набуття навичок декодування графем (літер), а письмо — удосконалення необхідних моторних навичок. Ці форми комунікації взаємопов'язані, адже читання є сприйманням змісту письмового тексту, а письмо — передаванням змісту в письмовій формі.