Таким чином, лише демократичний стиль батьківського ставлення до дітей визнається нині беззастережно педагогічно продуктивною тактикою сімейного виховання. Усі інші стилі призводять до певних порушень сімейного виховання й розглядаються як передумова виникнення різних проблем розвитку особистості дитини в сім'ї.
В узагальненому вигляді вплив деяких особливостей стилю сімейного виховання (слів, приписів, інструкцій та зразків поведінки) на формування психологічної позиції дитини у табл. .
Вплив факторів сімейного виховання на формування психологічної позиції дитини.
| № | Зовнішні факторивиховання | Психологічні позиції (варіанти особистості і типи долі) |
| 1. 234. | Підтвердження від дорослих„негарності” дитиниВідкидання дитини Суперечна поведінка батьківЖорсткі покаранняПобоїРозбещеність дитиниТвердження дорослих про позитивні риси дитини. Прийняття її такою, якою вона є. Розвиток у дитини зусиль до самовдосконаленя, прийняття відповідальності за своє життя, соціального інтересу та продуктивного підходу до невдач: „Не вийшло, то спробуй інакше”. | „Я –негарний, інші – гарні”(комплекс неповноцінності) Кредо: „Моє життя не багато коштує”Варіанти: пасивне переживання невдач; прагнення удосконалити себе за допомогою якихось предметів (зовнішня перевага за рахунок модного одягу, автомобіля тощо); прагнення вдосконалити себе за рахунок досягнення успіху в кар’єрі, спорті (зовнішня зверхність) „Я – негарний, інші – погані”. (повна безнадійність). Кредо: „Жити взагалі не варто! ”Варіанти: невдачі, алкоголізм, наркотики, самогубство. „Інші – погані, Я – гарний”. Кредо: „Чуже життя не багато коштує! ”. Варіанти: жертва (усі погані); Бажання робити боляче іншим: вербальна (критика інших) або фізична (побиття, убивства); бажання розпоряджатися іншими (прагнення до влади). „Я – гарний, Інші – гарні, Життя – гарне”. Кредо: „Життя варте того, щоб жити! ”. Для того, щоб стати переможцем, необхідні свідомі дії й цілеспрямованість. |
Порушення сімейного виховання в психології розуміється як стійке поєднання певних рис виховання, що призводить до негативних наслідків розвитку особистості дитини. Для аналіз порушень виховання перспективно послуговуватися такими критеріями:
рівень протекції (тобто скільки сил і часу приділяють батьки вихованню дитини); тут розрізняють:
* гіперпротекцію як надмірну увагу до проблем виховання дитини;
* гіпопротекцію як недостатню увагу з боку батьків до виховних проблем;
ступінь задоволення потреб (якою мірою діяльність батьків націлена на задоволення матеріально-побутових і духовних потреб дитини); мова йде про:
потурання – прагнення батьків до максимального й некритичного задоволення потреб дитини;
ігнорування потреб дитини, недостатнє прагнення батьків до задоволення їх;
рівень вимогливості до дитини в сім’ї виступає у вигляді заборон, покарань по відношенню до неї, а також знаходить прояв у колі її обов’язків:
надмірність вимог – обов’язків (містить ризик психотравматизму й розвитку в дитини почуття власної несвободи й залежності від батьківської родини);
недостатність вимог-обов’язків (має наслідком складність залучання дитини до будь-якої справи);
надмірність вимог-заборон (формує у дітей реакцію емансипації з захисно-агресивними проявами або, навпаки, розвиток її надмірної чутливості й тривожності);
недостатність вимог-заборон (стимулює розвиток сваволі й надмірної самостійності дитини, сприяє формуванню нестійкого типу характеру);
надмірність санкцій (бурхливе, надто суворе реагування навіть на незначні порушення поведінки дитини зазвичай призводить до формування залежної безініціативної особистості дитини або ж набутої агресивності як захисно-агресивного реагування на позицію батьків);
мінімальність санкцій, що проявляється у відсутності системи контролюючих дій з боку батьків, у їхньому ставленні на заохочування дитини та в сумнівах у результативності будь-яких покарань.
Наведені риси виховання, поєднуючись між собою, утворюють певний тип порушень сімейного виховання. Класифікація цих типів є такою:
потуральна гіперпротекція (характерна для потурального стилю виховання);
домінуюча гіперпротекція (авторитарний стиль), емоційне відкидання (авторитарний і ліберальний стилі);
підвищена моральна вимогливість (авторитарний стиль);
гіпопротекція (ліберальний стиль).
Незалежно від того, якими є особливості порушень у взаємовідносинах „батьки-дитина”, дорослі займають по відношенню до дитини неефективну виховну позицію.
