За Климентом Олександрійським при посередництві «плотського духа» (серединна ланка антропології) людина відчуває, бажає, радіє, дратується, харчується, розвивається, діє відповідно до того, що продумано і вирішено в її душі і розумі. Якщо пристрасті переможено, пануюча розумна здатність торжествує над плотським духом, хоч плоть інколи бажає супротивного духу. Плоть завжди готова стати заколотницею і впадати в надмірності, що дисгармоніюють з природою людини. На противагу цьому духу дано таку владу керувати тілом, що протягом всього свого життя людина може діяти згідно з внутрішнім своїм єством.
Природа людини, що має в собі дух плотський і дух керуючий, визначає два види рухів, які залежать від того, чи мають вони начало в розумі, чи виникають із тілесних процесів. Двоїстий шлях і в осягненні предметів пізнання. Зовнішні орган» чуття співвідносяться з матеріальним світом, умоспоглядан-ня — з ідеальним. Дії також мають двоїстий характер; їхніми джерелом виступає розсудок або плоть. У цих протиставленнях, складених Климентом Олександрійським,— наочний виклад колізійної ситуації, один з компонентів якої визначається підлеглим, другий — панівним. Така позиція властива середньовічній психології.
Отже, як ми бачимо патристична психологія показала суперечливість людини, але компоненти суперечності, виступаючи як зло і добро, не тлумачилися як сторони однієї сутності (душі). Людська природа виступає переважно, як добро, а зло було відхиленням від добра, результатом переобтяженості предметно-речовим світом.
Головна проблема патристичної психології – походження психічного з надр Верховного буття. Кореляція з об’єктивним світом, притаманна античній психології, відсувається на задній план. Психологія стає похідною від теології.
Оскільки кореляція з верховним буттям позбавлена будь-якого реального змісту, адже про це буття нічого сказати не можна, воно невимовне, патристика мимоволі повертає свої дослідження до об’єктивного світу. При цьому вони під впливом античного світогляду набувають часто естетичного характеру.
Оскільки патристика бере людину в цілісності її тілесних і душевних якостей, вчення про людину постає в антропологічній психології з об’єктивно вираженою матеріалістичною тенденцією.
Головна колізія такої психології об’єднує конечну природу людини і безконечність Верховного буття.
1. Роменец В.А. История психологии древнего мира и средних веков.- К.-1983
2. Браш М. Классики философии. От древнейших греческих мыслителй до наших дней Т.1.- М.-1985
3. Владимирский Ф.С. Антропология и космология Немезия.- Житомир.-1975
4. Лосев А. Н. История античной эстетики.-М.-1978
5. Ярошевский М.Г. История психологии.-М.-1995