В історії людства завдяки мові відбулася перебудова відбивних можливостей: відбиття миру в мозку людини найбільше адекватно. Кожна окрема людина завдяки мові користується досвідом, виробленим у багатовіковій практиці суспільства, він може одержати знання про такі явища, з якими він особисто ні коли не зустрічався. Крім того, мова дає можливість людині усвідомлювати зміст більшості почуттєвих вражень.
Різниця в "мові" тваринах і мові людини визначає розходження й у мисленні. Це пояснюється тим, що кожна окрема психічна функція розвивається у взаємодії з іншими функціями.
Багатьма експериментами дослідників було показано, що вищою твариною властиво лише практичне мислення. Тільки в процесі орієнтовного маніпулювання мавпа здатна дозволити те або інше ситуативне завдання. Абстрактні способи мислення ще не спостерігав у мавп жоден дослідник.
Тварина може діяти тільки в межах наочно сприйманої ситуації, воно не може вийти за її межі, абстрагуватися від її й засвоїти відвернений принцип. Тварина - раб безпосередньо сприйманої ситуації.
Поводження людини характеризується здатністю абстрагуватися від даної конкретної ситуації й передбачати наслідки, які можуть виникнути у зв'язку із цією ситуацією.
Конкретне, практичне мислення тварин підкоряє їхньому безпосередньому враженню від даної ситуації, здатність людини до абстрактного мислення усуває його безпосередню залежність від даної ситуації. Людина здатна відбивати не тільки безпосередні впливи середовища, але й ті, які його очікують. Людина здатна надходити відповідно до пізнаній необхідності - свідомо. Це перша істотна відмінність психіки людини від психіки тварини.
Друга відмінність людини від тварини полягає в його здатності створювати й зберігати знаряддя. Тварина створює знаряддя в конкретній ситуації. Поза конкретною ситуацією. Тварина ніколи не виділить знаряддя як знаряддя, не зберігає його взапас. Як тільки знаряддя зіграло свою роль у даній ситуації, воно відразу перестане існувати як знаряддя для мавпи. У такий спосіб тварини не живуть у світі постійних речей. Гарматна діяльність тварин ніколи не відбувається колективно - у найкращому разі мавпи можуть спостерігати діяльність свого побратима.
У відмінності від тварини людини створює знаряддя по заздалегідь продуманому плані, використовує його по призначенню й зберігає його. Людина живе у світі щодо постійних речей. Людина користується знаряддям спільно з іншими людьми, він запозичить досвід використання знаряддя в одних і передає його іншим людям.
Третя відмітна риса психічної діяльності людини - передача суспільного досвіду. І тварина й людина мають у своєму арсеналі відомий досвід поколінь у вигляді інстинктивних дій на певного типу подразник. І той і іншої здобувають особистий досвід у всіляких ситуаціях, які пропонує їм життя. Але тільки людина привласнює суспільний досвід. Він займає домінуюче місце в поводженні окремої людини. Психіку людини розвиває переданий йому суспільний досвід. З моменту народження дитина опановує способами вживання знарядь, способами спілкування. Психічні функції людини якісно міняються завдяки оволодінню окремим суб'єктом знаряддями культурного розвитку людини. У людини розвиваються вищі властиво людські функції.
У розвитку почуттів, як і в розвитку абстрактного мислення, укладений спосіб найбільш адекватного відбиття дійсності. Тому четвертим, досить істотним розходженням між тваринами й людиною є розходження в почуттях. Звичайно, і людина й тварина не залишаються байдужними до того, що відбувається навколо. Предмети і явища дійсності можуть викликати у тварин і в людини певні види відносини до того, що впливає - позитивні або негативні емоції. Однак тільки в людині може бути укладена розвинена здатність співпереживати горе й радість іншої людини.
Найважливіші відмінності психіки людини від психіки тварини полягають в умовах їхнього розвитку. Якщо протягом розвитку тваринного миру розвиток психіки йшло за законами біологічної еволюції, то розвиток властиво людської психіки, людської свідомості підкоряється законам суспільно-історичного розвитку. Без засвоєння досвіду людства, без спілкування із собі подібними не буде розвинених, властиво людських почуттів, не розів'ється здатність до довільної уваги й пам'яті, здатність до абстрактного мислення, не сформується людська особистість. Про це свідчать випадки виховання людський дітей серед тварин.
Всі діти-маугли проявляли примітивні тваринні реакції і в них не можна було виявити ті особливості, які відрізняють людину від тварини. У той час як маленька мавпочка, волею випадково, що залишилася одна, однаково буде проявляти себе як мавпочка, людина тільки тоді стане людиною, якщо його розвиток проходить серед людей.
Однак не можна вивести свідомість безпосередньо з еволюції тварин: людина - продукт суспільних відносин. Біологічною передумовою суспільних відносин була череда. Предки людини жили чередами, що дозволяло всім особинам щонайкраще захищатися від ворогів, робити взаємодопомога один одному.