Серед причин неефективного батьківського ставлення назвемо такі:
педагогічна й психологічна неграмотність батьків;
ригідні стереотипи виховання;
вплив особливостей спілкування в сім'ї на відносини батьків і дитини;
особистісні проблеми й особливості батьків, які вносяться у спілкування з дитиною;
Доволі часто батьки схильні розв’язувати особистісні проблеми за рахунок дитини. Це може виражатися у наступному:
переданні дитині своїх власних небажаних якостей;
винесенні конфлікту між подружжям у сферу виховання;
зсуві в установках батьків по відношенню до статі дитини (надавання переваги жіночим або чоловічим якостям у дитини протилежної статі);
нерозвиненості батьківських почуттів;
надмірному розширенні сфери батьківських почуттів;
виховній невпевненості батьків;
фобії (боязні) втратити дитину (особливо, якщо такі прецеденти вже були).
Подібні порушення викривають такі причини: підвищену протекцію батьків (домінуючу або потуральну) або, навпаки, їхню низьку опіку, емоційне відкидання й жорстоке поводження – проблема, яку психологові доводиться вирішувати у кожному окремому випадку. Ця робота необхідна батькам, насамперед, для того, щоб усвідомити, як не слід чинити по відношенню до дітей.
При визначенні показників до сімейної терапії
В першу чергу необхідно вирішити, чи необхідні взагалі в даному випадку сімейно-терапевтичні форми роботи;
Важче всього відповісти на ряд специфічних питань, і особливо, яким способом буде проводитися сімейна терапія. Розрізняють сімейну психокорекцію в вузькому розумінні, котра складається з сеансів з участю всіх членів сім’ї. В широкому смислі робота буде проводитися з застосуванням самих різних методик, тренінгів.
В деяких випадках, наприклад, при серйозних конфліктах між членами сім’ї, або представниками різних поколінь, вже з самого початку на першому плані знаходяться конфлікти відносин
Задача сімейної діагностики полягає в вивченні сімейних і психосоціальних умов, маючих значення для виникнення, підтримки або подолання сімейних конфліктів або психічних порушень. Сімейно-діагностичний аналіз проводиться на двох рівнях:
На рівні сімейної системи необхідно вияснити, яке значення сімї для психопатології індивіда і яке значення індивідуальних психічних проблем пацієнта. Ціль цього дослідження – вияснення проблем, що призводять до звернення за допомогою, в їх контексті.
На рівні корекційної системи одночасно з цим потрібно визначити, який вид допомоги може бути прийнятий сім’єю, який нею з самого початку не сприймається і наскільки це співпадає з нашими представленнями і можливостями.
Сімейна діагностика при цьому не обов’язково націлена на сімейну терапію, але вона повинна допомогти нам визначити, чи показана взагалі корекція, які його форми слід рекомендувати і яким способом може здійснюватися співпраця з сім’єю.
Методи сімейної діагностики можуть бути поділені на дві великі групи. Методи спостереження основані на прямому спостереженні взаємовідносин в сім'ї. Методи само звітності складаються головним чином з використання опитувальників. В ході цієї процедури всі члени сімї дають відомості про аспекти сімейного життя.
Найбільш важливим методом сімейної діагностики є сімейно-діагностичне інтерв’ю. Перелік опитувальників дуже великий. Ми наводимо лише декілька з них.
Таблиця.
| Діагностичнийметод | Способи діагностики | ||
| Інтерв'ю | Опитувальники та інші способи | ||
| Загальний для всієї сімї, або з деякою її частиною. | Загальне сімейно-діагностичне інтерв’ю | Завдання на визначення показників (наприклад, загальний тест Роршаха) | |
| Індивідуальний: з дитиною або підлітком або з одним з інших членів сімї. | Сімейно-діагностичноОрієнтоване дослідження індивіда | Опитувальники(наприклад, GT, FACES,SFB) | Інші способи дослідження(наприклад,FAST, проективні мет. |
В якості приклада проведення першого сімейно-діагностичного інтерв’ю наводимо методику, розроблену і апробовану в клініці Марбургского університету („Марбургське сімейно-діагностичне інтерв’ю”). На бесіду запрошуються, як правило, представляє мий пацієнт і його батьки, а при необхідності і інші члени його сім'ї (наприклад, брати та сестри). Сімейно-діагностичне інтерв’ю по можливості проводиться двома колегами, причому один з них проводить з сім’єю бесіду, котра продовжується коло часу, інший спостерігає цю бесіду з допомогою відеоапаратури, крім того, проходить відеозапис розмови.