Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет ім. І. Франка
Кафедра фізіології людини і тварини
Реферат на тему:
«Психофізіологічні основи емоцій»
Львів 2009
Вступ
Емоції супроводжують усі види життєдіяльності людини. Емоції – це психофізіологічний феномен, виникнення якого забезпечується комплексною взаємодією центральної та периферичної нервової системи, тому емоційні переживання значною мірою впливають на роботу всього організму в цілому, а за певних умов можуть стати каталізатором несприятливих змін психічного та навіть фізичного стану людини.
Я обрала дану тему, оскільки вважаю її однією з найбільш актуальних у сучасній психофізіології, бо незаперечним можна вважати факт впливу емоцій на самопочуття і діяльність людини. Тому у цій роботі я б хотіла розглянути механізми виникнення емоцій і закономірності їхніх проявів на фізіологічному рівні, тобто чому і яким саме чином емоції здійснюють настільки значний вплив на людську життєдіяльність.
1. Теорії емоцій
1.1 Ранні роботи Фрейда в галузі неврології
Ранні роботи З. Фрейда були присвячені нервовій системі. Він не погоджувався з усталеним у той час уявленням про мозок як про комплекс локальних спеціалізованих областей (ці уявлення спиралися на дані П. Брока та К. Верніке). Фрейд висловив власні припущення про те, як функціонує нервова система.
1. Центральна нервова система складається з двох головних відділів. Перший з них утворюють довгі волокнисті тракти, що передають імпульси від віддалених частин тіла до вищих мозкових центрів, і самі ці центри, в яких якимось чином представлена периферія тіла. Другий відділ складається з «ядерних» систем в глибині головного мозку, що регулюють внутрішній стан організму.
2. Елементи нервової системи виробляють речовини, що циркулюють в організмі і можуть збуджувати нервові клітини мозку, роблячи можливим зворотній зв'язок.
3. Мозок функціонує завдяки електричній активності нервових елементів, які, будучи достатньо збудженими, можуть розряджатися.
4. Нервові елементи відокремлені одні від одних «контактними бар’єрами» (уявлення про синапси на той час було суперечливим), і один елемент може передати збудження іншому лише тоді, коли цей «контактний бар’єр» буде подолано.
5. Нервові елементи можуть збуджуватися до такого рівня, який недостатньо високий для здійснення розрядки.
Фрейд намагався об’єднати ці уявлення в теорію, що пояснювала б роботу мозку і, зокрема, роль емоцій в процесі мислення. Він припускав, що низький рівень збудження нервових елементів в глибині головного мозку викликає підсвідоме почуття дискомфорту. Передане в кору, це почуття може викликати потребу у взаємодії з зовнішнім світом. Ця взаємодія в свою чергу призводить до зменшення першопочаткового дискомфорту, тому викликає почуття задоволення. Задоволення має властивість посилюватися, тобто зменшувати опірність «контактних бар’єрів між нервовими елементами під час наступної передачі сигналів. Повторювані розряди в одному провідному шляху з кожним разом полегшують таку передачу – відбувається научіння.
Тобто, емоції – це посилення чи зменшення відчуття дискомфорту в глибині мозку.
1.2 Концепція І.П. Павлова
Фізіологічним механізмом емоцій є діяльність підкіркових нервовихцентрів – гіпоталамусу, лімбічної системи, ретикулярної формації. Але провідну роль у вияві емоцій і почуттів відіграє кора великих півкуль, оскільки в ній здійснюється регуляція підкіркових процесів, спрямування їхньої діяльності відповідно до усвідомлення людиною своїх переживань.
Між корою та підкорковими центрами нервової системи постійно відбувається взаємодія. На думку І.П. Павлова, підкорка позитивно впливає на кору великих півкуль як джерело їхньої сили, тонізує кору мозку, надсилаючи до неї потужні потоки подразнень. Кора регулює збудження, що йдуть з підкорки, і під її впливом одні з цих збуджень реалізуються в діяльності та поведінці, а інші гальмуються залежно від обставин та станів особистості. Підтримка або порушення стійкості нервових зв’язків призводять до виникнення різноманітних емоцій і почуттів.
Один із фізіологічних механізмів почуттів – динамічні стереотипи, тобто утворені протягом життя системи тимчасових нервових зв’язків. Вони зумовлюють виникнення почуття важкості чи легкості, бадьорості чи втоми, задоволення чи прикрості, радості, відчаю тощо. «Мені здається, що такі почуття через зміни звичайного способу життя, припинення звичайних занять, втрату близьких людей… мають своє фізіологічне підґрунтя значною мірою саме в зміні, в порушенні старого динамічного стереотипу і в складності становлення нового» (І.П. Павлов) [14]
У виникненні та русі почуттів велику роль відіграє друга сигнальна система в її взаємодії з першою. Слово змінює наші настрої, викликає захоплення, глибокі переживання. Усвідомлюючи ситуацію, яка викликає певні почуття, та самі почуття, ми можемо зменшити силу переживання, стримувати, регулювати їх , але зовнішній вияв емоцій, внутрішній емоційний і почуттєвий стан при цьому зберігаються. З точки зору павлівської фізіологічної концепції усі враження, які отримує організм від середовища, виконують сигнальну функцію. Сигнал – це подразнення, що має своєрідний зміст і тому викликає певну реакцію. У роботі мозку сигнали фізичні (світло, звук тощо) перетворюються, зокрема, на сигнали хімічні, ті у свою чергу – на фізіологічні і, зрештою, на психологічні, коли в зоровій системі організму виникає образ предметного світу, який оточує організм. Оскільки сигнали можуть бути різних ступенів та змістових рівнів, вони безпосередньо та опосередковано повідомляють про характеристики предметів довколишнього середовища.
