Об'єктом соціальної психології є людина. І суб'єкт дослідження - теж людина. Роль цього факту у вивченні сфери міжособистісного спілкування, сприйняття людини людиною й іншими областями соціальної психології важко переоцінити. Інтуїтивно можна припустити, що людина як об'єкт дослідження має свою специфіку в порівнянні з іншими об'єктами.
У будь-якому дослідженні людина керується якоюсь первинною робочою схемою досліджуваного об'єкта, її апріорною моделлю. І якщо навіть моделі нелюдського миру, як показує історія науки, зазнають впливу від уявлень моделі миру людей, до уявлення про його закони суцільно «виткані» з постулатів. У цьому важлива особливість соціального дослідження. Спроби нейтралізувати її шляхом зрівняння людини з іншими (фізичними, біологічними й т.п.) об'єктами ведуть до стерилізації соціального дослідження, логічно завершуються уявленням про людину. І навпроти, усвідомлене гуманізм, зацікавленість у людині і його проблемах завжди просували вченого вперед до істинно наукового знання.
Від відношення до людини завжди залежала й, видимо, буде залежати центральна модель соціального дослідження - модель родової людини. Фактично всю історію соціальної думки можна представити через зміну його моделей, що завжди означала, що в суспільстві відбулися або відбуваються кардинальні зміни. Проповідуючи тотожність людини як об'єкта дослідження з усім іншим миром, наука ставить себе в залежність від обмежених, часткових моделей, які односторонньо відбивають сутність людини. Кожна із цих моделей будується як відповідь на питання, перелік яких приводиться в книзі Дойча й Краусса, при класифікації основних теоретичних напрямків у соціальній психології. До цих питань ставляться, як вони вважають, що випливають:
1. Чи є люди просто розумними тваринами або ж соціальна взаємодія, постійна необхідність співробітничати один з одним формують у них особливі, не властиві тваринам психічні властивості?
2. Чи визначається поводження людини езоповими мотивами або ж інтереси інших людей можуть бути для нього настільки ж важливими й близькими, як і особисті?
3. Чи є поводження людини переважно ірраціональним і, що закріплюється під впливом випадкових покарань і заохочень або ж людина усвідомлює й організує своє поводження на основі досвіду?
4. Чи визначене поводження людини біологічно або ж форма й зміст його вчинків детерминуються головним чином соціальними умовами?
5. Чи є поводження дорослого в основному наслідком пережитого в дитинстві або ж людина розвивається й змінюється під впливом навколишнього середовища протягом всього життя?
Макдевид і Херери, класифікуючи соціальну психологію по напрямках, доповнюють однотипний перелік питанням про роль несвідомого.
Відповіді на подібні питання в основному й становлять «теоретичний базис» американської соціальної психології, що, очевидно, неминуче для науки, що відмовляється від розробки своїх філолофсько-методологічних проблем.
Все це, однак, не перешкоджає тому, щоб часткові моделі людини виконували свою регулятивну функцію. Останнє добре доведено І. Ізраелом, що продемонстрував, що в основі більшої частини соціально-психологічного знання лежать так звані спекулятивні судження щодо природи явища, які мають статус лише вихідного положення. Він показав також, що вибір подібних суджень відбувається під впливом ціннісних нормативних суджень, які й визначають тип і зміст конкретних теорій. У свою чергу, ці останні визначають стратегію й процедуру дослідження.
Головне утруднення сучасної соціальної психології США складається саме в тім, як відповісти на неминучий для соціальної науки сугубо філософське питання, заданий ще Кантом: «Що є людина?», і в той же час стати очищеної від філософських спекуляцій, щоб бути приліченої до «позитивних наук». Один з найпоширеніших способів рятування від філософських проблем складається у свідомому дробленні знань про людину по областях досліджень. Це одна із причин збільшення «міні-теорій», які навряд чи можуть бути коли-небудь об'єднані в загальну систему при відсутності єдиної світоглядної бази - моделі людини.
Прихильники дроблення знання про людину вважають, що воно викликано нібито науковою спеціалізацією й необхідністю квантифікації знання (один з постулатів позитивізму). Однак чи можлива й у цьому випадку «чиста» квантифікація в соціальній психології? Один з найбільших фахівців в області методології соціально-психологічного дослідження Д. Кемпбелл відповідає на це питання негативно: «Реєстрація реакцій і кодування відповідей стають доступними для квантифікації тільки як кінцевий продукт якісного судження».
Крім того, адже й саме прагнення до квантифікації є результат проведення філософського принципу, відповідно до якого в людині як об'єкті дослідження немає нічого, що відрізняє його від іншого миру. Про те, що за цим коштує особлива ідеологічна (отже, теж філософська) позиція: через дегуманізацію до соціальної інженерії, - розмова особлива.
