У цій роботі мова йде про деякі подібності й розходження між сучасною наукою про поведінку й релігію, основна увага приділяється використанню в них понять зовнішньої й внутрішньої релігійної орієнтації. Перша описує звичне утилітарне використання релігії для забезпечення власного комфорту, статусу або допомоги, у якій хтось бідує після зіткнення з життям. Об другий мова йде тоді, коли весь хід людського життя направляється основною цінністю релігії.
Будь-яке людське життя по своїй психологічній природі маргінальне: це період часу між забуттям, проведений у здивуванні й закінчений таємницею. Бути людиною - значить не тільки переживати моменти насолоди й спалаху щастя, але й протистояти важким випробуванням стражданнями, невизначеністю цілей, частими поразками власних починань і хворобливих перемог над самим собою. Психічно хвора людина - це та, хто, принаймні на час, програв цей бій. Вона шкодує про своє минуле, ненавидить своє сьогодення й страшиться свого майбутнього. Якщо психологи самі й не стояли на краї такого обриву, вони у величезному ступені співчувають тим, хто на ньому стоїть.
Сьогодні співчуття властиво нашому суспільству, і підтвердження тому - численні дослідження в університетах і клініках. Наша загальна мета - зміцнити людський дух, щоб він міг уникнути падіння із цього обриву, і допомогти тим, хто вже зірвався, знову знайти ґрунт під ногами.
У цілому нам відомо, що значить бути психічно здоровим. Це значить наростити мускули, залікувавши колишні рани. Або, говорячи словами вісімдесят четвертого псалма, блаженний той, «хто, проходячи крізь юдоль суму, використовує неї в благо». Потрібно усвідомити ще один важливий момент: продуктивні міркування про проблеми психічного здоров'я вимагають володіння двома мовами. Необхідна як поетична й пророча метафоричність релігії, так і граматична точність науки.
Особистісні детермінанти розвитку
Це - новий підхід до проблем психічного здоров'я. Існуючий довгий час комунікативний розрив нарешті-те почав зменшуватися. Ричард Мак-Кан повідомляє про серію інтерв'ю, які він проводив із психіатрами, що практикують у великому місті. Хоча більше половини з них заявили про своє нейтральне відношення до релігії, у той же час жоден з них не настроєний проти релігії, жоден не говорить про те, що релігійне бачення миру саме по собі може породжувати проблеми їхніх пацієнтів, і всі вони привітають допомогу й підтримку, що робить пацієнтам приналежність до якогось релігійного співтовариства.
Що стосується релігії, то за останні роки з'явилося біля чотирьох сотень програм, спрямованих на навчання молодих священиків навичкам психотерапевтичної роботи. Центри релігійного консультування ростуть як гриби. Постійно збільшується число священиків у психіатричних лікарнях. Звичайно, суперечка між психіатрією й релігією ще не кінчений, але усвідомлення необхідності спільної роботи, безсумнівно, відбулося. Кожна із професій може привнести в загальну роботу свою мудрість, кожна зараз усвідомлює тім, що слабко без допомоги іншої.
Релігія: достоїнства й недоліки
Протягом багатьох століть релігія займала пріоритетну позицію в області психотерапії. Церкви традиційно були «терапевтичними співтовариствами». Сторіччями вони - більше, ніж всі інші інститути, - приділяли увагу основним життєвим кризам. Навпроти, психіатрія й суміжні з нею науки про поводження почали займатися такого роду проблемами зовсім недавно. Так, мова Біблії здається застарілою. (Але й термінологія Крепеліна й Шарко звучить для наших вух старомодно.) Однак не варто звертати увагу на модність термінів. Сказавши, що страждалець «мучимо нечистим духом», ми підемо не так вуж далеко від наукової істини.
Релігія, будучи зверненої до вічних істин, не випробовує утруднень, пристосовуючи під себе сучасні концепції психопатології. Коли ми говоримо, що психічно хвора людина - це той, хто шкодує про своє минуле, ненавидить своє сьогодення й страшиться свого майбутнього, релігія поглиблює цю тему, додаючи: «Так, це так, і я можу дати людині прощення за минуле, прийнятний зміст сьогодення й надію в майбутньому». І коли ми говоримо, що психічне здоров'я означає здатність наростити мускули на місці колишніх ран, релігія відгукується: «Так, це так, і наше психічне здоров'я пропорційно того тягаря турбот, що ми здатні винести». Зовсім недавно психіатрія виявила те, про що завжди говорила релігія: немає інших ліків, крім любові. Тим самим зливаються воєдино ідея любові й ідея спокути. Зцілення треба по шляху спокутуючої любові, людської або Божественної.
І все-таки, незважаючи на сучасність своїх принципів, на практиці релігія має багато недоліків. По-перше, церкви, хоча й збільшилися в кількості, майже втратилися своєї сили як терапевтичні співтовариства. Хоча 97 відсотків людей демонструють ту або іншу форму релігійності й 95 відсотків повідомляють про те, що вони вірять у Бога, тільки 6 відсотків віруючих, як було встановлено в одному дослідженні, зверталися зі своїми проблемами до священика. І навряд чи хтось із них розцінював власні проблеми як духовні по своїй природі. Від священика вони чекають головним чином мирської допомоги. І серед пацієнтів психіатричних лікарень, у яких є священики, тільки деякі (можливо, 2,5 відсотки) говорять про те, що основну допомогу вони одержують від них. На основі цих даних можна зробити висновок, що на сучасному етапі церкви не здатні надати підтримку людям, що випробовують гостру емоційну кризу.