Павлов виокремив сигнали першої та другої систем. До першої належать сигнали, пов’язані з чуттєвим відображенням предметного світу, до другої – сигнали, що здійснюють опосередковане, абстрактне відображення, яке Павлов пов'язував з виникненням мовної здатності людини. Отже, така провідна здатність, як мовна, також була визначена як сигнальна функція, і, таким чином, два рівні відображення світу – чуттєво-безпосередній та абстрактно-опосередкований – дали першу сферу визначень сигнальної функції.
Сигнали виступають у кількох видах і разом із тим вони систематизуються на основі різних принципів, унаслідок чого і виникають сигнальні системи. Таке поєднання, зафіксоване як результат життєдіяльності та її певного впорядкування, було названо динамічною стереотипією в роботі головного мозку [17]. Поведінка людини, як і тварини зумовлена сформованими стереотипами, що носять динамічний характер, оскільки формуються під впливом умов середовища. Зі зміною середовища змінюється і стереотип поведінки, якщо попередній перестає бути ефективним. Підтримка, зміна, установка нового мозкового стереотипу пов’язана з певною групою емоцій. Більше того, емоції і почуття є індикатором, показником цієї зміни, її змістом [25].
2. Походження емоцій
На нейронному рівні походження емоцій можна пояснити як результат діяльності певних медіаторів і структур мозку, за допомогою яких відбувається оцінка інформації, що надходить. На афективному рівні активацію емоції можна пояснити в термінах сенсорно-перцептивних процесів, а на когнітивному – в термінах окремих мисленнєвих процесів. Проблема когнітивної активації емоцій досліджувалася значно більше, ніж два інших типи активацій: нейронні та афективні джерела емоцій.
1. Нейронні та нервово-м’язові активатори:
- гормони та медіатори, що виробляються в організмі природним шляхом;
- наркотичні препарати;
- експресивна поведінка (міміка, пантоміміка);
- зміни температури крові мозку і наступні нейрохімічні процеси.
2. Афективні активатори:
- біль;
- статевий потяг;
- втома;
- інша емоція.
3. Когнітивні активатори:
- оцінка;
- атрибуція;
- пам'ять;
- антиципація. [9]
В теорії диференційних емоцій особливо підкреслюється можливість виникнення емоції безпосередньо під впливом нейрохімічних та афективних процесів без участі когнітивних. Крім того, між специфічною емоцією та супутніми їй переживаннями існує генетично зумовлений взаємозв’язок, а їх відокремлене існування у свідомості є набутим. З цього випливає, що мімічна експресія та реакція людини на власну емоцію відіграють важливу роль у протіканні та регуляції емоційного процесу.
3. Структури мозку, що беруть участь у формуванні емоцій
В утворенні емоцій бере участь більшість структур, що відповідають за гомеостаз і фізіологічні ритми. Найважливіші з цих структур у сукупності називають лімбічної системою. Ця система відома також як тваринний мозок, оскільки її частини і функції подібні у всіх ссавців. Лімбічна система знаходиться вище стовбура, але нижче кори. Ряд структур стовбура і деякі частини кори також беруть участь у формуванні емоцій. Всі вони пов’язані між собою нервовими шляхами.
3.1 Лімбічна система
Лімбічна система включає кілька взаємопов’язаних утворень. До неї входять деякі ядра передньої частини таламуса, а також гіпоталамус. Нейрони, що специфічно впливають на активність вегетативної нервової системи, зосереджені у певних ділянках гіпоталамуса, а саме ці ділянки контролюють більшість фізіологічних змін, що супроводжують сильні емоції. Глибоко в бічній частині середнього мозку лежить мигдалина (мигдалевидне ядро). Експерименти на тваринах показали, що мигдалина відповідає за агресивну поведінку чи реакцію страху [2]. По сусідству з мигдалиною знаходиться гіппокамп. Його роль в утворенні емоцій досі остаточно не з’ясована, але його тісний зв'язок з мигдалиною дозволяє припустити, що гіппокамп теж бере участь у цьому процесі. Існують припущення, що він відіграє певну роль в інтеграції різноманітних форм сенсорної інформації. Пошкодження гіппокампа призводить до порушення до порушення пам'яті – до неспроможності запам’ятовувати нову інформацію [2].