Іншими словами, «факти» про людину й суспільство можуть бути переведені в цифри тільки шляхом інтерпретації, а вибір способу інтерпретації залежить у свою чергу від того, як людина розуміє себе й навколишнє його середовище й, відповідно, від його допущень філософського характеру, незалежно від того, усвідомлює він їх чи ні. Таким чином, і фрагментарність знання не гарантує рятування від філософських проблем при аналізі будь-якого соціально-психологічного об'єкта, нехай навіть часткового й обмеженого.
Філософія неминуче проникає в соціальну психологію ще одним шляхом - через філософські й світоглядні посилки тих галузей соціального знання, з яких вона виростає: психології й соціології. Приймаючи психоаналітичну або біхевіориську модель людини, соціальний психолог - хоче він цього чи ні - приймає разом з нею специфіку бачення людини, що відповідає спосіб інтерпретації. Як образно говорить Р. Ромметвейт, «утішатися із плодів пізнання з якого-небудь психологічного дерева - це значить прийняти схему категоризації, характерну для даної конкретної теорії».
Далі, для соціальної психології значення й обов'язковість філософського рівня визначаються також тим, що в основі її побудов завжди втримується друга, не менш важлива регулятивна модель - модель суспільства, соціального середовища людини. Оскільки соціальна психологія не може виробити сама цю модель, вона змушена запозичити неї із соціології, що, як відомо, виросла із соціальної філософії. Крім того, модель суспільства проникає в соціальну психологію у вигляді ідеологічних зразків, що панують у даному суспільстві, тобто вигідних правлячому класу уявлень про суспільство й закономірності його функціонування.
На американську соціальну психологію колосальний вплив зробив структурний функціоналізм із його акцентом на збереження статус-кво суспільства, підходом до людини, як маніпулятор. Зі структурного функціоналізму в американську соціальну психологію прийшла модель суспільства як структури, що складає з культури, системи соціальних інститутів і малих груп. Вона, як відомо, повністю ігнорує класовий розподіл суспільства, класові протиріччя, приховуючи їх під нейтральним і максимально широким уявленням про суспільство як взаємодії індивідів і малих груп. Ця ж модель визначає «заборонні для дослідження зони», у першу чергу класові конфлікти, аналіз відносин власності, підмінюючи їхніми абстрактними відносинами лідерства й підпорядкування, позбавленими конкретного змісту «процесами соціального впливу», «комунікативними мережами» і т.п.
У моделі суспільства явно або імпліцитно втримується модель взаємодії індивіда й суспільства. Ця остання має особливе значення для соціальної психології, оскільки від того, який вона представляється, залежить кут зору при аналізі таких кардинальних для соціальної психології проблем, як: відношення соціального і психічного, суспільного й індивідуального, процес соціалізації, роль індивіда в соціальному процесі й т.п. Ці проблеми виникли в самих джерел соціальної психології в далекій давнині. І вже в античній філософії вони вирішувалися по-різному.
У сучасній соціальній психології модель взаємодії індивіда й суспільства також має велике значення. Конфліктна модель психоаналізу, людина як пасивний об'єкт у формуючої моделі біхевіоризму, що знайшла своє крайнє вираження в ідеях Б. Скиннера, модель суспільства як театру, а людини - як актора, що грає роль по сценарії, написаному для нього кимсь, у соціологічних теоріях Дж. Г. Мида, Р. Мертона, И. Гоффмана - все це варіанти моделі взаємодії індивіда із суспільством. І тут так само, як і при конструюванні моделі людини, соціальна психологія має потребу в наукових обґрунтуваннях. Це означає, що для побудови загальної соціальнопсихологічної теорії необхідна загальсоціологічна теорія.
Як відомо, американська соціальна наука такої теорії не має. У підсумку під час відсутності універсальних постулатів на верхньому поверсі теоретичної піраміди в американській соціальній психології замість наукових моделей людини, суспільства і їхні взаємодії «працює» деяка кількість моделей, повністю або частково запозичених в основному з ідеологічних і соціально-філософських поглядів, суміжних галузей науки (біології, загальній психології й соціології), нарешті, суджень здорового глузду.
Кожна з моделей як би спеціалізується на тім або іншому з аспектів сутності людини, збільшує ту або іншу сторону його життєдіяльності, представляючи її у відриві від інших аспектів. При цьому в жодній із цих моделей не схоплюється головне - роль змістовних соціальних відносин.
Важливо відзначити, що в різні періоди розвитку соціальної психології США авторитет і популярність тієї або іншої моделі були різні. Кожна з них на певному етапі вичерпувала свої можливості, модернізувалася або поступалася місцем іншої. Тому можна затверджувати, що, досліджуючи еволюцію моделі, ми фактично досліджуємо еволюцію якихось теоретичних інваріантів (конструкцій) в американській соціальній психології. Цей прийом представляється плідним ще й тому, що традиційний аналіз «по напрямках» не дозволяє чітко виявити загальну лінію