Слід зазначити, що внутрішня релігійність, відповідно до моєї гіпотези, не може існувати заради того, щоб грати терапевтичну або профілактичну роль. Внутрішня релігійність - не гірчичний пластир. Стражденний може прагнути тільки до релігії, а не до лікування. Якщо його релігія глибоко мотивована, психічне здоров'я й спокій будуть їй супроводжувати.
Деяким релігіям властиві такі патогенні характеристики, як надмірне лякання, марновірства, вороже відношення до науки або паліативний захист. Але ці патогенні властивості не закладені в самій природі світових релігій, скоріше, це зовнішні, наносні атрибути, які ведуть деяких людей від внутрішніх потенціалів їхньої віри. Якщо я не помиляюся, найбільша шкода, принесена релігією, і основна критика на її адресу ставляться головним чином до цих побічних атрибутів, яких зовсім недостатньо для того, щоб сформувати цілісний релігійний світогляд.
Психічне здоров'я світового співтовариства
Наш психологічний по своїй суті підхід, центрований на особистості, а тому має потребу в певному розширенні. Заклопотаність із приводу свого власного психічного здоров'я віддає іпохондрією. І звідси випливає важливе питання: «чи може хтось бути абсолютно здоровим психічно, якщо він не бере на себе деякі обов'язки в сучасному світі?».
Фізика вже надала всім нам можливість колективно вмерти. Може бути, завдання психологічної й соціальної науки полягає в тому, щоб визначити шляхи мирного співіснування? Якщо нам у найближчому майбутньому не вдасться це зробити, останній що вижив зможе написати таку епітафію: «Вся Земля покрита попелом homo sapiens - єдиного виду, що забезпечив власне вимирання. Людина занадто пізно зрозуміла, що його розумність, його погоня за особистим психічним здоров'ям була фатально обмеженої».
Чи ймовірно, що може бути створена нова наука, здатна удержати суспільство від здійснення самогубства за допомогою ядерної зброї? Чи можна розробити науку людського виживання, і чи потрібна вона?
Багато вчених відповідає «Ні».
Нам не потрібна нова наука людського виживання. Що нам дійсно потрібно, так це використовувати рішення конфліктів між людьми й способи виправлення їхніх недоліків, запропоновані Христом і християнською церквою.
Природа людини, від якої залежить її виживання, може бути змінена до кращого й може контролюватися тільки спонуканнями совісті й вірою в Бога. Нам не потрібна наука виживання, нам потрібна віра.
Особистісні детермінанти розвитку
Дійсно, протягом сторіч релігія боролася проти будь-якого нового наукового знання, чи стосувалося воно астрономії, теорії еволюції або вакцинації. Деякі релігії наполягали на існуванні чаклунства, на демонічній концепції психічних розладів, призивали до нетерпимості. Для людини завжди представлялися загадкою антибіотики, кардіохірургія, атомна енергія, електроніка й об'єктивні методи психотерапії й соціальних наук. Але всі ці корисні, хоча й загадкові, явища стали доступні нам тільки тоді, коли вчені відійшли від теології й почали «переосмислювати ідеї Бога».
Багато вчених, діячів мистецтва та літератури заперечували, що наукові відкриття можуть виявитися корисними в сфері людських взаємин. Неможливо, говорять вони, що коли-небудь нова наука допоможе людині контролювати його агресивні імпульси, поліпшити відносини на виробництві, між сусідами, між націями й расами, і, в остаточному підсумку, зміцнити людський характер.
Релігія починає усвідомлювати, що їй необхідно тісно співробітничати із психіатрією й іншими науками про поводження, щоб здійснити свої бажання. Для того щоб полюбити свого сусіда (або свого ворога), недостатньо однієї лише доброї волі, потрібні ще й знання, забезпечувані психологічною й соціальною науками. Більше того, науковий підхід, належним чином застосований до конкретної людини, здатний допомогти при визначенні, аналізі й перевірці чистоти її релігійної мотивації, для того щоб вона усе більше й більше ставала її внутрішньою потребою.
Література
1.Брей Р. Як жити в злагоді з собою й миром? - К., 1992.
2.Варга Д. Справи сімейні. - К., 1996.
3.Вацлавик П. Як стати нещасним без сторонньої допомоги. - К., 2002.
4.Коул М. Культурно-історична психологія. - К., 1997