Фактором, що впливає на перетворенні мавпи в людину, череди - у суспільство, була трудова діяльність тобто така діяльність, що відбувається людьми при спільному виготовленні й уживанні знарядь.
3. ОСНОВНІ ПРОЦЕСИ ТА НАПРАВЛЕННЯ В ПСИХОЛОГІЇ
3.1. Пізнавальні процеси
Відчуття - відбиття властивостей реальності, що виникає в результаті впливу їх на органи почуттів і порушення нервових центрів головного мозку. Види відчуттів різноманітна: дотикальні, зорові, вібраційні, нюхові. Якісна особливість тих або інших відчуттів називається їхньою модальністю
Відчуття - найпростіше із всіх психічних явищ, що являє собою усвідомлюваний або неусвідомлюваний, але діючий на поводження людини, продукт переробки його центральною нервовою системою значимих подразників, що виникають у зовнішнім або внутрішнім середовищі.
Відчуття є найпростішими із всіх психічних явищ. Здатність до відчуттів є у всіх живих істот, що володіють нервовою системою. Здатністю же сприймати мир у вигляді образів наділені тільки людина й вищі тварини.
Відчуття у своїй якості й різноманітті відбивають розмаїтість значимих для людини властивостей навколишнього середовища. Життєва роль відчуттів полягає в тому, щоб вчасно й швидко доводити до центральної нервової системи відомості про стан зовнішнього й внутрішнього навколишнього середовища наявність у ній значимих біологічних факторів.
Цей процес здійснюється за допомогою органів почуттів, або аналізаторів людини, які з народження пристосовані для сприйняття й переробки різних видів енергії у формі стимулів-подразників.
Відчуття піддаються тренуванню. Рухові відчуття розвиваються за допомогою фізкультури й спорту. Розходження близьких звуків може поліпшити слухові відчуття.
Сприйняття - складний процес прийому й перетворення інформації, що забезпечує відбиття об'єктивної реальності й орієнтування в навколишньому світі. Як форма почуттєвого відбиття предмета включає виявлення об'єкта як цілого, розрізнення окремих ознак в об'єкті, виділення в ньому інформативного змісту, адекватного мети дії, формування почуттєвого образа.
Сприйняття - осмислений і зазначений (пов'язаний з мовою) синтез різноманітних відчуттів, одержуваний від цілісних предметів і явищ, що виступає у вигляді образа даного предмета або явища й складається в ході активного їхнього відбиття.
Образ, що складається в результаті процесу сприйняття припускає взаємодію й скоординовану роботу відразу декількох аналізаторів. Аналізатор - сукупність нервових структур, що беруть участь у сприйнятті й реагуванні на подразники.
Розвиток сприйняття обумовлює вдосконалюванням роботи органів почуттів, розширенням досвіду, знань, посиленням його зв'язків з пам'яттю, уявою, мисленням, увагою, почуттями й волею.
Мислення - це вищий пізнавальний процес; це рух ідей, що розкриває суть речей. Його підсумком є не образ, а деяка думка, ідея.
Мислення - вищий щабель людського пізнання. Дозволяє одержувати знання про такі об'єкти, властивості й відносини реального миру, які не можуть бути безпосередньо сприйняті на почуттєвому щаблі пізнання. Форми й закони мислення вивчаються логікою, механізми його протікання психологією й нейрофізіологією. Кібернетика аналізує мислення у зв'язку із завданнями моделювання деяких розумових функцій.
Мислення являє собою породження нового знання, активну форму творчого відбиття й перетворення людиною дійсності. Мислення породжує такий результат, якого ні в самій дійсності, ні в суб'єкта на даний момент часу не існує. Відмінність мислення від інших психологічних процесів складається також у тім, що воно майже завжди пов'язане з наявністю проблемної ситуації, завдання, яку потрібно вирішити, і активною зміною умов, у яких це завдання задане.
Мислення у відмінності від інших процесів відбувається відповідно до певної логіки.
Мислення піднімається на більше високий рівень разом з розвитком його наукового світогляду, почуття відповідальності, вольових якостей, професійної спрямованості особистості, нагромадженням досвіду діяльності в умовах, максимально наближених до реальних - трудовим.
Увага - це зосередженість і спрямованість психічної діяльності на певний об'єкт. Характеристики уваги: стійкість, обсяг, розподіленність, можливість перемикання.
Увага - один з тих пізнавальних процесів, відносно сутності й права на самостійний розгляд яких серед психологів дотепер немає згоди.
Увагу можна визначити як психофізіологічний процес, стан, що характеризує динамічні особливості пізнавальної діяльності. Це процес свідомого або несвідомого відбору однієї інформації, що надходить через органи почуттів.