Ще один негативний момент, у якому можна обвинуватити релігію, це використання нею патогенних відозв. У деяких своїх формах релігія вселяє надмірний жах, особливо шкідливий для сенситивних дітей; вона може породжувати патологічне почуття провини; вона може збільшувати забобони. Не виключена й інша крайність: вона може приносити поверхневе відчуття щастя, пропонуючи тільки те, що є засобом дешевого самозахисту, оберегом від реальності, пігулками, приємними на смак, але не ефективними проти вірусу зла. Такі релігійні практики не сприяють нарощуванню мускулів.
І останнє критичне зауваження: у нас немає переконливих доказів того, що релігійні люди в цілому більше здорові психічно, чим нерелігійні. Як виявилося, такі демографічні характеристики, як середній дохід і рівень утворення, більше впливають на психічне здоров'я, чим релігійність особистості (принаймні, та релігійність, що ми сьогодні вимірюємо переважно з погляду приналежності до тієї або іншої конфесії). Часто нам говорять, що релігія й не повинна бути профілактичним засобом. Її ціль полягає не в тім, щоб робити людей здоровими, а в тім, щоб рятувати їхньої душі. Якщо ми погоджуємося з таким теологічним трактуванням релігії, наша критика однаково обґрунтована, тому що все релігії вчать жалю до стражденного тут і зараз, який би не була їхня концепція порятунку. Христос зціляв хвороби й виганяв демонів. Будь-яка релігія обов'язково повинна підтримувати цілісність особистості.
Психіатрія: перевага й недоліки
Найважливіше досягнення психіатрії й суміжних з нею областей сучасних наук про поводження полягає в створенні об'єктивних подань про людський розум і його функціонування. Хоча усе ще далекі від рішення таємниць психічного, порівняно недавно в цій сфері відбулася значна революція. Радикальні реформатори (серед яких Пинель і Доротея Дикс) почали ламати застарілі забобони, що стосуються природи людського божевілля.
Особистісні детермінанти розвитку
Багато років пішли на те, щоб людина розвила в собі неупередженість, необхідну для відкриття й використання наукових істин. Споконвічно людина сприймала мир з погляду особистих переваг. Будь-яка істина повинна була мати безпосереднє відношення до забезпечення виживання. Тільки поступово ставало можливим взяти до уваги точку зору іншої людини або об'єктивних обставин. Вогонь, погода, небезпека - людина повільно підходив до їхньому усвідомленню, підкоряючись законам, що не мають відносини до особистих вигід. В остаточному підсумку, він пізнав закономірності дії важелів, насосів, парових машин, атомної енергії, закономірності здоров'я й хвороб. І тільки недавно стали відомі закономірності психічного здоров'я й психічних розладів. Однак далеко не всі знають про існування цих закономірностей. Так само як і печерна людина, більшість із нас дозволяє особистим інтересам визначати наше сприйняття в сфері міжособистісних відносин. Ми переконані, що навколишні гідно осудження, у той час як самі ми майже безгрішні. Ближній завжди неправий, на відміну від мене, що завжди прав. Як сказав Емерсон, «те, що гріх для інших, - для нас усього лише експеримент». Наші стратегії раціоналізації, заперечення, психічної сліпоти, проекції, самовиправдання переконливо показують, що для нас (як і для печерної людини) вірно лише те, що йде нам на користь. Нам має бути довгий шлях, перш ніж ми зможемо продемонструвати в питаннях свідомості (нашого власного або нашого сусіда) ту саму наукову неупередженість, що ми освоїли стосовно явищ природи. До честі психіатрії й наук про поводження, вони ведуть нас уперед і залучають нашу увагу безпосередньо до конструктивних практиків виховання дітей, зміни установок, перебудові навколишнього середовища й психотерапії.
Але навіть якщо психотерапія й наука про поводження рухаються в правильному напрямку, вони однаково ще багато в чому далекі від мети. Нам дотепер невідома етіологія більшості психічних розладів. Терапія для більшості з них носить експериментальний характер. Хоча ми здатні полегшити багато страждань, ми знаємо, що поки ще не в змозі визначити джерело цих страждань. Ми дотепер далекі від того, щоб змоделювати гармонічне й продуктивне життя, хоча в нас є об'єктивне подання про наші проблеми. Ми справедливо запитуємо себе: «Навіщо нам транквілізатори? Навіщо завізвання терапія? Навіщо психоаналіз?»
І тут свої претензії починає пред'являти релігія. Коли психіатр говорить: «Ми повинні забезпечити інтегрованість життя», релігія відповідає: «Я той потенційний інтегратор, що вам потрібний. Як всеосяжне почуття, я здатна підкорити собі нервову систему, направляючи всі імпульси відповідно до загальної мотивації; я можу перебувати глибоко в сонячному сплетенні; я можу зв'язати частини воєдино; я досягаю корінь. Коли Фрейд говорить, що тривожність - це альфа й омега неврозів, можна заперечити, що альфа й омега неврозів - марнославство. А марнославство - це гріх».